Раді Вас бачити!

Вікторія увійшла до своєї кімнати та одразу помітила, як Святослав вже сидів на підвіконні очікуючи на неї.

— Щось ти довго підіймалась до своєї кімнати, — зауважив він, злегка піднявши брови.

— Я не поспішала, тому що знала, що ти зараз будеш мені читати лекції, — відповіла вона з легким усміхом.

Святослав мовчки дивився на неї, а потім несподівано спригнув з підвіконня та повільно почав наближатись до дівчини.

Вікторія помітила, як його погляд наповнився ніжністю, від чого її серце шалено закалатало.

— Лекції не буде? — З надією посміхнулась вона.

— А який сенс? Ти завжди робиш все по-своєму, — суворо промовив Святослав, хоча його очі все ще світились теплою посмішкою. — Хоча… ще посварити тебе не завадило б.

— Може, іншим разом? — Грайливо посміхнулась дівчина.

Вікторія помітила бажання в його очах та грайливо відійшла назад. Вона підійшла до каміна та повернувшись спиною до Святослава, злегка нахилилась, створюючи враження глибокої задумливості. Її руки ніжно обвивали холодний мармур, а тепле світло вогню, що танцювало на її обличчі, підкреслювало кожен контур, виразно висвітлюючи її ніжні риси. Вона повільно нахилила голову, ніби заглибившись у свої думки.

Кроки Святослава лунали ехом від стін, коли він наближався до неї. Він поступово провів руками по її плечах, оголюючи її шию та ніжно залишав поцілунки на її шкірі, кожен з яких наче приносив із собою все його бажання.

— Крихітко, я дуже вдячний тобі за твою турботу, — прошепотів він. — Але твій вчинок був необережний та легковажний.

— Так, я знаю, — тихо погодилась Вікторія. — Але мені потрібно було піти на цей крок.

Вікторія повільно обернулась, їх погляди зустрілись. У глибині її червоних очей жевріло щось невловиме, щось, що зачаровувало й тягнуло ближче. Її ледь помітна усмішка стала останньою краплею — Святослав більше не міг стримуватись.

Хлопець притягнув її до себе, в наступну мить їх губи зустрілись, спалахнувши хвилею почуттів, які так довго лишались нездійсненими.

Він різко, але водночас ніжно притиснув її до стіни, створюючи між ними той самий напружений простір, наповнений очікуванням. Його пальці повільно ковзнули до верхнього ґудзика її чорної блузки. Він розстібав їх один за одним, ловлячи кожне тремтіння її тіла. Коли останній ґудзик піддався, тонка тканина зісковзнула з її плечей та беззвучно впала на підлогу.

Святослав зупинився, відірвавшись від її губ. Його погляд мимоволі опустився на її оголені плечі, ключиці, а потім ще нижче. Його долоні обережно пройшлися по її талії, ніжно пестячи кожен сантиметр шкіри. Але коли він натрапив на тонкі шрами від старих укусів, що залишив Віктор, його пальці мимоволі завмерли. Він підняв очі й знову подивився на неї.

Вікторія розгублено подивилась на нього. Вона несвідомо обійняла себе руками, ніби намагаючись сховатись. Шрами, залишені чорними воронами, вже затягнулись, це не викликало в неї тривоги. Але ось нові сліди — ті, що нещодавно залишив Віктор — могли ще не встигнути зрівнятись зі старими. А що як Святослав їх помітить?

Проте він не дозволив їй віддалитись та сховатись від нього. Різким, але водночас ніжним рухом він схопив її руки й підняв над головою, переплітаючи їх пальці в єдине ціле. Її спина відчула крижаний дотик кам’яної стіни, а його тіло — холодне, рішуче, впевнене — все сильніше притискало її до неї. Його губи знову знайшли її — пристрасні, жадібні, спраглі. Кожен поцілунок був глибшим за попередній, кожен рух — вимогливішим.

