Раді Вас бачити!

До її квартири вони дісталися звичайним таксі — мокрі до нитки, змовчазні, але міцно тримаючись за руки, наче якісь безтурботні підлітки, що вперше втекли від батьків. Величезний гарбуз їхав на передньому пасажирському сидінні, і водій, похмурий чоловік із густими сивими вусами, протягом поїздки двічі з відвертим подивом і зацікавленістю поглядав на них через дзеркальце заднього виду, проте змушений був промовчати.

Амелія мешкала на п’ятому поверсі старого добротного будинку з широкими мармуровими сходами та вигадливими дерев'яними перилами. Старий ліфт, як на зло, саме сьогодні не працював, тож їм довелося долати поверхи пішки. На кожному прольоті Тимур незмінно зупинявся, обіймав її за талію і пристрасно цілував — спочатку ніжно, а потім усе глибше, притискаючи до стіни під'їзду, поки вона не починала тихо сміятися і напівжартома відштовхувати його долонею в міцні груди:

— Тимуре, зупинись! Нас же побачать усі сусіди!

— Сусіди чудово переживуть, — хрипко й невідступно відповідав він, знову шукаючи її губи з тим самим нестримним голодом, який вона відчувала кожною клітиною власного тіла.

Ключ у замку спершу ніяк не хотів потрапляти в отвір — пальці в неї тремтіли від перенапруження й передчуття.

Але врешті важкі двері піддалися. Амелія впустила його всередину і раптом гостро відчула знайоме, майже дитяче збентеження. Її невелика квартира зустріла їх затишком і світлом: охайна вітальня з високими полицями, заставленими книжками, велика настільна лампа з м'яким абажуром кольору слонової кістки, пухнастий світлий килим під ногами та теплий плед на підвіконні. Тут скрізь панувало її власне життя, її звички, її унікальний запах. Вона не підпускала до цього простору нікого вже понад рік.

— Тут дуже гарно, — сказав Тимур тихо, повільно роззираючись довкола. — Справді схоже на тебе.

— Тут суцільний безлад...

— Тут неймовірно тепло.

Він акуратно поставив нещасний гарбуз просто на підлогу в передпокої, ніби це було найменш важливе питання їхнього вечора, і повільно повернувся до неї.

— Якщо хочеш, я можу піти прямо зараз, — промовив він серйозно. — Якщо ти відчуваєш, що ще не готова до цього кроку. Просто скажи, і я зникну.

Вона уважно дивилася на нього: просякнутого дощем, з розкуйовдженим волоссям і таким чесним, відкритим поглядом. На чоловіка, який уже вкотре давав їй абсолютне право вибору, не тиснучи на неї ані на йоту. І саме в цей момент вона остаточно зрозуміла, чому вибирає саме його.

— Навіть не думай іти, — тихо сказала Амелія.

Вона зробила крок уперед, обережно зняла з його плечей свій мокрий светр і повісила на вішалку. Потім упевнено взяла його за теплу руку й повела за собою вглиб квартири.

Спочатку вони по-домашньому гюли на кухні гарячий чай, поспіхом сушили волосся рушниками й весело сміялися, дивлячись на самотній гарбуз у коридорі. Амелія відшукала в шафі сухий м'який світшот — трохи завеликий для нього, який вона колись давно купувала в подарунок молодшому братові, але так і не подарувала. Тимур одразу ж одягнув його й жартома заявив, що це тепер його найулюбленіший одяг.

А згодом у кімнаті запанувала особлива, густа тиша.

М'яке світло настільної лампи розливалося по стінах золотавими відблисками. За вікном дощ остаточно вщух, лише десь у водостоках ліниво дзюрчала вода, а у віконному склі відбивалося вечірнє, розмите вогнями місто. Вони стояли біля широкого підвіконня, дивлячись одне одному в очі, і будь-які слова раптом втратили будь-який сенс.

Тимур неспішно провів теплими пальцями по її волоссю — все ще трохи вологому й пахучому. Потім торкнувся тонкої шкіри на шиї, спокусливої лінії ключиці, і Амелія відчула, як усе її тіло миттєво відгукується на кожен його рух: шкіра покрилася мурашками, дихання збивалося, а глибоко всередині наростала солодка, нестерпна напруга.

— Ти справді впевнена? — прошепотів він просто в її розтулені губи.

— Так.

— Скажи мені це ще раз.

— Я абсолютно впевнена, Тимуре.

Вона підняла руки й міцно обвила його за шию. Він підхопив її на руки легко, впевнено, майже невагомо, і вона відчула, як ноги відриваються від підлоги, а серцю стає затісно в грудях. Двері до спальні м'яко відчинилися від легкого поштовху його плеча.

