Раді Вас бачити!

Віктор сів на край ліжка, важко дихаючи. Його груди підіймались й опускались у нерівному ритмі, а погляд застиг у порожнечі — та він дивився не перед собою, а туди, де жили його біль і думки.

Хелена стояла поруч, нерішуче спостерігаючи за ним, наче боялась зробити крок та зламати цю крихку рівновагу. Вона бачила, як його широкі плечі здригаються від напруги, як пальці міцно стиснуті в кулак, залишаючи білі сліди на шкірі.

Зрештою вона несміливо наблизилась, мов боялась, що її присутність змусить його ще більше замкнутись у собі. Її легка рука торкнулась його плеча, вона відчула, як під пальцями тремтить його гаряче тіло — тремтіння, що видавало його внутрішню боротьбу сильніше за будь-які слова.

— Вікторе... — прошепотіла вона ледь чутно.

Він не відповів. Навіть не ворухнувся, не подав жодного знаку, що почув її. Хелена сіла поряд, обережно обнявши його ззаду, ніби прагнула захистити його від усього світу, від самого себе.

Її руки лагідно огорнули його, даруючи йому тепло, яке вона так хотіла розділити з ним. Вона схилилась ближче й несміливо притулила губи до його плеча. Її поцілунок був легким, наче крила метелика, сповненим ніжності й болю.

Вона почала повільно цілувати його спину, мов зцілюючи кожен шрам, кожну рану. Її губи торкались його шкіри, ковзаючи вздовж лінії м'язів, зупиняючись на кожному сліді минулих битв.

І ось раптом він різко розвернувся до неї, в його русі відчувалась сила, пристрасть. В одну мить вона опинилася на спині, м’яко притиснута до ліжка. Її серце забилось швидше, але в її погляді світилась ніжна усмішка — вона знала, що він не скривдить її, яким би диким не виглядав у цей момент.

Віктор навис над нею, спершись руками об ліжко і дивився прямо в її очі. У напівтемряві кімнати його карі очі палали вогнем — тим самим вогнем, що одночасно обпалював і самого його. Він схопив її за стегна, м’яко, але владно, притягнув ближче до себе.
— Хелено... — прошепотів він.

Вона відповіла йому мовчанням, тільки лагідно провела долонею по його щоці, мов даючи згоду на все, що він прагнув подарувати їй цієї миті. І тоді він нахилився, торкаючись її шкіри гарячими поцілунками. Його губи шукали її, жадібно й ніжно водночас, неначе боявся втратити її теплоту.

Він рухався рішуче, але щоразу ловив її погляд, ніби питаючи дозволу, ніби шукав у ній порятунок від власних демонів. І Хелена відповідала йому усмішкою, тихими зітханнями, обіймами. Його поцілунки спускались по її шиї, до плечей, і там, де він торкався її шкіри, вона ніби палала зсередини. Його руки легко ковзали по її тілу, вивчаючи кожну вигнуту лінію.

Коли він притиснув її ближче, коли його рухи стали швидшими, сильнішими, Хелена не стримувала більше ні голосу, ні почуттів. Її пальці впивалися йому в плечі, ніби намагаючись втримати хвилю тієї шаленої пристрасті, яка поглинала обох. Вона шепотіла його ім’я крізь поцілунки, просила не зупинятись. А він, наче почувши її прохання, тільки міцніше стискав її, рухаючись у тому несамовитому ритмі, який підкорювався їх почуттям.

Його зуби ніжно, але пристрасно впивалися в її плечі, залишаючи гарячі сліди. Віктор ричав їй у вухо, і цей хрипкий, майже хижий звук змушував її здригатись від бажання. Хелена заплющила очі, дозволяючи собі потонути в цьому вирі пристрасті. У ці миті існували тільки вони — без болю, без спогадів, без усього, що могло розірвати їх світ. Лише їх тіла, лише їх серця, які бились в унісон.

Коли нарешті вони обидва злились в останньому пориві, Хелена ще довго не відпускала Віктора, обіймаючи його, поки їх дихання повільно не заспокоїлось. Її пальці гладили його по спині, ніби прагнули зберегти цей момент у пам’яті.

— Я з тобою, — прошепотіла вона, цілуючи його. — Завжди.

Віктор не відповів, але його руки міцніше обійняли її. І Хелена знала: навіть якщо він не скаже жодного слова, вона почула головне.

А якщо вам сподобалась глава — додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення ❤️