Раді Вас бачити!

Святослав обережно взяв Вікторію за руку та повів до величезних сходів. Вона слухняно йшла за ним, що дивувало хлопця — адже зазвичай вона була дуже впертою, а зараз така непевна й засмучена, ніби покірно віддала себе в його турботливі руки.

Він відчинив двері до її кімнати й делікатно відступив убік, даючи їй дорогу. Вікторія несміливо переступила поріг, не відводячи погляду від однієї точки перед собою.

Святослав навмисне зачинив двері з гуркотом, та вона навіть не здригнулась — здавалась ніби відсутньою, загубленою у власних думках. Її постать була зігнута, очі — порожні, вся вона була наче тінь себе самої.

Йому було нестерпно бачити її такою. Раптом, не стримавшись, Святослав швидко наблизився, заглянув у її очі, але побачив у них лише глибокий розпач.

Не вагаючись, міцно обійняв її, притиснув до себе з такою силою, що його тривога передалась кожною клітиною. Вікторія ніби прокинулась від довгого сну. Вона раптом усвідомила, як сильно він хвилюється за неї. Її губи торкнула сумна усмішка, і вона ніжно пригорнулась до нього у відповідь.

Коли він відчув, як її холодні долоні проникли під його куртку та ковзнули по спині, щось всередині нього завмерло. Рухи були обережні, ніби вона боялася порушити крихкий зв'язок між ними.

Святослав повільно розтиснув обійми та подивився їй у вічі. Вона ніжно йому посміхалась. Вікторія повільно відгорнула з нього куртку, яка з шумом впала до їхніх ніг. Її руки ковзнули вниз, зупинившись на застібці його джинсів. Та в ту ж мить хлопець м’яко накрив її долоні своїми, затримуючи цей рух.

— Я не можу тебе змушувати. Я добре розумію, що тобі зараз не до моєї пристрасті, — тихо мовив він, затримуючи її руки.

— А ти й не змушуєш… — прошепотіла вона, не відводячи погляду. — Ти даруєш мені і підтримку, і пристрасть одночасно...

У її голосі бринів трепет, у погляді — впевненість. Її дотик був ніжним, але рішучим. Святослав завмер, відчуваючи, як їхні емоції сплітаються в одну хвилю. Він не знав, як буде далі, але в ту мить не існувало нічого, окрім них двох.

Дівчина посміхнулась та затримала погляд у його очах. Відійшовши на крок, вона легенько нахилила голову, неначе запрошуючи до гри. Повільно, не відводячи погляду, вона повністю розстібнула свою куртку і з граційністю, скинула її зі своїх плечей.

Вона грайливо провела пальцями по ґудзиках своєї блузки, один за одним розстібаючи їх, наче кожен рух був частиною ретельно продуманого танцю. Її оголене тіло повільно відкривалось, ніби розкривалась таємниця.

Хлопець мовчки спостерігав за нею, не зводячи погляду з її елегантних рухів. Коли блузка м’яко злетіла з її плечей та впала на підлогу, вона зупинилася, її погляд — гарячий, повний бажання — впився в нього з такою силою, що здавалось, час завмер.

Вона повільно підійшла до нього, грайливо опустила погляд, розстібаючи топ, повільно спускаючи бретельки зі своїх плечей. Топ безшумно впав під її ноги.

Довге волосся вона грайливо розсипала вперед, ніжно прикриваючи свої груди. Святослав хитро їй усміхнувся.

Вона підійшла ближче, її руки обережно схопили його футболку. Вона почала повільно підіймати її вгору, поступово відкриваючи перед собою його тіло. Кожен рух був сповнений уваги: очі затримувалися на його пресі, мускулах плечей, на лініях, які грали під шкірою.

Коли футболка нарешті злетіла, вона ніжно провела руками по його плечах, спускаючись по грудях, затримуючись там, де хотіла милуватися, і повільно ковзала нижче, звабливо огинаючи його тіло. Її рухи були граційні та впевнені, кожен дотик викликав у ньому бажання, що не потребувало слів, а лише тихого, потаємного відчуття близькості.

Раптом вона притулилася до нього, ніжно торкаючись шиї, залишаючи легкі сліди на його шкірі. Хлопець від насолоди закрив очі. Її поцілунки повільно піднялись до його губ, але раптово вона зупинилась. Святослав розплющив очі та злегка розгублено подивився на неї.

Вікторія кокетливо розвернулася та повільно відійшла від нього. Зупинившись біля ліжка, вона почала повільно знімати джинси, поступово оголюючи свої стрункі стегна. Святослав із задоволенням споглядав за нею.

Дівчина повільно розправила своє довге волосся, яке хвилями плавно колихалось, то прикриваючи, то оголюючи її тендітне й таке бажане для нього тіло.

Коли вона почала повільно знімати з себе білизну, хлопець не витримав. Він миттєво підійшов та обережно затримав її руки у своїх долонях. Їхні пальці миттєво переплелись.

— Е, ні… — прошепотів він їй на вухо, — я хочу зняти їх з тебе сам.

Тихий сміх зірвався з її губ, вона повільно повернулась та спокусливо поглянула на нього. Святослав ніжно відкинув її розкішне волосся за плечі, захоплено споглядаючи її прекрасне тіло.

Він відчув, як її руки почали розстібати його джинси. Цього разу він не став її зупиняти, з насолодою спостерігаючи за блиском бажання в її очах і легким покусуванням губ.