Вона відчула, як його руки, рішучі й водночас ніжні, ковзали по її крижаній шкірі, оголюючи її повністю. Їх тіла були холодні, але бажання, що палахкотіло між ними, могло розтопити навіть вічну мерзлоту. Вона хотіла його. Вона жадала його. Хотіла відчути кожен його дотик, кожну мить бути з ним — злитись в безмовному танці, розчинитись в ньому повністю.

Святослав неохоче розірвав поцілунок та подивився на неї. У світлі багаття каміна її тіло виглядало, немов витесане з мармуру — бездоганне. Полум’я відбивалось у вигинах її фігури, він не зміг утриматись. Раптовим рухом він підхопив її на руки та посадив на підвіконня.

Він швидко почав роздягатись, знову не відриваючись від її губ. Її руки ніжно обвились навколо його спини, цей дотик відразу змусив його забути про все навколо. Вони цілунками захоплювали один одного. Його губи шалено знаходили її шкіру, залишаючи на ній відчутні спалахи пристрасті. Поцілунки Святослава падали все нижче, по шиї, по плечах, по грудях, даруючи їй ледь відчутні сліди.

Раптом він підняв погляд, їх очі зустрілись. У її погляді він побачив не лише бажання, а й згоду, яка все більше змушувала його губи тремтіти від потреби.

Вона відчула, як він обережно розводить її ноги та притискається до неї ще сильніше. Вікторія, немов інтуїтивно, охопила його ногами.

Хоч вона вже мала досвід, але у момент саме цієї близькості її хвилювання було таким, як у перший раз. Раптом Святослав посміхнувся, наче прочитав її думки.

— Ти хвилюєшся? — тихо спитав він.

— Трішки… — не стала брехати вона.

Він лагідно подивився на неї та ніжно провів рукою по її обличчю.

— Я теж трохи хвилююся, — зізнався він. — Але я хочу тебе… хочу до безумства… і хочу, щоб тобі було добре зі мною.

Її темно-карі очі лагідно зустріли його погляд та заблищали від усмішки, яку вона йому подарувала.

Він знову поцілував її, але цей поцілунок був іншим — м'яким, ніжним, ніби запрошенням у світ, де не було нікого, крім них самих.

Святослав проник у неї повільно. Вікторія закрила очі, відчуваючи його кожен рух. Її руки м'яко обіймали його. Його рухи були повільними, але потужними, кожен з них викликав в її тілі хвилю задоволення.

Коли його темп став швидшим, вона почала рухатись назустріч йому, її тіло мовчки відгукувалось на його дії. Вікторія міцніше обіймала його ногами, а її довгі кігті залишали легкі сліди на його холодній шкірі, додаючи ще більше пристрасті в їх союз.

Він вже втрачав контроль. А вона відчувала, як їх холодні тіла переплітаються в гармонії, в моменті, де не існувало нічого, крім них двох.

Святослав вирвався з неї, лише для того, щоб схопити її на руки — так, ніби вона була здобиччю, якої він не міг насититись. Він кинув її на ложе, шовк ковзнув під тілом, а вона подивилась на нього з покірним благанням у погляді. Його усмішка була темною, хижою.

Він опустився між її стегон, ковзаючи холодними долонями вгору по внутрішній частині стегна, аж до місця, де її тіло вже тремтіло від бажання.

Коли він знову увійшов у неї, рухи були білиш пристрасними, глибшими — мовби кожен поштовх мав довести, що вона належить лише йому. Її спина вигнулась дугою, груди торкнулись його грудей, а руки стискали його плечі, лишаючи подряпини. Їх тіла були холодні, як ніч, що їх породила, але між ними палала спрага. Нестримна, майже звіряча.

Вона шепотіла його ім’я:

— Святе… Святе… — з кожним поштовхом гучніше, ніжніше, зламаніше.

Святослав дивився на її обличчя, коли вона здригалась під ним. Він хотів її до божевілля — її тіло, її звуки, її смак. І навіть той невловимий відблиск душі, який вона все ще носила в собі. Він не дихав, але в ту ж мить задихався від бажання.

