Раді Вас бачити!

Вже і не дивно ходити самій. Я частенько повертаюсь з бібліотеки після її закриття. Не всі підручники видають на руки і з деякими доводиться працювати на місці. Помітила, що не так вже й багато народу засиджується в бібліотеці. Дивно, з таким жорстоким відбором це зовсім мало.

Піднялась по сходах на наш поверх. 

- Привіт. – усміхнувся Єн. Він розслаблено сидів на підвіконні в коридорі.

- Привіт. – здивувалась я, з чого б це він тут сидів. Там вечірка… але це не моя справа, я направилась до себе в кімнату. Добре, що тут недалечко.

Поки діставала ключі з сумочки хлопець знову підійшов до мене, здивовано оглянулась на нього.

- Шикарно виглядаєш. – окинув мене поглядом. – Прогуляємось?

- Хм? Ти ж в курсі, що я не збираюсь ні з ким зустрічатись до кінця навчання в академії? – видала я, а потім мене кинуло в жар. Дурепа! Це ж треба так опозоритись він і не пропонував зустрічатись, чого було лізти!?

- Якби я хотів, щоб ти була моєю дівчиною, ми б вже давно зустрічались, - примружившись задумливо мовив він. – Просто самому набридло, а тусити не хочеться.

- Туси…що?

- Тусити – означає танцювати, відпочивати з друзями, в це слово входить широкий спектр відпочивальних заходів.

- Гаразд, ходімо, а то самій сидіти в кімнаті не хочеться.

Закинула ключі в сумочку і вчепилась за підставлений лікоть.

Ми пішли гуляти у парк, що відділяв гуртожитки від решти території академії. На вулиці було трохи прохолодно, та це було відчутно рукам, які лишились без рукавичок. Плаття, як і попереднє було з терморегуляцією. А взута я була в легенькі черевички, також зачакловані від холоду. Купила на минулому тижні – батьки вислали трохи грошей в честь іменин.

На диво, та погода була тиха, вітру практично не було. На небі мерехтіли зорі і наше дихання вилітало хмаринками з ротів.

Навіть почала спеціально видувати, пробуючи зробити якісь фігурки. 

- Чому ти не на вечірці? – вирішила запитати.

- А ти? - Звісно, Єн ніколи не відповідає на питання! В темноті почувся смішок. – Тобі не страшно йти гуляти в темряву з майже не знайомим хлопцем?

- А тобі не страшно гуляти зі мною?

- А що, варто боятись?

- Хочеш перевірити?

- Ні. Хочеш, я тобі щось покажу?

- Так нічого ж не видно.

- Тільки не пищи, а то охорона прибіжить.

Він підхопив мене ззаду і ми шугонули вгору. Змогла вдихнути тільки коли опинились вище за АЗ.

- Ух ти! – навкруги відкривався неймовірний вид: вдалині сіяло місто тисячами вогнів, а знизу трохи яскравіше сяяла академія. – І як довго ти можеш так…літати?

- До десяти хвилин. 

- І на якому курсі цього вчать?

- На сьомому, мала. На сьомому.

Ми ще хвилинку повисіли, а потім він зробив коло над академією і приземлився в тому ж парку.

- А тепер опиши, що ти відчуваєш, коли злітаєш і літаєш… - затараторила ледве ставши ногами на тверду землю. – Це було неймовірно.

- Це відчувається, наче твоє тіло втрачає вагу і ти піднімаєшся вгору, на тебе більше нічого не тисне, а керування відбувається силою думки.

- Єн, ти просто чудо! – видала хлопцю.