Раптом він різко схопив її за талію. Від несподіванки дівчина здригнулася і трохи злякано підняла на нього погляд. Він не залишив їй часу на сумніви — страсно почав цілувати, міцно притискаючи до себе.
— Я так сумував за тобою... — прошепотів він між поцілунками, — весь час ти була поруч і одночасно так далеко від мене…

Він обережно підняв її на руки та ніжно поклав на ліжко, нависаючи над нею. Вікторія лагідно подивилась на нього і ніжно обійняла за плечі. Він м’яко цілував її, повільно опускаючись поцілунками вздовж шиї, плечей і грудей.

Вона відчула, як Святослав ніжно опускає її білизну й обережно спускає її через стрункі ноги. Він плавно обвів її ноги навколо своїх стегон та знову впав на неї з пристрасним поцілунком.

В цей час світ почав зустрічати світанок. Ніжно-рожеві промені лагідно огортали засніжену землю.

Вікторія почала змінюватись: її волосся з чорного перетворилось на темно-русяве, на блідому обличчі з’явився рожевий рум’янець, а червоні очі стали темно-карими. А навколо почав луною відлунювати стукіт її серця.

— Я кохаю тебе, крихітко… кохаю безмежно, — ніжно прошепотів він, милуючись нею.

Вікторія розгублено подивилась на нього, але Святослав не чекав відповіді — знову рвучко увірвався в її поцілунок.

Він обережно, але глибоко увійшов у неї. Вона почала тихо стогнати, гублячись у поцілунку. Хлопець одразу відірвався від її губ, прагнучи чітко чути кожен її стогін. Міцно схопивши за її стегна, він поступово нарощував темп. Вікторія рухалась йому назустріч, відкинула голову назад та не могла відкрити очей. Здавалось, що від такого задоволення їй бракує повітря.

— Святе… Святе… так… — тихо стогнала вона, розчиняючись у відчуттях.

Вона схопила його за плечі та хотіла поцілувати, але хлопець відсахнувся від її губ.

— Е, ні, я так не буду чути твоїх стогонів, — усміхнувся він.

Він раптово схопив її за зап’ястя та завів руки над головою. Вікторія відкинула голову назад, не стримуючи криків.

Святослав ніжно провів руками по її тілу, наповнюючи кожен дотик пекучим бажанням. Його руки зупинилися на її стегнах та стиснули їх із силою, від якої перехопило подих. Рухи стали неймовірно швидкими, рвучкими, сповненими пристрасті.

Вікторія різко вчепилася в простирадло, не відкриваючи очей, ніби віддаючись усьому, що відчувала в цю мить. Раптом її тіло вигнулось у спині, Вікторія затремтіла, ніби хвиля тепла прокотилась крізь неї. Ще мить — і вона повністю розслабилась, віддавшись відчуттям.

Святославу знадобилось лише кілька останніх поштовхів, щоб досягти кульмінації — стримано, з глухим стогоном, що вирвався з його грудей.

Хлопець знеможено опустився на Вікторію, обіймаючи її тілом, що ще пульсувало в ритмі пережитої близькості.

Вона важко дихала, а її пальці ніжно ковзали по його спині. Його руки лагідно торкнулись її грудей — він відчув, як під його долонею шалано калатало її серце. Святослав почав засипати її поцілунками — обличчя, шию, плечі, груди… немов не міг вдосталь насолодитись нею. Її смак, її тепло — все здавалося незбагненним і бажаним водночас.

За мить хлопець перекинувся на спину. Він лежав нерухомо, вдивляючись у те, як сонячне проміння без успіху намагається пробратись до кімнати через закриті ставні.

Раптом Вікторія тихо, майже нечутно, лягла на його груди, обіймаючи за плечі з ніжністю, що пестила краще за слова. Хлопець посміхнувся й м’яко притягнув її до себе, проводячи пальцями по її тілу — лагідно, дбайливо, ніби боявся зруйнувати чарівність миті.

— Я тобі дуже вдячна… — лагідно прошепотіла вона, дивлячись йому в очі.
Святослав розгублено зустрів її погляд. — Я справді вдячна за твою турботу, — м’яко додала Вікторія. — Я дуже це ціную.

— Віко… Звісно, я завжди піклуватимусь про тебе, — ніжно посміхнувся він, обіймаючи її ще міцніше. — Ти моя крихітка…

Вікторія відчула неймовірне тепло, що поступово розливалось глибоко всередині. Це тепло наповнювало кожну клітину її тіла, розтоплювало холод страху й сумнівів. У цьому мить вона відчула легкість. Її душа наповнилась спокоєм і впевненістю, водночас з хвилюванням і трепетом, які ніби танцювали в грудях. Вона відчула готовність віддати йому частину себе, поділитися найпотаємнішим і найніжнішим. Це було мов мить істини — коли серце диктує правду, а розум нарешті відпускає всі сумніви.

— Я кохаю тебе, — шепнула вона, губами торкаючись його шиї, мов довіряючи йому найпотаємніше.

Святослав не очікував почути від неї ці слова. Вони огорнули його, мов тепла хвиля, що раптом накрила з головою й почала приємно розливатись по тілу, торкаючись кожної клітини. Він завмер, аби зберегти цю мить.
Вікторія ніжно провела долонею по його обличчю, її погляд був повен світла та тепла. Очі світились лагідністю й чимось таким глибоким, що перехоплювало подих. Вона нахилилась ближче й торкнулась його губ ніжним поцілунком. Її обійми ставали все міцнішими, неначе вона боялась відпустити його, а Святослав — усе жадібніше притискав її до себе, ніби світ за межами цієї миті просто зник.

Якщо розділ вам сподобався — буду вдячна за лайк та додавання книги до бібліотеки)))