Раді Вас бачити!

І поки Віктор пішов відпочивати в цей час, дівчина вирішила займатися невідкладними справами. Попри те, що вона говорила Віктору, її бажання вирішити питання із генератором самостійно не зникло. Погодилася із його словами, лише, щоб заспокоїти чоловіка та пошвидше його випроводити.

Зайшовши до приміщення, де стояв сам прилад, вона знайшла в іншій частині кімнати каністри з паливом. Одна така важила майже половину її власної ваги. Підняти тільки за рахунок своїх сил було б практично не можливо. Хоча правельніше сказати можливо та дівчина після такого, матиме неприємні наслідки для власного здоров'я. А в неї до сихпір ще спина болить лише від спогадів, коли вона допомагала підніматися по сходам Віктору. Розуміючи, що потрібно знайти альтернативу стала обдумувати варіанти.

Порившись по полицям, вона знайшла лійку, трубку й менші каністри. Так, промучившись і вимазавшись вся у солярці, Леона все ж заповнила бак генератора. Тепер залишалося розібратися, як його завести. Це вже була складніша задача, так як вона ніколи і близько не стояла біля такої громадини. І тому для Леони цей генератор був справжньою загадкою. Із баком для топлива було простіше, так як на самій кришці були позначки.

Поставивши руки в боки вона нервово пожувала свою нижню губу. Відразу виплюнула слюну, яка стала із присмаком солярки. Без інтернету єдина надія завести генератор була на існування в цьому домі інструкцію до нього.

Вона знову пішла переглядати всі полиці. І на одній із них, у окремому ящику, справді знайшла багато паперів із різної техніки, зокрема й інструкції з експлуатації. Серед них була потрібна — про генератор. Та щастя тривало недовго: в інструкції не було жодної мови, яку Леона знала. Лише німецька й китайська.

Втомлено зітхнувши, вона опустилася на підлогу й прикрила голову руками, наче захищаючись від проблем, що нависали над нею.

- Так… - вдарила себе по ногах і піднялася. - рано здаватися ось так. Можливо, тут є хоча б картинки.

І о диво — у китайській частині, в самому кінці, справді були ілюстрації. Гарно показували, як не треба робити. За цими схемами вона більш-менш зорієнтувалася й тільки збиралася перейти від теорії до практики, як за спиною пролунало невдоволене:

- Кхм… - від несподіванки Леона аж підскочила. - І що ми тут робимо?

Було й так зрозуміло, що її спіймали на гарячому, тому дівчина вирішила здатися без бою:

- Я змогла заправити й хотіла завести. Ось інструкція, - простягнула чоловікові книжку, яка вже повністю пропахла соляркою. І від білих сторінок залишилися лише клаптики, все інше вимазане слідами від рук дівчини.

Він рукою відвів від себе книгу назад до дівчини. Пройшовся поглядом по самій винуватиці безладу. Втомлено протер очі рукою він перепитав:

- Як ти планувала відмиватися? Ти ж казала, що твої речі залишилися в машині? - дівчина промовчала і винувато опустила голову - Добре із речами потім розберемося. - і знову поглянув на замурзану дівчину, як спробувала відтерти свої речі чим ще більше замазала їх - Ех, що з тобою робити — й секунди залишити саму не можна.

Пройшовши повз неї, він не глянув в інструкцію, але знайшов відразу ключ запалювання. За десять хвилин вирішив те, що вона не могла зробити за довгий час. Їй від цього стало прикро, адже вона не змогла самостійно завершити розпочату справу. Побачивши її розчарування, він важко зітхнув і промовив:

- Ти все одно молодець. Своїми стараннями ти пришвидшила мою роботу, - підбирав якомога нейтральніші слова для похвали, щоб знову не здатися сексистом.

І, рушивши в напрямку залу, залишив її позаду. Вона ж задоволено прийняла його слова: була долучена до справи, її роботу оцінили, а не висміяли за те, що не змогла дійти до кінця. Обдумавши все, вона поспішила за ним.

Виявилося, що він одягався у свою куртку та вже зашнурував своє взуття. Спокійно підійшов до дверей і з усієї сили штовхнув їх. Та вони не зрушили з місця. Ще одна спроба, і ще — нічого не змінилося.

- Нічого сили свої тратити, - озвалася вона. - Стоїть наче кам’яне. Якщо глянути через те вікно,- показала рукою блище до них - то впевнишся: ми не зможемо відкрити двері поки шари снігу не зменшаться хоч на трохи. А поки ти відпочивав, погода знову змінилася в гіршу сторону — нас дедалі більше засипає.

Він нервово поглянув на неї. Та різко відвернувшись зі злобою промовив:

- Чорт забирай - розсерджено зняв куртку та кинув її на вішалку. Річ не затрималася й упала на долівку, чим ще більше підсилила його роздратування. Нахилившись, він підняв одяг і вже обережно повісив його на місце. Потім розім’яв шию рукою й повернувся лицем до дівчини: - Добре, якщо ситуація так склалася — нічого не поробиш. Візьмеш щось із моїх речей.

