Раді Вас бачити!

Нічого особливо ніжного чи сексуального в його діях не було, тож я здалась і висунула ще одну ногу. А потім приспустила ковдру і навіть підставила спину.

Потім я спробувала натерти Єну спину. Ключове слово тут «спробувала», руки мене слухались ще погано. Я розімліла від тепла. Решту він втирав собі сам. А потім підкинув ще дров у камін.

- Свої речі я підсушу першими. Потрібно сходити за дровами. Чи ти підеш?

- Навряд чи, тим більше дров я ніколи не рубала.

Побутова магія, яку він використовував ніякими спец-ефектами не відзначалась, хіба паром, який валив з висушуваного одягу. Але видно було, що йому ці відносно легкі маніпуляції вдаються нелегко.

- В чому справа?

- Ти про що? – оглянувся на мене він.

- Ти так багато магічив сьогодні, що не можеш висушити одяг?

- Можу! – огризнувся Єн. А потім одягнув висушені штани.

- Вибач. Я не хотіла, щоб так сталось. – прошепотіла я, на очі набігли сльози.

- Не хотіла? Тоді нічого було йти на озеро самій. Тобі пощастило, що я бачив куди ти йшла! І вчасно долетів.

- Знаєш, Рейм. Ти такий самовпевнений козел. Якби я не побачила тебе і не спіткнулась! Цього взагалі могло б і не бути.

- Ти що сказала? – зло прошипів Єн. В нього на руках заграв вогонь. – Ще раз назвеш мене козлом, і пошкодуєш.

А потім розвернувся і в покривалі пішов на вулицю. А я змогла вдихнути тільки коли двері за ним закрились. Чомусь його слова здавались правдою – таки пошкодую. Адже я могла провалитись під лід і тоді, коли його не було поряд і тоді все закінчилось би набагато гірше. А могла б застосувати магію і укріпити лід. Але хто думає про магію в такі моменти? Тільки не я; це ті хто все життя прожив з нею відчувають її на рівні інстинктів, а я добре, що з каргом справилась тоді. І то, це не повністю була я, а знову ж Рейм. І чому він мене увесь час рятує? В мене є брат, подруги і друзі, є я. А рятує чомусь тільки один цей індивід, якого я останнім часом не можу терпіти. Не можу терпіти, бо боюсь, що поряд накою всіляких дурниць.

- Прокидайся, я приготував нам перекусити і висушив майже весь твій одяг.

Я миттю прокинулась. Навпроти сидів Єн в своїй чорній футболці з якимось невідомим мені написом. В руках тримав чашку з чимось гарячим, вона парувала.

- Тобі як – прямо сюди їжу подавати, чи одягнешся і присядеш за столик?

- Звісно одягнусь. А ти все висушив?

- Все. Крім куртки. Свою я теж ще не сушив.

Від думки, що він сушив мою білизну щоки загорілись. Так я ще не попадала ніколи. Мені майже завжди вдавалось виходити сухою з води, а тут такий казус.

- Ти можеш відвернутись, я вдягнусь.

- Звісно.

Він відвернувся і я швидко пошкандибала до стільця збоку. Саме там помітила мої речі. Трусики красувались з самого верху. З чорного мережива і з милим бантиком з-заду! І то ж треба було одягнути їх саме сьогодні? Ні було б щось по скромніше!

Я швидко одягнулась і склала ковдру на стілець. А потім підійшла до столика. Єн присів з іншого боку.

- В нас на вечерю каша. Хм, і капуста.

- Вечерю?

- Звісно. Нам доведеться тут затриматись. Куртки мокрі. Пішком ми не дійдемо. А я на нулі. Є варіант, що нас почнуть шукати, але наших слідів сюди немає. Плюс пошуки почнуться не раніше опівночі. Адже бібліотека пізно закривається, і гуртожиток до півночі. А ще твої подруги можуть подумати, що ти пішла до брата. Чи взагалі в місті. Сьогодні ж вихідний, як не як.

- А подати якийсь сигнал? – простогнала я.

- Россі, я ж сказав, я на нулі. Хіба не ясно. Останні крихти витратив на твої трусики. Було б чесно тепер їх побачити на тобі. – незрозумілим тоном видав Єн.

