Раді Вас бачити!

Сонце вже давно піднялось за обрієм, але його проміння ледве торкалось старих стін кімнати. Сніг, що вкривав землю, яскраво сяяв під променями світанку, проте в самому приміщенні панувала напівтемрява. Лише кілька вузьких сонячних променів, пробиваючись крізь маленькі щілини у віконницях, малювали на підлозі тонкі золоті смуги.

Лука сидів на краю ліжка, згорбившись та задумливо дивився перед собою, наче шукав відповіді на питання, що гнітили його розум. Його руки безвольно лежали на колінах, а погляд був затьмарений тривогою.

— Не можу повірити, що після заходу сонця ми полетимо додому, — раптом порушила тишу Зореслава, весело всміхаючись. Вона обережно сіла поряд, торкнувшись його плеча.

Лука не відповів одразу. Він продовжував втуплено дивитися в одну точку, занурений у свої думки.

— Може… може, ми прийняли неправильне рішення, — нарешті промовив він, тихо, ніби боявся сам почути ці слова. — Може, Вікторія не даремно противиться цьому.

— Чого ти, любий? — Ніжно прошепотіла Зореслава, обвиваючи руками його плечі та м’яко притискаючись до нього, — ми все правильно вирішили. Ми не могли вчинити інакше.

— Але ми ризикуємо… ми всі. — Його голос затремтів. — Якщо все це пастка, якщо Чорне братство нападе не тільки на перевертнів, але й на нас… Якщо ти загинеш?

— Не турбуйся так сильно, — м’яко прошепотіла вона, пригортаючись ще ближче. Її пальці ніжно ковзнули по його щоках, змушуючи Луку трохи підняти голову. — Вікторія мала рацію тільки в одному: якщо Янголіна справді прийшла як посол, значить, шанс є. І ми повинні скористатись ним.

— Хіба ти не помітила? — Тихо запитав Лука, трохи нахиляючись до неї. — Вікторія знає набагато більше, ніж каже. Вона мовчить про щось важливе…

— Лука… — прошепотіла вона, але в її голосі вже не було сили сперечатись. Вона розуміла його страхи, розділяла їх, але хотіла хоча б на мить забути про всі небезпеки. — Досить думати про це, хоч на мить, — мовила вона майже благаючи. — Просто будь зі мною…

Зореслава обережно присіла Луці на коліна, її погляд зустрівся з його очима. Вона зняла з нього чорну шкіряну куртку й відкинула її вбік. Лука усміхнувся, а його погляд став м’яким та теплим. Вона нахилилася до нього, залишаючи ніжні поцілунки на його шкірі. Зореслава повільно почала розстібати його сорочку. Дівчина з легким усміхом у куточках вуст рішуче підштовхнула Луку до ліжка. Він засміявся, коли опинився серед м’яких подушок.

Вона підвелася та відійшла на кілька кроків назад, не відводячи від нього очей та повільно потягнулася до зав’язок своєї чорної сукні. Її пальці, мов метелики, ковзнули по тканині, яка з легким шурхотом почала спадати з тіла, оголюючи кожен вигин, кожну лінію. Лука, спершись міцними руками об ліжко, мов зачарований, стежив за кожним її рухом, насолоджуючись видовищем, що належало лише йому.

Коли її сукня впала на підлогу, дівчина постала перед ним у всій своїй красі. Її шкіра світилась в м'якому світлі кімнати, а темне, мов ніч, волосся спадало по плечах, огортаючи її, як шовковий покрив. Вона ледь помітно посміхнулась, помітивши, як його погляд обіймає кожен сантиметр її тіла.

Замість того щоб одразу наблизитись, вона граційно ступила крок назад, ніби тікаючи від його бажання. Її рухи були легкі, мов танець, сповнені жіночої чарівності. Вона схилила голову, дозволяючи довгому чорному волоссю впасти вперед, закриваючи її оголене тіло, немов тонка завіса. Лука завмер, не маючи сил відірвати від неї очей. Дівчина дивилась на нього з-під темного волосся, а її очі палали вогнем спокуси. Її губи ледь розтяглися в загадковій усмішці.

Лука не витримав більше цієї солодкої гри. Зі швидкістю блискавки, майже хижим рухом, він зірвався з ліжка, і перш ніж Зореслава встигла відступити ще на крок, його сильні руки обхопили її талію. Вона тихо зойкнула від раптового захоплення, але одразу ж розсміялась, відчувши, як він кидає її назад на м’яке ліжко. Її довге чорне волосся розсипалось по подушках, обрамлюючи обличчя, яке палало від бажання.

Лука навис над нею, в його очах горіло полум’я, від якого Зореслава наче втрачала контроль над собою. Він схилився до її шиї, обережно, але жадібно торкаючись холодними вустами її ніжної шкіри. Його поцілунки лягали доторками вздовж її шиї, ковзаючи до ключиць, спускаючись нижче, залишаючи за собою невидимий слід пристрасті. Він не знав межі в цьому бажанні, але в його пориві було щось більше, ніж просто жага — це було поклоніння її душі та тілу.

Рухи Луки були пристрасні, сильні, але не грубі. Він поводився з нею так, ніби вона була найдорожчим скарбом, який хотів захистити, і водночас тією спокусою, від якої не в силах був відмовитися. Його долоні ковзали по її стегнах, притискаючи її до себе, змушуючи відчувати його силу і бажання. Зореслава здригнулась під ним, але не від страху — від насолоди. Вона вела своїми довгими витонченими пальцями по його спині, а потім запустила руки в його густе чорне волосся, стискаючи його пальцями, притягуючи ще ближче. Її чорні довгі кігті ледь помітно дряпали його шкіру, залишаючи сліди. Вона заплющила очі, насолоджуючись кожною секундою, кожним його поцілунком.

Він підвів голову, зустрічаючи її погляд. Її очі блищали, наповнені змішаними почуттями — бажанням, ніжністю, пристрастю. Лука легенько посміхнувся, ніби читаючи її думки, і нахилився, щоб знову впитись губами в її шию, ковзаючи далі по плечах. Зореслава тихо посміхнулась, віддаючись цьому танцю тіл і почуттів. Їх тіла спліталися в єдиному ритмі, немов древній танець, відомий лише закоханим, тим, хто вміє говорити без слів.

У цій главі ми ближче знайомимося з відносинами Луки та Зореслави. У наступних главах більше розповідатиметься про їх знайомство та про обставини, за яких ця закохана пара разом уже стільки віків.

Для Луки немає нікого важливішого за Зореславу, але його тяготить думка про те, що його кохана може опинитися під загрозою, якщо вони повернуться у Вербичанськ.

• Чи не дарма хвилюється Лука?
• Можливо, йому слід було послухати попередження Вікторії?
• І чи не пошкодує він, що не прислухався до Покликаної?

Читай твір далі — всі відповіді чекають на тебе в наступних главах.