Нахилившись, він почав розв’язувати шнурівку власного взуття й пробурмотів:

- Батьки постаралися знайти місце, яке є справжнім білим пеклом.

Вона підійшла ближче й, поки він був занятим, торкнулася його лоба. У ту ж мить чоловік завмер від її долоні. Леона не усвідомлювала, що так спокійно перетинаючи його особисті кордони, гралася з вогнем. Хоч у Віктора самоконтроль був високий, та він не був безмежним. І чи то природа довкола, чи сама ситуація — усе призводило до бурі гормонів, які шепотіли йому переступити межу заборони.

Щоб цього не допустити, він відійшов кілька кроків назад. Побачивши його реакцію на свій дотик, Леона опустила руки й додала:

- Ти вже не такий гарячий. Це гарний знак, - промовила вона й, розвернувшись до нього спиною, пішла, не бажаючи, щоб чоловік побачив, як їй було неприємно від його такої реакції.

- Ходімо поїмо теплу лазанью та виперемо наші речі, поки є така можливість, - додала вона, намагаючись перевести розмову в більш нейтральне русло.

Ось так, у тиші, вони спокійно виконували кожен свою відведену частину роботи, аж поки не настав вечір. Повечерявши останніми готовими порціями їжі, почали планувати подальші дії.

- Начебто харчів вистачить на тиждень, - роздратовано кинув Віктор свій заряджений телефон, який він із надією ставив на підзарядку, та через погоду він не ловив навіть сигнал SOS. Хоча ще вперші дні коли приїхав, на екрані світився значок екстреної служби в деяких місцях.

- Я не розумію, за що наші батьки нас так не люблять? Чи вони справді думали, що на нас вплине природа, і ми, як хом’ячки… - його голос обірвався напівслові.

Він замовк, адже ще зранку думав зовсім не як цівілізована людина. І ще б трішки міг керуючись інстинктами піти на неприпустимий крок. Не знаючи, що в цей час крутилося в голові чоловіка Леона підтримала розмову.

- Нічого не можу сказати. Ні щодо жорстокості наших батьків, ні щодо їхнього параноїдального бажання внуків. Але те, що ми тут пробудемо, доки вони не зжаляться над нами — це факт. Краще скажи мені: твоя мама дуже любить тебе? Може, вона не витримає того факту, що її син повинен тут мерзнути?

- Чому саме моя мама? - він глянув на неї, а у відповідь побачив лише підняту брову дівчини. Це без слів означало: а ти здогадайся.

— Ааа… це тому, що саме твоя матір заманила тебе сюди, а за розповідями твій батько був не проти. А може, навіть сам запропонував таку ідею. Думаю зрозуміло, чому ти не ставиш ставки на своїх батьків, та вибач, не можу тебе порадувати. На мою маму немає сенсу надіятися в неї немає майже ні якого впливу. Як скаже батько — так і буде. А як ти пам’ятаєш саме він був ініціатором, щоб я приїхав сюди. І навіть, якщо мама була проти цієї затії, вона не зможе втрутитися, бо їй не дадуть цього зробити.

Мовчки вони думали кожен про своє. Поки раптом не замигало світло. І хоч обоє поглянули на єдине джерело світла та реакція була різна. Чоловік тільки нахмурився, тоді як дівчина вже нервово вчепилася у свій телефон. Була напоготові, щоб його використати як запасне джерело світла.

- Напевно, через інтенсивне використання електрики: паливо швидко закінчується, - підсумував він їхні думки. Та раптом його осяйнула - Вранці тобі було холодно?

- Так, порівняно з вечором особливо на першому поверсі. А що та… ааа… - тепер вони обоє зрозуміли: обігрівання будівлі також було електричним. І з тією швидкістю, з якою споживалося паливо, його вистачить лише на два дні постійної роботи генератора.

З гучним звуком він ляснув себе по лобі й підтвердив її переживання.

- На жаль, нам потрібно економити паливо й розтягнути його максимально на довше. Без нього ми не зможемо ні приготувати їжу, ні мати запас води, та й просто замерзнемо тут, у цій сніжній в’язниці. Тому йди покупайся, поки є паливо. Якщо забажаєш — користуйся моїми гелями. А потім я за тобою помиюся, і ми вимкнемо генератор.

І поки Леона пішла відмиватися, він вирішив спробувати відремонтувати двері на другому поверсі, які зламала вона. Та, на жаль, ключ відламався так, що витягнути його було практично неможливо. Діставши лом, він вирішив діяти кардинально, але головне, що швидко. Двері витримали шість сильних ударів, але сьомий став вирішальним: відірвавши петлі, він спокійно відкрив кімнату. Від побаченого він завмер так і стояв, не випускаючи лом із рук.