Він ковзнув долонями вздовж її стегон, наче вивчаючи кожен вигин, кожну тремтливу лінію її тіла. Його рухи стали швидшими, глибшими, наповненими дикою пристрастю — нестримною.

Вона піддалась йому повністю, рухаючись у ритмі з його тілом. В її очах палав лише вогонь бажання. І хоч обом не був потрібен подих, усе в ній здригалось від насолоди. Її губи розімкнулись у крику, який не був голосним, але пронизував саму суть їх близькості — дикий, чистий, справжній.

Вони досягли піка одночасно — у вибуху тиші, що залишив по собі лише тремтливе післясвітіння. Її тіло розслабилось, вона заплющила очі, запрокинувши голову назад.

Хлопець посміхнувся та повільно вийшов із неї, поглядом ковзаючи по її обличчю, запам’ятовуючи кожну рису, кожну лінію. Святослав ліг поруч, хоч їх тіла були холодними, простір між ними пульсував жаром.

Дівчина повільно лягла на нього, обіймаючи за плечі, й жадібно торкнулась його холодних губ. Її дотики були ніжними, але наповненими невгамовною жагою.

Святослав обійняв її за талію, притискаючи до себе так, ніби прагнув злитись з нею в одне ціле. Його холодні долоні повільно ковзнули вниз.

Вікторія завмерла на мить, відчувши, як його дотики торкнулись найчутливіших місць, змушуючи її знову розквітати в обіймах пристрасті.

Її губи відірвались від нього, в ту ж мить з її пальців повільно проступили довгі гострі кігті, що занурились у його плечі, як частина їх дикого танцю. Очі заплющились, тіло завмерло в миті чистої насолоди.

Він рухався повільно. Її тіло відгукувалось на кожне його зусилля, на кожен дотик, що палив шкіру.

Несподівано вона розплющила очі, з легкою посмішкою, знову притягнулась до його губ. Її стогін зірвався з уст прямо в поцілунок — тихий, тремтливий, бажаний.

Святослав зупинився, вдивляючись у її погляд, в ту ж мить вона, ніби втомлена від солодкої бурі, ніжно відсторонилась, поклала голову йому на груди й ще міцніше обійняла його.

Його пальці повільно ковзали її спиною, ніби малюючи на ній невидимі візерунки пристрасті. На його вустах з’явилась широка, майже хижа усмішка — спокійна й задоволена, наче він торкався найціннішого скарбу у вічності.

— Ти чого? — Здивувалась дівчина.

— Мені весь час здається, що це не по-справжньому, — тихо промовив Святослав.

— Що саме? — Вікторія все ще не розуміла.

— Раптом це все лише моя уява… і ти зараз зникнеш, — його голос лунав приглушено, наче він боявся сказати це вголос.

Вона підвела голову, її темно-карі очі зустрілись з його червоним поглядом. Її чорне волосся хвилями спало на обличчя, роблячи її ще чарівнішою. Святослав м’яко провів пальцями по її щоках, відкидаючи його назад.

— Невже я дійсно отримав тебе? Невже ти справді тепер моя? — Прошепотів він із ноткою сумніву.

Вікторія не відповіла словами — її карі очі засвітились теплом, і вона, ледь усміхнувшись, нахилилась до нього, даруючи ще один ніжний поцілунок.

Святослав не відривався від її губ, перекинув її на спину та ще міцніше притиснув до себе, немов боявся, що вона й справді може розчинитись у темряві.

Дівчина провела пальцями по його волоссю, її дотик був м'яким, заспокійливим.

— Я справжня і я нікуди не зникну, — тихо прошепотіла вона йому на вухо.

Хлопець не відповів, тільки ще сильніше стиснув її в обіймах, дозволяючи собі повірити в ці слова. Його губи торкнулися її шиї, залишаючи холодні сліди.

— Я так боюсь втратити тебе, — зізнався він, закриваючи очі.

