Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
- О, хто йде! – Камо так і не зміг заспокоїтись. Цього разу ми випадково зустрілись в парку. І він з кількома своїми одногрупниками.
- Привіт. – вирішила не накручувати конфлікт і обійти стороною, Ладора поряд немає, щоб за мене заступатись, брата також. І чого мені приперло саме зараз йти до бібліотеки!?
- Ей, ти куди. Ми ще не закінчили з тобою. – засміявся один з одногрупників хлопця. Я його не запам’ятала, на лекціях з магії стихій занадто багато людей.
- По-моєму, ми все вирішили, - кинула я і припустила в сторону бібліотеки. Там завжди є народ, і охорона. Хоча їхні обов’язки охороняти тільки бібліотеку, та навряд чи вони будуть стояти осторонь, якщо хлопці посягнуть на мене.
- Мені здається, ти маєш якось компенсувати насмішки над мною. – догнав Камо і зловив мій лікоть.
- Ану відпусти! – рвонула руку на себе та в мене нічого не вийшло, сильний. А я добре вмію тільки полосу перешкод проходити, битись мене не вчили, хіба по колінку ногою.
- А ти хорошенька! – засміявся він мені в обличчя, а я спробувала відштовхнути хлопця. – І гаряча яка, так вже й бути, обслужиш мене кілька разів і я подарую своє прощення.
- Та пішов ти! – послала придурка, здогадуючись про які послуги мова.
- Не варто бути такою пихатою, тобі тут ще багато раз ходити.
- Я скажу Седрику…
- Кажи, він не буде за тобою ходити увесь час, та й що він мені зробить. Не вб’є точно, він надто розумний, щоб сидіти сім років у в’язниці.
- І що тут відбувається? – зі сторони бібліотеки до нас наближався ще один хлопець. – Камо, в чому проблема?
Він окинув нас всіх оцінюючим поглядом. Мій недруг мимоволі відпустив мій лікоть і я відскочила від нього.
- Єн, це мої особисті справи, і моєї дівчини. – мені мало не заніміло.
- Я не твоя дівчина, козел!
- Камонаран, дівчина говорить, що ви не зустрічаєтесь…- задумливо промовив мій рятувальник. – Поясниш?
- Вона виставили мене ідіотом перед братом і друзями і має відповісти за це.
- Камонаран, я думав, це вище твоє гідності, пред’являти претензії маленьким дівчаткам. Ходімо краще.
З цієї миті на мене більше ніхто не звертав уваги, Камо забрав невідомий і вони всі групою подались в сторону гуртожитків. Тільки зараз я зрозуміла, що мене трусить, хотілось заплакати. Мені ж здавалось, що АЗ одне з найбезпечніших місць. Так мені говорили. Здається і в таких місцях є свої щурі, а я віднеслась до цього так халатно. Тепер доведеться увесь час ходити разом з кимось, щоб знову не нарватись. Навряд чи він так легко все відпустить. Ледве добрела до бібліотеки. На щастя там зустріла Маріанну. Ми не подруги, тримаємо нейтралітет – та все ж краще, ніж одній. Вона здається по-моєму вигляді здогадалась, що щось не в порядку і навіть зачекала мене. Тож назад ми йшли разом. Слово за слово і я таки пожалілась дівчині на напад в парку. Як не дивно, та вона мені поспівчувала, а потім запропонувала, що б я завжди знаходилась з кимось. Ця ідея припала мені до душі, та тоді я виглядатиму зовсім боягузкою, не вистачало ще смішків в свою сторону. Тож, напевно, доведеться обходитись власними силами.
Увечері я зайнялась вивченням нового закляття. Хоча, закляттям його і не назвеш – скоріше оперуванням енергією…Берта розповіла, що я маю відчувати і я зайнялась спробами. Потрібно було створити згусток води. Суть полягала в тому, щоб побачити воду в повітрі і стягнути її в сферу, чим більше, тим краще. В ідеалі я мала навчитись доводити в сфері її до кипіння або до стадії льоду. Але поки – сфера. Міняти колір світлячка з білого на фіолетовий я вже встигла навчитись, за два дні. Добре, що побутова магія тільки післязавтра, може я опаную ще якийсь колір і…знову буду відправлена в деканат.
