Раді Вас бачити!

Все виявилось не так вже й погано. В мене жар спав ще до вечора, а лікар з цілителем порадили відлежатись хоча б день. Проте, все могло б бути гірше.

І якщо тіло мене не боліло то душа ще й як.

Дівчата спочатку сварились на мене, а потім обіймали. Охали і ахали, коли почули більшу частину розповіді. Про те, що застав нас з Реймом у ліжку брат їм не розповів. І добре. Я не хотіла зайвих питань. Мене і так боліло серце від кожного повтору його імені.

Вислухавши всіх я нарешті відправилась у ліжко. Відлежуватись. Ось тут мені і стало по-справжньому погано. 

Всі вчорашні події прокручувались в голові наче вистава, що повторювалась. І слова Єна, що він на нулі, а потім Седрика, що Єн не міг так просто видихатись. Хто правий? Два образи – Єн хороший, ніжний, який піклується про мене і хоче мене зовсім не складався з образом Єна холодного, насмішливого, що вважає мене замаленькою для нього і смішними мої почуття. Ці дві правди не складались в моїй голові.

Мені досі в голові бились його слова: «Малютка Ауріка ще не готова до стосунків між чоловіком і жінкою, чи не так? А мене такі дівчата не цікавлять».

Від них робилось ще холодніше. Жар вже пройшов, а слова і далі мене мучили. До сліз.

- Ауріка, ти чого? – Жасмін підсіла до мене на ліжко. На щастя Берта пішла гуляти з Енріко. Плакати перед нею мені зовсім не хотілось. Чомусь Міна в моїх думках завжди асоціювалась з подругою, а Берта – просто сусідкою. Може тому, що Міна була більш відкрита і ділилась зі мною потаємним, не надто часто та все ж…ми могли поговорити з нею і про стосунки. Тоді як Берта часто підсміювалась з влюбливої Жасмін і заперечливої мене. – Ти плачеш? Все добре. – подруга обняла мене. – Все вже скінчилось. Можна більше не боятись. – вона ніжно погладила мене по голові від чого мої кілька сльозинок перетворились у ціле море.

Жасмін, я не боюсь. – ледве змогла вимовити крізь сльози.

- Тоді в чому справа? – Жасмін пильно подивилась на мене. – Здається, мені знайомі твої симптоми. – вона скрушно похитала головою. – Розкажеш? Стане трохи легше.

-  Він увесь вечір був такий ніжний і турботливий. Хоча… - хотіла сказати, що він часто таким буває. Але тоді доведеться розповісти про все. – І ми цілувались вранці. Щоправда він сказав, що я не знаю чого хочу. А потім з’явився Седрик, і того Єна не стало. Лишився холодний і байдужий. Для якого я тільки маленька дівчинка не готова до справжніх стосунків! – слова виривались з мене поміж схлипів.

- Ох, Ауріка, Ауріка. – Міна витерла мої сльози. – Єн і правда холодний і байдужий. А ще небезпечний і навіть садист. І як тебе угараздило закохатись в цього козла?

- Я не закохана в нього. – заперечила висякавшись.

- Ну звісно. Тільки чого ж ти тут плачеш за ним? Закохалась. А стільки ж хороших хлопців навколо. Он Ладор. Хоча він зайнятий. А Камонаран – взагалі принц.

- Твій Камонаран ще з початку навчання перестрів мене з ватагою хлопців посеред парку і невідомо чим би все закінчилось, якби не нагодився Єн.

- Навіть так? – здивувалась Жасмін. – А ти цього не розповідала. Я думала, що знаю про тебе все.

Подруга нахмурилась.

- Все одно ви нічим би не зарадили. І, знаєш. Ти не зовсім права на рахунок Єна. Він стільки мене виручав.

- Він прямо лицаром-рятівником в твоїх устах виходить. – засміялась Міна.

А в мене загорілись щоки, коли я згадала, що дама мала подарувати лицарю за порятунок. 