Дівчина нічого не відповіла, вона лише посміхнулась, переплітаючи свої пальці з його. Святослав розслабився, дозволяючи собі забути про страхи. Тепер існували тільки вони двоє, їх погляди, дотики, обіцянки, дані в тиші ночі.

Тепер вже вона обережно перекинула його на спину та лягла йому на груди. Вона відчувала його тіло, холодне, як лід, яке огортало її. Вікторія притулилась до нього, тремтячи від його близькості.

Святослав посміхнувся в темряві, його холодні губи торкнулись її волосся. Він стиснув її ще сильніше, з чуттєвою ніжністю.

Вікторія повільно закрила очі, відчуваючи, як її тіло розслабляється, а сон забирає її у свої володіння.

Сонце повільно підіймалось над обрієм, розливаючи по землі ніжне золоте світло. Його м'які промені ковзали по кімнаті, поступово огортаючи її теплом нового дня.

Святослав лежав, не зводячи погляду з Вікторії. Вона ще спала. Та з першими сонячними променями її образ почав змінюватись. Її чорне волосся, яке в темряві здавалось майже бездонним, набуло теплого темно-русявого відтінку, ніби ввібрало в себе світло ранку. Бліда, мов мармур, шкіра поступово наливалася м'яким рожевим відблиском. Довгі чорні кігті, що нагадували про її вампірську природу, поступово зникали, лишаючи лише тонкі витончені пальці.

Хлопець не відводив погляду, зачарований цим перетворенням. Його погляд ковзнув вниз, туди, де її груди рівномірно підіймались й опускалися з кожним подихом. А потім він почув її серце. Живе, справжнє, воно билось, цей звук наповнював його невимовним задоволенням.

Сонячні промені обережно пробились крізь не до кінця закриті вікно, м'яко освітивши її обличчя. Вікторія ледь поворухнулась, злегка примруживши очі, й відразу прикрила їх рукою, ховаючись від настирливого світла. Вона невдоволено повела плечем, зітхнувши, відвернулася від ранкового сонця.

Повернувшись до Святослава, вона зарилась обличчям у його груди. Її тонкі пальці ледь відчутно ковзнули по його спині, залишаючи по собі ніжний, майже невидимий слід. Її дихання було повільним й рівним, вказуючи, що сон знову огорнув її у свої обійми.

Святослав усміхнувся, відчуваючи, як вона довірливо пригорнулась до нього. Обережно, щоб не розбудити, він прибрав з її обличчя пасмо волосся. Його губи ледь торкнулися її чола в ніжному поцілунку. Він дивився на неї, слухаючи її спокійне дихання, вперше за довгий час відчував, що справді щасливий.

Коли сонце вже повністю вийшло з обрію, Вікторія відкрила очі. Її погляд м'яко впав на Святослава, що вже спав, його лице було спокійним і розслабленим.

Вона лежала, насолоджуючись моментом, не вірячи, що навіть в такому холоді його присутність дарує їй відчуття тепла. Їй було добре з ним, спокійно, наче весь світ став затишним. І за це вона була йому вдячна.

Дівчина обережно спробувала вислизнути з його обіймів, але відчула, як він ще сильніше притягнув її до себе. Вікторія посміхнулась та знову розслабилась у його обіймах.

Вона терпляче чекала, поки він не засне ще глибше, і лише тоді спробувала знову. Цього разу її намагання вдались. Святослав повільно відпустив її, не прокинувшись.

Вікторія тихо встала з ліжка, її рухи були майже безшумні. Вона підійшла до вікна та ще щільніше закрила ставні, щоб сонячне світло не проникло в кімнату.

Швидко вдягнувшись, вона тихо підійшла до ліжка та схилилась над Святославом, на мить її серце забилось швидше. Легкий, ніжний поцілунок залишився на його лобі, перед тим, як вона швидко вийшла з кімнати.

Поділіться своїми враженнями після першої ночі близькості Вікторії та Святослава.

Як ви думаєте, чи нічого не завадить їхньому тихому щастю разом?

Поділіться своїми думками в коментарях — мені дуже цікава ваша думка )))