Раді Вас бачити!

Я сиділа у кімнаті Седрика і роздумувала над тим, яке западло мені підсунула моя забудькуватість і безпечність. А він вичитував мене в черговий раз. Про мою інфантильність, безпечність і безвідповідальність.

- І це говорить мені чувак, який замутив зі своєю викладачкою! – не витримала я п’ятого кругу обвинувачень. – Краще б подумав, як мені допомогти. Той факт, що увесь чоловічий рід реагуватиме на мене мені зовсім не подобається.

- О так! Головне, щоб Рейм реагував! – перекривив мене Седрик.

- Знаєш, ти буваєш таким козлом. Якби я хотіла цього, то вже давно щось би зробила. 

- Тоді що ж ти робила за його столиком в день, коли спала ілюзія? – просичав він.

- Я не знала, що вона спала. Міна ще дрихла, а Берта вже кудись зникла. А для простого розчісування мені дзеркала не потрібно. Та і спізнювалась вже.

- Ой, досить виправдовуватись. – махнув рукою Седрик. – Знаєш, чому я так швидко став одним з найсильніших магів? Мені довелось, через це! – він показав на очі. – Мене викликали на п’ять дуелей ще на першому курсі. А ще більше, на другому. Просто більшості совісті не вистачало кидати виклик сопляку. Я увесь перший курс ходив побитий, як собака. І врешті просто втратив до дівчат чоловічий інтерес. Навіть до Каріни, яка допомагала зализувати рани і лікувала майже кожен раз. Просто після першої дуелі з четвертокурсником саме вона знайшла мене в парку, притягла до цілителів і ще довго ходила провідувати. Як не дивно, та на неї мої чари не діяли. Або ж вона надто стримана. Не знаю. Так що звинувачувати мене за те, що я з нею не варто. Потрібно було відразу бути з нею.

- Не знала, що все було так. Пробач. Тільки чому ти ніколи не розповідав?

- А щоб це дало? Приїхав би тато і вирішив би мої проблеми? – гірко всміхнувся брат.

- А мені?

- Ауріко, тобі було дванадцять. Я не міг такого тобі розповісти. Думаю, що після одруження це значно приглушиться. А можливо і нанівець спаде.

- Було б добре. Але ж були випадки…

- Не порівнюй. Прапрапрабабка  Емілі п’ять разів заміж виходила і зі всіма її чоловіками траплялись нещасні випадки. Тож думаю, магія просто прокидалась, щоб знайти нового супутника.

- Знаєш, я не хотіла б супутника, якого притягнуло магією роду. – чесно призналась братові.

- Знаєш, я теж, може ще й тому я з Каріною. Вона ж спочатку просто добре до мене ставилась. Зустрічатись ми почали тільки після того, як розстались з Жасмін. І то вона здивувалась, коли я запрошував її на побачення. Магія ж впливає так, що протилежна стать сама реагує на тебе. Ми можемо поки купити тобі лінзи. Звичайні не магічні лінзи. Але чи вони подіють я не знаю. Ілюзія деформує магію, а лінзи навряд. В тебе є я, тож думаю, тобі варто спробувати з цим жити.

- Мені страшно. 

- Ти тепер маг, сильний. Сильніший за мене. Я тільки вогняними сферами кидав у своїх опонентів. А в тебе вже цілий арсенал.

Брат підійшов і обняв мене, а я тихо заплакала. Не знала я, як мені бути. І душу краяли протиріччя. Чому, я не така, як Емілі? Як писали балади, вона була смілива і чарівна. І не будь в її житті стільки проблем, вона б і з першим своїм чоловіком прожила довго і щасливо. Тим більше, що тоді вона була спадкоємицею роду. А після неї в нашому роду я перша жінка, за останні двісті років.

- Давай я спробую, а ти запиши мене до ілюзіоніста. - Думаю, місяця достатньо, щоб визначити чи мені це підвладне.

- Запишу, хоча місяця мало. Скажу по собі. Але ми спробуємо зачаклувати тобі лінзи. Щоб ти могла їх одягати тоді, коли ти захочеш.

У двері постукали.

- Думаю, це Віктор. Він же помре з цікавості. Так, не смій боятись, будь холодною і розсудливою. Віктор – просто людина. Не більше, не менше. Не хлопець. А людина. Сконцентруйся на цьому.

Я кивнула, а Седрик відкрив двері.

- Все в порядку? – поцікавився Віктор.

- Майже. Моя порада, хочеш зберегти стосунки з Жасмін, не дивись в очі моїй сестрі.

- Ти думаєш, на мене подіє її погляд. Мені подобається Жасмін з самого початку. Тільки я все не встигав відловити її, поки вона ні з ким не зустрічалась. А коли почала з тобою – це був удар нижче пояса.

- Справді? – здивувався Седрик. – Міг сказати. 

- Ми ж друзі. – розвів руками Віктор вже в кімнаті. – Ауріко, від тебе я такого не очікував. – заусміхався він.

Я густо почервоніла – вони з братом таки чули всю нашу розмову! І як тепер Єну в очі дивитись? Хоча, зараз мені краще в них не дивитись.

- До речі, за братана не парся. Йому теж нічого не буде. Зазвичай такі види магії на закоханих не діють.

- Ти про що? – невинно закліпала я очима.

- Чув я про таке колись. А ще в нас є раса росінів. Вони практично нічим не відрізняються, от тільки виділять феромони, які не діють на закоханих. А от на інших ще й як. От я і провів паралель.

- Це добре. – видихнула полегшено і відкинулась на спинку крісла.

- Він просто ще від шоку не відійшов. Я мало що зрозумів. Та вперше за останні три роки останнім часом не виглядав вбитим і знищеним. А судячи по реакції на твій іскрометний монолог…закоханий він саме в тебе.

Блін! Все закрутилось ще сильніше.

- Нехай не наближається до моєї сестри. Це моє останнє слово. – заморожуючим голосом проговорив брат.

- Та ніхто наближатись до мене не буде. Окрім п’яти сотень незакоханих ні в кого студентів.

- Та не переживай ти так. – підморгнув Віктор. – половина з них сохла по тобі і раніше.

Я голосно застогнала. Як тут жити далі, коли на серйозні проблеми я отримую смішки замість нормальних порад. Навіть не уявляю.