Раді Вас бачити!

Наступного разу я прокинулась від шуму в палаті.

- Містер всезнайка не може це зцілити? – почувся голос Єна.

- Я не лікар, а дизайнер і музикант. Тим більше, якщо доктор Прад не зміг, то хто зможе…- голос в мого брата був втомлений. – Він говорив, що вона вже приходила в себе.

- Думаєш, йому привиділось? Ти ж робив сканування, сам бачив, аура майже відновилась. Ще трохи і навіть чаклувати зможе.

- Думаєш, не вигоріла, як решта?

-!Звісно ні. Жасмін же чаклує. І вона зможе – вона сильніша.

- Надіюсь. Якщо її магія пропаде, то це її вб’є. – від цих слів я, здається затамувала дихання.

- Здається, ти перебільшуєш.

- В неї магія пізно прокинулась і ніхто не мав надії, що вона взагалі піде навчатись хоч кудись. Батьки просто планували віддати заміж за якогось аристократа.

- Сподіваюсь, ці плани змінились? – глухо поцікавився Єн. – Я не віддам своєї дівчини нікому.

- Можеш заспокоїтись, Рейм. Зараз вона вільна сама вибирати. Хоча, якщо ти їм не сподобаєшся, то можуть і заборонити.

- А тобі заборонили женитись на Стокс?

- Я маю її представити по закінченню академії. Зараз ще рано. З тобою ж інша мова. Ти розумієш, що на Катар вони її не відпустять?

- Думав, вона сама може вирішувати, що робити.

- У вас надто небезпечно. І ти хочеш, щоб вона там жила? Думаю є більш гідні місця.

- Россі, небезпечно кругом. Ауріка і тут постійно умудряється вляпатись в неприємності: хлопці, карг, озеро, маги-викачувачі? Що ще потрібно, щоб довести, що їй тут так само небезпечно.

- Витримувати навали монстрів теж небезпечно.

- Жінки з ними не борються.

- А як же Люсінда?

- Я вже сотні раз говорив, що цього ніхто не міг передбачити. Сам замок захищений. Вона взагалі не мала виходити за захисний периметр. – розізлився Єн.

- Та зрозумів я, моя сестра теж не мала гуляти сама всі ті рази…І це я винен в деякій мірі.

- Тільки в деякій, не у всіх є брати і наречені. Та якби ти не злився і не заважав нам увесь час в неї був би точно такий самий перстень, як і в Жасмін.

- Ти серйозно? – здивувався брат.

- Більше ніж, мені здається, що моє ставлення до Ауріки було зрозумілим з самого початку.

- Ти що, просиш її руки?

- Звісно ні, ще надто рано. Хай академію закінчить для початку. Може, вона до того часу і не гляне в мою сторону.

- Ти дивний, варто боротись за своє.

- І це мені говорить людина, котра ще тиждень тому люто ненавиділа мене і ставила палки в колеса? Коли любиш – треба відпускати і давати свободу. Ти ж не заборониш Стокс викладати, як ви одружитесь?

- Ні, з чого б це?

- От і я про те ж, і я про теж…

Якби мені не хотілось почути більше, та мої хлопці замовкли.

Здається, пора прокидатись. І я розплющила очі. Єн сидів на моєму ліжку, а Седрик на стільці поруч.

- Привіт. – примружилась я. – Ви що, помирились?

-!В нас тимчасове перемир’я. – усміхнувся Седрик.

- Це він так думає. – перебив Єн. – Ти як?

- Що сказати-то. А як я маю бути? Просто, як було раніше я й не пам’ятаю. – пояснила я, а хлопці переглянулись.

- Сподіваюсь, наступного разу ти врахуєш мої попередження. – ще серйозніше додав Єн.

- Звідки нам було знати. Це ж була середина дня, і звичайна крамничка. Нас було двоє.

- Вам варто було дочекатись Віктора. – суворо додав Седрик.

- Якщо ви прийшли читати мораль, то не варто. Я тут мало не відправилась в потойбіччя…

- Добре. Ми тобі фруктів принесли. – Седрик кивнув в сторону стола, на якому красувалась величезна корзина.

- А батьки? Вони знають?

- Ні. Я вирішив не говорити їм. Інакше б вони тебе забрали звідси. Тато занадто переживає за тебе. Ти ж перша жінка в нашому роду за стільки часу. Та і мама переживала би. Проте, якщо захочеш, то зможеш розповісти їй сама. Вона приїде на чаклунський турнір.

- Я подумаю. Ти ж допоможеш підготуватись?

- Ауріка, тут така справа. – він винувато глянув на мене. - Чаклувати тобі ще тиждень точно не можна буде. А за тих два, що лишились, ти точно не встигнеш підготуватись.

- А я допоможу. Якщо хоче, хай бере участь. Це ж на рейтинг впливає і взагалі класно.

- Рейм, тобі б тільки кому боки нам’яти.

- Не бачу в цьому нічого поганого, тим більше причина офіційна. – він оскалився на всі тридцять два.

- Ти тому і в стражі пішов?

- О, ти вже знаєш? – примружився Єн. – Я хотів сам тобі сказати. Шкода, що ти дізналась при таких фігових обставинах. До тебе прийде наш старший на допит ввечері.

- Мені немає що йому сказати.

- Ти правда нічогісінько не пам’ятаєш? – здивувався брат. 

- Ні. Не знаю, чого так.

- Ну нічого, Жасмін вже і так багато розповіла. Цього і знайденого там досить, щоб посадити всіх. А може і смертельний вирок винесуть.

- Скільки було їх?

- П’ятеро, в тому числі і жінка. Ніякої солідарності до собі подібних.

- Ну що ж, я вас лишу? – Седрик підвівся і чмокнув мене у щоку.

А я від здивування аж рот роззявила. І це той Седрик, який мало не копняками гнав від мене Єна? Той, який влаштував з ним магічний поєдинок в гуртожитку? Ця альтернативна реальність явно мені до смаку.

Двері за Седриком закрились і ми лишились наодинці. Вперше не крадучи моментів і я навіть не встигла потрапити в неприємності. Єн взяв мене за руку.

- Ти й не уявляєш, що я відчув, коли Віктор прийшов до мене. Я так боявся, що вже все.

- Але ж все добре.

- Не будь тоді на Жасмін Вікторового персня, не будь її з тобою, все могло б закінчитись гірше. Всі ті магині – вони вигоріли. – його голос був глухий і в мене аж холодні мурашки по спині пробігли. – Я б тебе не знайшов так швидко. Ми досі взагалі нікого самі не знаходили. Тільки напівживі тіла по різних куточках міста. Так вони слід збивали. 

- З твоїх вуст це так страшно звучить. – прошепотіла я.

- Це і було страшно. Я бачив їх всіх – обезкровлені і обещещені, без магії. І здоров’я практично не відновити. Думаєш для них є далі життя?

Від його слів я похолола. Раніше все якось не сприймалось настільки серйозно.

- Цей перстень я маю подарувати нареченій. Я не пропоную тобі зараз заміж. Хіба сама захочеш. Адже тобі ще потрібно вчитись і жити, але я хочу захистити тебе. Цей артефакт захищає від магічного впливу і грає роль щита. Але тільки від магічного. – Він стяг перстень з пальця і натяг мені, той прямо на очах зменшився і став якраз по розміру. – Ніхто чужий його не побачить і не відчує. І, якщо з роками ти станеш байдужа до мене, то я тебе відпущу.

- А може, я не хочу, щоб ти мене відпускав? Ти про це не подумав?

- Я смів на це надіятись.

Він усміхнувся, а потім легенько поцілував мене в губи.