А я поперхнулась трав’яним узваром.

- Взагалі, в мене вдома дама якось віддячує лицарю, котрий її рятує. Зазвичай ніч кохання. Хоча мені підійде вечір, чи інша пора доби. Скільки там раз я вже тебе рятую?

- Здається, я дійду додому і без куртки. – прошепотіла я і піднялась з-за столу. Точніше, спробувала.

- Сядь. Та жартую я. – засміявся Єн. – Бери їж кашу. Правда вона без масла. А от на рахунок капусти не певен. Тут ще якісь гриби були, та хто зна, може вони отруйні.

Їсти мені перехотілось та я машинально відправляла кашу в рот. В голові тільки крутились слова сказані Єном. Ніч кохання. Підійде вечір. Мені стало якось зовсім жарко. Ми ж лишимось наодинці на цілу ніч. А що, як він таки захоче від мене розрахунку. Якщо логічно подумати, що таке ніч кохання за врятоване життя…мізерна плата. Напевно.

- Ей, ти чого. Каша вже скінчилась. – зупинив мене хлопець. Виявилось я тягну до рота пусті ложки. – Хочеш добавки?

- Ні.

- Тоді можна відправитись спати. Все одно робити більше нічого.

- А де тут спати?

- Ліжко тут одне, Россі. І я не збираюсь спати на підлозі. Не такий я галантний кавалер.

Він підкинув дров у камін.

- Ти спиш під стіною, я вставатиму підкладати дрова.

Стіни тут напевно холодні.

Тоді ми відсунемо ліжко.

Не довго думаючи це він і зробив. Витяг ліжко на середину кімнатки. Вона тут взагалі була малесенька, тож до каміна лишилось не більше двох метрів.

- Диви. Тепер я можу закидати дрова прямо з ліжка. – посміявся він.

Перед сном мені все ж довелось побувати на вулиці. Дуже вже хотілось в туалет, а тут ніякого комфорту. Дерев’яна будка, яку провіває вітром, жах просто. Поки бігала знову задубіла. 

А потім кинулась до каміна відігріватись. В ліжко йти не хотілось. Мені було страшно. Страшніше, ніж тоді, коли втікала від карга. І навіть ніж тоді, як мене перестрів Камо з компанією.

З однієї сторони мені було цікаво. Ніхто з магинь не береже цноти, адже вони і так цінніший товар на ринку наречених, навіть за багатійок. А от зовсім недавно я не була магинею і про стосунки між чоловіком і жінкою практично нічого не знаю.

Ну не рахувати ж той випадок, коли я застала конюха з дочкою кухарки? Тоді я взагалі втекла від всіх на горище. Думала, що вдасться побути наодинці. Але ж ні, і тут мене знайшли. Хоча, скоріше знайшли одне одного. Насправді, я мало що бачила і це мені зовсім не сподобалось. Конюх був п’яний і смердючий, вони поохали і повозились хвилини дві і розійшлись. А через кілька місяців справляли їх весілля. Довелось. У магів таких «збоїв» не було.

Згадуючи це все мені зовсім не хотілось в постіль і спати. Почала нещадно боліти голова. Я приклала пальці і зняла біль. Одразу стало легше. Ні, я не хочу такого, як я бачила. Хоча, зовсім Рейм не п’яний і не смердить. Хіба тим спиртом, що ми натирались. Але зараз і я ним попахую.

- Ти вже вмієш зняти головний біль? – почулось з ліжка за спиною. – Зніми мені, а то здається похмілля наступило.

Я повернулась і зробила крок, опинившись біля ліжка. Присіла і торкнулась голови біля висків. Потік магії легенько злетів і увійшов йому в голову.

- Дякую. Відразу полегшало. Стій. – він зловив мене за руку. – Не потрібно мене боятись. Не зачеплю я тебе, навіть якби ти сама того хотіла. Якось не хочеться вмерти від рук твого братика. Лягай в ліжко і набирайся сил.

- Я просто хотіла погрітись біля каміна. На вулиці холодно.

Сказала напівправду. Єн все ж посунувся, звільнивши мені місце ближче до тепла. Його очі поблискували в темноті.