У напівтемряві спальної кімнати він обережно опустив її на м'яке ліжко і знову нахилився для поцілунку — тепер уже набагато глибшого, вимогливішого, жадібнішого. Його сильні руки впевнено ковзнули під її тонку футболку, гарячими долонями торкнулися голої шкіри на спині й піднялися вище, пестячи чутливі ребра. Амелія здригнулася від контрасту: його шкіра випромінювала шалений жар, тоді як її власна ще зберігала прохомоду вечірньої вулиці.

Він повільно стягнув із неї одяг, наче розгортав найдорожчий у світі подарунок. Потім вправно розстебнув ґудзики на джинсах і м'яко звів їх разом із білизною. Вона лежала перед ним повністю відкрита, беззахисна, але вперше за багато років їй не було анітрохи соромно. Тимур дивився на її тіло з таким благоговінням і поклонінням, ніби вона була чимось священним.

— Боже мій... — ледь чутно видихнув він у темряві.

Амелія тремтячими пальцями самостійно допомогла йому позбутися решти одягу. За мить вони обоє розчинилися в цьому спільному жарі.

Тимур ліг зверху, обережно спираючись на лікті, щоб не придавити її своєю вагою, проте кожною клітиною тіла демонструючи нестримне бажання. Його гарячі стегна торкнулися її, і вона відчула, наскільки твердим і готовим він був. Але він навмисно не поспішав.

Його поцілунки вкривали її тіло повільно і розгонисто: він цілував її губи, чутливу ямочку на підборідді, гарячу шию та витончені ключиці. Потім несподівано опустився нижче, губами й язиком пестячи її груди, змушуючи вигинатися в дугу і зривати з губ тихі, гарячі стогони. Його рука водночас плавно ковзнула вниз по животу, знаходячи її там, де пульсувало найсильніше.

Коли його пальці торкнулися її, вона вже палала зсередини. Він увійшов у неї спочатку двома пальцями, рухаючись повільно й глибоко, вивчаючи кожну її реакцію, знаходячи той самий ідеальний ритм, від якого її стегна нестримно тяглися назустріч. Великий палець пестив найчутливішу точку, і Амелія різко втягнула повітря, міцно вчепившись пальцями в його плечі.

— Тимуре... я більше не можу...

— Я тут, моя хороша, — шепотів він їй у самісіньку скроню, гаряче й часто дихаючи. — Скажи мені одразу, якщо захочеш, щоб я зупинився.

— Тільки спробуй зупинитися...

Він ласкав її довго, самовіддано й терпляче, доводячи її дихання до межі зриву, а тіло — до дрібного тремтіння. І коли вона відчула, що ще трохи — і злетить у небеса, він піднявся вище, дивлячись просто в її затуманені пристрастю очі.

— Готова?

— Так... Будь ласка, увійди в мене.

Він увійшов повільно, міліметр за міліметром, даруючи їй увесь час світу, щоб звикнути до цієї неймовірної близькості. Амелія відчула абсолютне заповнення і розпечене пекуче тепло. Коли він опинився всередині неї до кінця, вони обоє завмерли на секунду, притиснувшись чолами й ловлячи спільне повітря.

— Ти така... нереальна, чорт забирай, Амеліє...

Вона інстинктивно обхопила його стрункими ногами за талію, і він розпочав рух. Спочатку глибокий, виважений і розмірений, а потім усе швидший, гарячіший, палкіший. Кожен його поштовх вибивав з її грудей уривчасті стогони. Вона фізично відчувала його повсюди: у кожному міліметрі свого тіла, у його натхненному диханні та в тому неповторному ароматі сандалу, який тепер повністю просочив їхню спальню.

Коли накрив фінальний вибух, світ навколо них перестав існувати — лишилося лише двоє людей, чиї серця билися в єдиному шаленому ритмі.

Згодом, коли буря трохи вщухла, Амелія лежала обличчям на його широкому плечі, слухаючи, як поступово вирівнюється його дихання. Тимур ніжно перебирав пальцями пасма її каштанового волосся і мовчав. Але в цій мовчанці було набагато більше глибокого сенсу, ніж у тисячах висловлених слів.

— Дякую тобі за це, — прошепотів він нарешті в темряву.

— За що саме, Тимуре?

— За те, що нарешті впустила мене до себе.

Вона нічого не відповіла на це. Лише міцніше притиснулася до його гарячого тіла, заплющила очі й відчула, як солодкий, безпечний сон повільно накриває її з головою.

Ця ніч справді змінила геть усе.