Раді Вас бачити!

Не знаю чому, та ми знову заржали. З нас ще не вийшов адреналін. Позаду вже приєдналась Яра і Шан Фітц, ще один з наших. Очевидно, викладач відпустив їх раніше, як і нас.

Всі четверо ми присіли за один з невеличких столиків біля вікон. Вони зазвичай зайняті,  та сьогодні нам пощастило.

- Ти була неймовірна. – блиснув очима Шан. – Звісно, я знав, що ти крута. Твоя кульова чого варта. Але ти стільки встигла опанувати.

- Фітц, ти так задивився на Россі, що пропустив дві земляні сфери від мене. – засміялась Яра, але йому було все одно.

- Шан, а мене чого не хвалиш? – кинув Ладор, напихаючись рагу з відбивною. – Я теж багато чого навчився.

Здається Міна була права. Я стала привертати увагу.

- Я думав, ти нормальний хлопець. – кинув Ладор. – Ауріка і раніше була класна, а ти помітив її тільки тоді, як вона змінила імідж.

- Її не тільки я помітив, а добра половина академії. – Зовсім не відчув себе винним Фітц. Та і що з нього взяти. – Он як той пришелепкуватий витріщається.

Він кивнув в сторону і ми всі повернули голови. За два столики від нас сидів Єн із своєю пасією. І він правда витріщався на нас. Чи на мене?

Він підвівся у нас на очах і підійшов до Фітца. А той гикнув.

- Ти ж в курсі, що я все чув? – буденним тоном запитав він. А Шан навіть гикнув. – Так ось, від дуелі тебе врятував твій статус шмаркача. Але ще раз почую хоча б криве слово в свою сторону, ти вилетиш з академії в прямому і переносному сенсах.

Фітц ще раз гикнув.

А Єн пішов за свій столик, з-за якого на мене зло поглядала блондинка.

- Фітц, ти б слідкував за язиком. – потріпала його по плечу Яра. – Це ж Рейм.

Та Фітц не виглядав поникшим і вже вкінці обіду запрошував мене на побачення, а я відсміюючись відмовлялась.

- Фітц, як я можу піти з тобою на побачення. Ну ти подумай. А як щось небезпечне буде, як ти мене захистиш? Не гоже дівчині бути сильнішою за хлопця.

- І правильно. – стукнув Ладор виделкою по столу. – Всі хто захочуть запросити Ауріку на побачення мають її перемогти у двобої. Думаю, це буде перший документ виданий мною.

- Везен, так її практично всі хлопці в академії можуть перемогти. – заперечила Яра.

- Мір Авергон говорить, що вона легко дасть фору більшості старшокурсників. – заперечив Ладор. І вже зовсім серйозно додав. – Вона сьогодні мене загнала по-справжньому. Я їй не піддавався зовсім. І мені пощастило, що не дістав кульовою, інакше б мене винесли в лікарняне крило вслід за Агіром.

- Найшов з ким себе порівняти. – фиркнула Яра. – Думаю він кандидат на виліт номер один в нашій групі. Ніяких особливих талантів немає, старань нуль. Як він сюди взагалі потрапив?

- Здається я знаю. – прошепотіла їм. – Але сказати не можу, на мені клятва.

- Ох, ці клятви. – Яра співчутливо поглянула на мене. 

Мені здається, ми могли б допомогти йому. – задумавши видав Фітц.

- Як ти збираєшся допомагати тому, хто сам собі риє яму? – закотила очі Яра.

- А ти хотіла б вилетіти звідси? Дівчатам в більшості випадків байдуже. Ви тримаєтесь поки заміж не вискочите. А він не погана людина. Що робити йому, коли викинуть на вулицю чи позбавлять магії? З таких виходять або нещасні люди або злочинці.

- Фітц, не думав, що ти вмієш думати. – оскалився Ладор. – І думки твої мають раціональне зерно. Було б цікаво провчитись всім складом до випуску.

