Раді Вас бачити!

Наступний вівторок Амелія зустріла з заплющеними очима й відчайдушною, майже дитячою надією на те, що цей день за якимось дивом просто скасується.

Дива не сталося.

О сьомій п'ятдесят ранку вона вже стояла перед дверима свого робочого кабінету, тримаючи в тремтячій руці ключ і насторожено вдивляючись у темне дерево, ніби за ним ховалася смертельна небезпека. Нарешті, силою волі змусивши себе опанувати нерви, вона відчинила замок, зробила крок усередину — і заціпеніла на порозі.

На її робочому столі, прямо по центру, стояв паперовий стаканчик.

Звичайний високий стаканчик із пластиковою кришкою, від якого тоненькою, прозорою цівкоюдіймалася ароматна пара, що мерехтіла у блідих променях ранкового сонця. А поруч охайно лежав невеликий паперовий пакетик із свіжим, ще теплим круасаном.

Вона наближалася до столу повільно й обережно, наче боючись, що це лише галюцинація виснаженого мозку. Взяла стаканчик у долоні. На білому картоні знайомим, розмашистим і впевненим чоловічим почерком було написано: «Амелія». А трохи нижче — акуратне, лаконічне сердечко.

Її власне серце зрадницьки підстрибнуло десь під горлом.

Вона тремтячими пальцями зняла пластикову кришку й глибоко вдихнула. Запах кави — глибокий, насичений, трохи терпкий, із ледь помітною, але виразною ноткою пряної кориці. Вона зробила один маленький ковток.

Напою було зроблено бездоганно. Саме так, як вона панічно любила.

Не просто кава з корицею. Це був її особистий, вередливий рецепт: без краплі цукру, з половиною порції знежиреного молока, і не окріп, а саме тієї комфортної температури, щоб можна було пити одразу, не обпікаючи губи. Саме так вона замовляла напої виключно в затишній «Лавандовій» і тільки у знайомої бариста Оксани. Так, як вона ніколи в житті не пояснювала жодному колезі чи знайомому.

Амелія знесилено опустилася на офісне крісло.

На стаканчику не було жодної пояснювальної записки чи офіційного підпису. Ніщо прямо не вказувало на автора цього жесту. Але їй і не потрібно було жодних підтверджень.

— Господи... — прошепотіла вона в порожнечу, стискаючи теплий картон. — Він же це запам'ятав... Він усе це запам'ятав.

Двері кабінету раптово й весело прочинилися.

— Ого-го! — здивовано вигукнула Соломія, зупинившись на порозі з широко розплющеними очима. — Це що ще за анонімна романтична доставка о такій рані?

— Це просто кава, Соломіє, — швидко сховала очі Амелія.

— Ага, авжеж! А запашний круасан поруч тобі, мабуть, таємний ангел-охоронець через кватирку підкинув?

— Соломіє, благаю тебе, тільки не починай свої допити.

— Я? Та нізащо у світі! Просто як спостережлива жінка констатую факт: хтось дуже старанно й методично виконує складне домашнє завдання.

— Яке ще завдання?

— «Як розтопити кригу й завоювати серце Амелії Сафронової», — подруга хитро підморгнула й граціозно мостилася на край її робочого столу. — Між іншим, я нікому з колег не розповім, що наш суворий генеральний був тут особисто ще о сьомій ранку. Мене черговий портьє на вході тихенько попередив.

— Він... він сам це приніс? Сюди?!

— Власноруч, люба моя. Бідний портьє майже втратив мову, коли побачив Клочкова з паперовим стаканчиком у руках.

Амелія рішуче відставила каву на стіл і закрила обличчя обома долонями.

— Це абсолютно ненормально... Це якийсь глухий кут.

— Це неймовірно романтично, Амеліє!

— Це тонка, продумана маніпуляція!

— Це просто бісова кава з корицею, мила моя, а не юридична заставна на твою вільну душу!

Амелія не витримала й тихо розсміялася. Вона щиро не хотіла цього робити, але сміх вирвався сам собою — схожий на полегшений схлип, на вивільнення від божевільної напруги, на щось тепле, чому вона поки що не могла дати точного визначення. Соломія дивилася на неї з щирою, співчутливою посмішкою.

— Слухай мене уважно, — мовила подруга м'яко й лагідно. — Я гадки не маю, яка саме катастрофа сталася між вами у п'ятницю. Але якщо чоловік такого рівня за тиждень до дрібниць вивчив усі твої дивні смаки й ранкові звички... то, може, він все ж таки заслуговує хоча б на одну нормальну розмову?

— Я просто психологічно не готова, Солі.

— Тоді й не вигадуй дурниць. Просто пий свій улюблений напій.

Амелія подивилася на паперовий стаканчик. Над пластиковою кришкою все ще повільно танув ароматний пар.

— Просто кава... — прошепотіла вона.

І вперше за останні кілька днів зробила другий глибокий ковток — без найменшого почуття провини.