Раді Вас бачити!

Квітана і Ярослав вийшли з дзеркального ліфта й швидко рушили довгим коридором, залитим світлом численних ламп.

Як тільки вони переступили поріг квартири, їх зустрів різкий запах мертвеччини.

— Тут… вампір! — Вигукнула Квітана, поспіхом вмикаючи світло у вітальні.

Щойно спалахнуло світло й вони побачили Вікторію, їхньої люті вже ніщо не могло стримати.

Вона вільно сиділа на їхньому дивані, зухвало розвалившись, і з самовдоволеною усмішкою спостерігала за ними.

— Як ти посміла увірватись у мій будинок?! — Несамовито закричала Квітана.

— Яка ж ти все-таки негостинна, — промовила Вікторія своїм солодким, майже насмішкуватим голосом. — Не любиш ти гостей ані у себе вдома, ані у спільному замку.

— Таких неочікуваних і непроханих, як ти, я, звісно, не люблю.

— Тоді навчіться закривати вікна, — з усмішкою відповіла Вікторія.

Квітана перевела злий погляд із зухвалої гості на Ярослава, який мовчки й уважно стежив за кожним рухом Вікторії.

— Я вб’ю тебе, якщо негайно не заберешся! — Крізь зуби зойкнула Квітана.

Ярослав різко схопив її за лікоть та потягнув до себе, стримуючи гнів.

— Це лише пусті слова, — спокійно усміхнулась Вікторія. — Ви не зможете мене вбити. Мене може знищити лише інший Покликаний. Ви зможете хіба що ненадовго поранити.

— Забирайся! Інакше я встромлю осиновий клинок у твоє серце! — Прокричала Квітана, повна люті.

Вікторія лише посміхнулась, оголюючи гострі ікла. Її червоні очі загорілись холодним вогнем.

Квітана та Ярослав просто втратили дар мови, коли Вікторія демонстративно дістала осиновий клинок і зухвало почала крутила його в руках.

— До речі, — мовила вона з іронією, — це не той самий осиновий клинок, яким ви збираєтесь встромити мені в серце? Хто ж автор такої тендітної роботи?

Квітана, палаючи від люті, знову перевела свій погляд на Ярослава, який мовчки дивився на Вікторію, ніби хотів пожерти її очима.

— Ніколи не бачила такої цікавої роботи, — Вікторія посміхнулась, не відводячи погляду від клинка. — Ти, певно, з великим захопленням вистругував його для мене?

— Може, ще настане мить, коли я встромлю його тобі в серце, — спокійно, майже холодно відповів Ярослав.

— Я б із задоволенням відповіла тобі тим самим, — її усмішка стала ще ширшою, — але, на жаль, ваша смерть наразі мені не вигідна. Як й вам — моя.

— Чого ти хочеш? — Процідив Ярослав.

Він зробив крок вперед, затуляючи Квітану плечем, ніби стіною між нею та вампіркою.

Посмішка Вікторії згасла в одну мить. Її очі спалахнули яскраво-блакитним світлом. Вона різко підвелась — і, не вагаючись, змахом руки відкинула клинок у розчинене вікно. Він зник у темряві, залишивши по собі лише короткий шелест повітря.

— Коли це таке було, щоб вовки були такі дурні й недалекоглядні? — Голос Вікторії більше не був медовим — він став твердим, наче криця. — Не пригадую, щоб перевертні колись були настільки необачними.

— Що ти мелеш? — Процідив Ярослав крізь зуби.

— Якщо вас може обвести навколо пальця невміняєма вовчиця з вашої ж зграї, то як ви збираєтеся впоратись із самим Чорним Братством?

— Що ти верзеш?! Вгамуйся! — Вигукнула Квітана, кидаючись до неї.

— А ти спитай у своєї зграї, чому всі ви ніби одурманені, — крикнула Вікторія. — Ви навіть не помітили, як ваша вовчиця щедро поїла вас відваром із темосвіту!

Квітана і Ярослав застигли, широко розплющивши очі.

— Ох, які у вас захоплені обличчя! — Вікторія схрестила руки на грудях та пильно на них подивилась. — Саме так виглядають перевертні, яких напоїли нічними фіолетовими квітами, що туманять свідомість.

— Ти брешеш! — Квітана кинулась уперед, але Ярослав знову стримав її.

— Брешу? — Вікторія усміхнулась. — Вам буде дуже легко переконатися у цьому самим. Лише зберіть квіти люмосії. Перевертні, випивши її, нічого не втратять, але затуманений туман розвіється — у цьому можете бути певні.

Вікторія ще раз усміхнулась, оглядаючи збентежених Квітану та Ярослава.

— І зібрати ви їх можете самостійно, у будь-якому місці, не підозрюючи, що я можу підкинути вам оману.

— Ти хоч усвідомлюєш, які звинувачення щойно висунула? — Процідив Ярослав, зробивши крок уперед.

— Я при своєму розумі, — твердо відповіла Вікторія. — І добре знаю, що чекає Марину, яка посміла одурити власну зграю. На жаль, мені не дозволяють бути присутньою при її страті. Інакше я з задоволенням поглянула б на це.

— Вовки не пробачать тобі такої клевети! — Кричала Квітана.

— Вам варто було подякувати мені, — холодно промовила Вікторія, — за те, що рятую ваші шкури та відкриваю очі на ту, яка перетворила Віктора на перевертня.
— Ти зовсім збожеволіла! — Ярослава перекрутило від гніву.

— На відміну від вас, я все бачу дуже чітко, — посміхнулася Вікторія. — Хоча Віктору, напевно, не дуже сподобається, що я так вороже налаштована проти члена його зграї. Якою б шаленою Марина не була, вовки все одно захищають один одного.

Квітана і Ярослав ошаленіли від її слів.

— Поговоримо потім, коли ви будете тверезо мислити, — холодно промовила Вікторія.
Вона вільно розвернулась до вікна та з посмішкою прошепотіла:
— Успіхів вам, вовчата.

Ярослав і Квітана з очманілим виглядом спостерігали, як чорний кажан вилетів з їхнього дому та зник у далечині.

Щиро дякую, що переживаєте кожну миттєвість цієї історії разом зі мною❤️