- Гаразд, резон в твоїх словах є, та і ви занадто часто зустрічались в досить неоднозначних ситуаціях. А якщо врахувати, що достойних кандидатів поряд з тобою було не так багато, то я тебе можу зрозуміти.

- Знаєш, не зустрічайся він зараз з блондинкою, хто зна, чи не почала б я доводити йому свою дорослість. – призналась я подрузі.

- О-хо-хо! Не варто так робити. Доводити комусь, що ти доросла. Тільки коли ти цього хочеш.

- Ти так говориш, ніби знаєш. Знаєш? – прошепотіла Жасміні, а подруга потупилась.

- Вже знаю. – ледве-ледве прошепотіла вона. А потім стиснула кулачки. – Я і так надто довго чекала Віктора. І знаєш, я рада, що вони не були близькі з Бертою. – на її обличчі відобразилась суміш вини, сум’яття, радості і остраху бути засудженою.

- Якщо у вас все добре, то я рада за тебе. – настала моя черга обнімати Жасмін. – А як воно?

- По-різному. – потупила очі Міна. – Спочатку була дуже страшно. Але я довіряла Віктору. Я закохалась в нього ще на першому курсі. Але чи могла привернути увагу дорослого хлопця прищава малявка, в якої навіть грудей не було. У нашій сім'ї жінки розвиваються пізно. Це і зіграло зі мною злий жарт. 

- Ох, Жасмін.

- Дарма. – вона махнула рукою. – Думаєш, я насправді закохувалась в когось. Я всіх рівняла з Віктором. Намагалась привернути увагу і завжди на щось натикалась. 

- Здається, братики Рейм для нас фатальні. – засміялась я.

- Ось. І ти вже не плачеш. Хочеш, я поговорю з Віктором і розпитаю про Єна.

- Не варто. «Малютка Ауріка ще не готова до стосунків між чоловіком і жінкою, чи не так? А мене такі дівчата не цікавлять.» - Я якомога достовірніше скопіювала інтонацію Єна.

- І він таке сказав? Хоча, це говорив той Єн, якого знають всі. Може він і не хотів цього сказати. З тобою ж він буває інший?

- Зазвичай він мене захищає. Та щось мені здається, що він вчинив би так само будь на моєму місці будь яка інша дівчина, чи навіть хлопець.

-  Я не знаю Єна настільки близько. Але ось що тобі скажу. Поплач, якщо хочеш. І живи далі, життя все розставить по своїх місцях. А краще відвідай обитель Зодіаків. Туди ходять не тільки купатись в купелі, а й задати питання. Там є найкращі астрологи. І взагалі вішати ніс не варто.

- Мін, ще одне особисте питання? Можна. – подруга кивнула. – Як воно відчувається бути жінкою?

- Тільки якщо разом, то відчувається. – знову зачервонілась подруга. – А так, взагалі ніяк. Тільки знанням.

Я прикусила губу і кивнула. Значить - ніяк. Тобто, без наших половинок ми взагалі безстатеві? Виходить, що так. Навряд чи Жасмін обдурює, видно, що ще не звикла до нового статусу. І він з’явився не так давно. А я за своїми проблемами і переживаннями навіть не помітила змін у подрузі. Сяючих очей, а ще…маленького персня на пальчику. Позавчора його точно ще не було. Я потягнулась до її руки. А потім глянула з німим питанням. А вона тільки кивнула. Тієї ж миті чуже щастя затопило мене і я ще раз обняла Жасмін. І знову заплакала. Не важливо, що в мене все погано. Важливо, що в неї все врешті налагоджувалось. І вона таки поїде від нас після закінчення третього курсу. Так як і хотіла, з тим, з ким хотіла. Щастя є.

- Ти запросиш мене колись у гості?

- Звісно. Як я можу не запросити свою найкращу подругу.

Ми знову обнялись і цього разу плакали уже вдвох. Та я за останні років десять не плакала так багато, як за останніх два дні.

- Здається, я знаю, що робити. – усміхнулась Жасмін крізь сльози. – І зараз тобі розкажу і покажу.