- Боюсь в тебе нічого не вийде – дівчата повискакують заміж і лови вітра в полі. – заперечив Фітц.

- Візьміть зі всіх клятву. – засміялась Ремез.

- І як ти це уявляєш? – Ладор був серйозним, як ніколи. – Якщо я зустріну тут свою половинку я залишу за нею право навчатись до кінця, але не всі такі великодушні і взагалі адекватні. Тому практично кожна дівчина в нас – слабка ланка. І таких слабких ланок в нас дев’ять. А ще якось витягнути всіх потрібно.

- Не думаю, що варто давати якісь клятви. – подала голос я. – Мені здається, що ми просто можемо підтягнути відстаючих і підіграти на екзаменах. Нам же потрібен тільки один виграш. І він повинен бути проти учасника з іншої групи. Нашим слабшим просто можна піддатись.

- Думаєш викладачі не здогадаються? Буде досить дивно, коли найкраща студентка програє найгіршому. Та й потрібно щоб вас поставили одне з одним.

- В мене є один прийомчик з допомогою якого я змогла протягнути час поки втікала від карга. Це не бойове закляття і розповім я про нього тільки слабким. Думаю, що ви прекрасно справитесь і без нього.

- І що, його навіть Агір зможе виконати? – здивувався Шан.

- Навіть він. Принаймні, я на це надіюсь.

Ставало тепліше і тепліше. Сніг зник взагалі і в парку почала пробиватись молода трава, а на деревах бруньки. Весна брала своє і ранки наступали раніше. Сонце тепер вставало раніше за наші будильники і лоскотало вії. Воно діставало навіть на моє ліжко під стіною. І я мружилась від задоволення. 

В такі ранки мене затоплювала ностальгія. Я довго лежала із заплющеними очима і уявляла, що він поряд, що я розкрию очі і зустрінусь з його темним поглядом, веснянками на носі і гарячими губами. Але пора була виздоровлювати. А я все ніяк не могла зупинитись і дозволяла собі ці моменти слабкості. Потім підводилась і починала жити реальним життям. І намагалась не згадувати тих моментів, що ми пережили тоді.

Тиждень тому ми зібрались всією групою після занять і зробили нараду. Більшість дивилась на нас величезними від шоку очима і першу годину взагалі не сприймала серйозно ідеї нашої четвірки. Але втрачати їм було нічого. Від цього вигравали всі. І наш куратор – Дарія Вермар також, тож палки в колеса вставляти не повинна.

Після довгих суперечок сильніші погодились тренувати слабших. Тільки нам потрібен був систематичний підхід. І ми з Ладором і Ярою попрямували до нашої кураторки. Тільки вона мала реальний досвід викладання і могла системно підійти до нашого питання.

- Ви моя друга група. Першу я випустила наполовину пустою. – констатувала факт Дарія, прискіпливо оглядаючи нас. – І вважала це великим успіхом. А ви хочете всі пройти всі сім курсів. Я ж вже говорила – це нереально.

- Якщо ви нам допоможете – це стане реально. Тільки ви можете правильно оцінити слабкі сторони, які варто підтягнути кожному, а всю роботу ми візьмемо на себе. – вставив Ладор. – То що скажете? Влаштуємо експеримент до кінця року? Ви зможете кожного місяця оцінювати нас і якщо вважатимете після екзаменів нашу затію марною, то просто кинете її і все. Гірше від цього нікому не буде.

- Все одно всі академію не закінчать. – склала руки на грудях Дарія. – Дівчата швиденько повискакують заміж і всі мої зусилля зійдуть нанівець.

- Ви можете взяти з них обіцянку не кидати академію після першого курсу. Ось так.

- Гаразд, підходьте завтра після занять сюди ж, подивимось, чого ви навчились з нового року.

Ми були у захваті і не могли надякуватись їй. В той момент ніхто з нас не подумав запитати того самого Агіра, чи потрібні йому наші старання. А дарма.