Раді Вас бачити!

З-за кованої огорожі внутрішнього двору, раптом різко й настирливо донісся автомобільний сигнал.

Звук виявився настільки різким, цинічним і реальним, що він жорстоко прорвався крізь крихку магію їхнього усамітнення, немов гострий ніж крізь тонкий шовк. Амелія здригнулась усім тілом, ніби її окатили крижаною водою.

Вона різко відсторонилась.

Не злякано, ні. Спочатку вона просто підняла голову, дивлячись на нього затуманеним, ще до кінця не відійшовшим від пристрасті поглядом. Потім її очі почали прояснюватися, і в них з'явився жах тверезого усвідомлення. Вона побачила його обличчя на відстані кількох сантиметрів — розкуйовджене волосся, зім'яту на грудях сорочку від її пальців, злегка припухлі й червоні від поцілунків губи.

І в ту ж секунду до неї з болісною ясністю дійшло все.

— Ні... — вирвалося з її горла зовсім тихо.

— Що таке, Амеліє?

— Ні. Ні в якому разі. Це... Це неможливо.

Вона різко вислизнула з його рук, зробивши один відступ назад, потім другий. Дихання зривалося, в грудях пекло, а серце шалено калатало, вибиваючи панічний ритм. Вона підняла долоні вперед, ніби намагалася фізично відгородитися від нього невидимою стіною.

— Це була жахлива помилка.

Тимур завмер так, ніби вона вдарила його хлистом.

— Що ти кажеш?

— Те, що чуєш. Я не повинна була цього дозволяти. Ми не маємо права. Ти мій керівник, мій боксер на роботі, мій генеральний директор! А я... я просто підлегла, яка втратила голову. А ще...

Вона задихнулася на півслові, відчайдушно ковтаючи гіркий слиз у горлі. Очі за секунду наповнилися гарячою, пекучою вологою, і вона з жахом усвідомила, що ще секунда — і вона розплачеться прямо тут, перед ним.

— Мені не можна цього робити, — прошепотіла вона, затуляючи рот рукою. — Я дала собі обіцянку. Після всього бруду й болю, що залишився в минулому... я більше ніколи не дозволю жодному чоловікові так контролювати моє життя.

— Я не він, Амеліє! — його голос пролунав різко й болісно, наповнений відчаєм. — Ти ж знаєш, що я не маю нічого спільного з тим ублюдком із твого минулого!

— Ти не знаєш, через що мені довелося пройти!

— Так, не знаю! Але я точно знаю, що я — це я. І я тебе не зраджу!

Вона зробила ще один панічний крок назад.

— Не підходь до мене. Будь ласка.

Це пролунало настільки слабко, настільки благально, що Тимур у ту ж секунду скам'янів на місці. Його витягнуті руки повільно, немов налиті свинцем, опустилися вздовж тіла, а на обличчі відбилася така безпросвітна, оголена беззахисність, яку він ніколи й нікому не показував за всі роки свого життя.

— Добре, — сказав він ледь чутно, і його голос втратив будь-які емоції. — Я не рушу з місця.

— Мені... мені потрібно їхати.

— Так. Я розумію.

— Таксі вже чекає...

— Іди, Амеліє.

Вона схапила свою сумочку й шарф, ледь не впустивши речі з тремтячих долоень, і майже побігла до виходу з дворика. Каблуки її туфель сухо й тривожно цокали по бруківці, відбиваючись від стін. Біля самих воріт вона на долю секунди забарилася й несвідомо озирнулася назад.

Тимур усе ще стояв посеред затишного дворика, під розкішною старою грушею. Самотній, нерухомий, із міцно стиснутими в кулаки долонями. Жовте листя безперервно падало на його плечі, на темне волосся, на землю навколо нього, а він навіть не ворухнувся, дивлячись їй услід із таким нестерпним болем у погляді, від якого в Амелії все всередині остаточно обірвалося.

Вона різко відвернулась, вибігла за ворота й відчинидла двері таксі.

— Куди їдемо, пані? — запитав водій, дивлячись на її бліде обличчя у дзеркало заднього виду.

Вона назвала свою адресу. Голос зривався й тремтів.

Машина плавно рушила з місця, залишаючи ліхтарі й старий особняк позаду. Амелія мовчки притиснулася гарячою скронею до холодного скла вікна, спостерігаючи, як за вікном розмиваються вогні нічного мегаполісу, і несвідомо торкнулася пальцями власних губ. Вони досі палали. Шкіра настільки чітко пам'ятала тепло його дотиків, ніби він і досі стояла зовсім поруч, тримаючи її за талію.

— Це була найбільша помилка в моєму житті, — прошепотіла вона сама собі у темряві салону.

Але гаряча сльоза, що неслухняно скотилася по щоці й упала на комір сукні, чомусь переконувала її у зовсім іншому.