Раді Вас бачити!

Вікторія першою злетіла вниз. Вона легко приземлилася, за мить її чорні крила зникли, перетворюючись на витончені людські руки. Вона обернулась, спостерігаючи, як Святослав плавно опускається на засніжену землю.

Коли він торкнувся ногами землі, Вікторія без вагань підійшла ближче. Її пальці легенько торкнулись його щоки, а потім вона ніжно доторкнулась до його губ. Поцілунок був коротким, але сповненим тепла. Відірвавшись, вона усміхнулась та переплела їх пальці.

— Ходімо, — лагідно промовила Вікторія, легко стискаючи його руку.

Святослав слухняно рушив за нею, хоч й не розумів, куди вона його веде. Вони йшли безкраїм степом, який здавався йому чужим, та Вікторія, здавалось, знала кожен його вигин.

Хлопець розглядав незнайому місцевість, але не питав нічого — лише йшов за нею, довіряючи кожному її кроку. Невдовзі вони зупинились перед входом до стародавньої печери. Темний прохід вабив прохолодою, а зі стін, немов заховані коштовності, мерехтіли природні кристали.

— Це дуже давня печера, — спокійно мовила Вікторія, її голос лунав м’яко, ніби ставав частиною цього місця. — Вона має унікальну будову. Тут багато природних кристалів.

Вона обернулась до Святослава, її очі світились загадкою. Він уважно слухав її, намагаючись зрозуміти, що вона задумала. Вікторія посміхнулась, не відпускаючи його руки, й повела його трохи вперед. Святослав озирнувся навколо — стіни печери справді сяяли відблисками, ніби зберігали в собі світло, яке не належало цьому світові.

— Коли востаннє ти бачив схід сонця? — Запитала вона, її голос був тихий, майже пісенний.

Святослав завмер, намагаючись згадати, але в пам’яті не знаходилось жодної відповіді.

— Востаннє… еееее… — він замислився, ледь помітно насупившись.

— Обернись, — лагідно мовила вона.

В її очах пломенів вогник нетерпіння, а Святослав, відчуваючи, що ось-ось станеться щось особливе, повільно розвернувся та одразу завмер, не впізнаючи реальність навколо себе.

Перед ним розгорталось видовище, від якого перехоплювало подих. Сонце повільно здіймалось над обрієм, його перші промені проникали крізь вузький тунель у печері. Світло розбивалось об кристали, відбиваючись у сотнях граней та наповнюючи простір химерними переливами. У повітрі танцювали відблиски — ніжні, мерехтливі, ніби саме небо розсипало свої барви на каміння.

Дівчина та хлопець стояли у безпечному місці, залишаючись у тіні, тоді як перед ними розігрувався чарівний спектакль світла.

В блакитних очах Святослава відбивався світанок — далекий, омріяний, такий близький й водночас недосяжний. Він відчув нестримне бажання зробити крок уперед, ступити до сонячного сяйва, та ніжна рука Вікторії зупинила його.

Хлопець не противився. Він просто стояв, зачарований величним видовищем, забуваючи про все на світі.

Вікторія мовчки обійняла його зі спини, притискаючись до нього, вдихаючи запах ночі, що досі тримався на його шкірі. Вона теж милувалась цією магією — танцем світла й тіні, відблисками, що бігали по стінах, грою кольорів, які оживали під дотиком сонця.

Над ними переливались ніжні відтінки — бурштинові, сапфірові, рубінові. Кристали вловлювали промені й розсипали їх на блакитному ранковому небі, створюючи дивовижний театр кольорів. І в цей момент, серед тиші та світла, вони залишилися удвох — єдині свідки цього зачарованого світанку.

— Це просто неймовірно… — нарешті промовив Святослав, коли сонце піднялось вище.

Він обернувся до Вікторії й завмер, вдивляючись у неї з подивом й захопленням. Разом із ранковим світлом змінилася й вона.

Її шкіра більше не була блідою — на щоках заграв ніжний рожевий рум’янець, губи набули природного теплого відтінку, а волосся, яке зазвичай здавалось чорним, тепер сяяло темно-русявими переливами. Її темно-карі очі світились м’яким теплом, а легка посмішка додавала її образу чарівної загадковості.

— Яка ти гарна… — прошепотів він, не відводячи погляду.

Вікторія взяла його за руку й повела глибше в печеру. Її хода була легкою, впевненою, наче вона знала цей шлях напам’ять. Нарешті вона зупинилась, різко розвернулася до нього й загадково посміхнулась.

— Тобі тут подобається? — Запитала вона, її голос луною відбився від стін.

— Мені подобається бути там, де ти, — тихо відповів Святослав. — Хоча тут справді добре. Я дуже вдячний тобі за цей подарунок… Я дійсно не пам’ятаю, коли востаннє бачив сонце.

Вікторія хитро всміхнулась.

— Але ти залишишся тут на весь день, до заходу сонця, — промовила вона, перехоплюючи його погляд. — У цієї печери лише один вхід і вихід, таємних тунелів тут немає.

Святослав примружився.

— Ти це спланувала? Щоб я не зміг нікуди піди, поки сонце сяє?

Вікторія голосно засміялась, її дзвінкий сміх луною відбився від стін глибокої печери.

— Але ж я можу піти, коли захочу, — з лукавим блиском в очах промовила вона.

Святослав швидко наблизився до неї, м’яко взяв її обличчя в долоні, змушуючи її подивитися йому прямо в очі.

— Ти ж не залишиш мене тут одного?

Її губи знову розтяглись в загадковій усмішці.

— А ти змусь мене залишитись, — прошепотіла вона з викликом у голосі.

Святослав м’яко, але впевнено розвернув Вікторію до себе спиною, ковзаючи пальцями вздовж її плечей. Його рухи були повільними, коли він розстібав застібку її сукні.

Він нахилився, його губи ледь торкнулись її оголеної спини. Кожен поцілунок був повільним, насолоджуючись кожним дюймом її шкіри.

Вікторія заплющила очі, відчуваючи, як її охоплює насолода від його дотиків. Коли сукня з шурхотом упала до її ніг, він розвернув її до себе, дозволяючи очам сповна насолодитися її витонченими обрисами.

Дівчина відкинула назад довге волосся, її темні очі сяяли загадковим вогником. Вона зробила крок вперед, пальцями легко торкнулась його грудей, повільно ковзаючи руками вниз. З ніжністю вона зняла його сорочку, оголюючи його сильне, мускулисте тіло. Хлопець відчув її дотик – гарячий, обережний, дослідницький.

Святослав м'яко підхопив її на руки, відчуваючи, як вона довірливо пригортається до нього. Він обережно опустив її на сукню, що м'яко розстелилась на холодній землі, створюючи для них ніжне ложе.

Його губи залишали легкі, ледь відчутні поцілунки на плечах, ключицях, грудях. Кожен дотик змушував її тремтіти, відгукуючись теплом, яке спалахувало в її тілі.

Святослав відчував, як її подих стає глибшим, а її пальці м'яко стискали його волосся. Він залишав сліди своїх поцілунків на її животі, ловлячи губами мить її тремтіння.

Коли він спустився ще нижче, до її найпотаємнішого, Вікторія гучно застогнала, її голос відлунював у кам'яних стінах. Вона прогнулась, немов віддаючи себе цій хвилі насолоди, ще сильніше вхопивши його за волосся й притягуючи ближче до себе.

Святослав відчував, як її тіло напружується, передчуваючи найвищу точку задоволення. Її голос, її тремтіння, її гарячі дотики — усе зливалось у єдину мелодію, що належала тільки їм двом.

— Святе… Святе… — її голос затремтів, змішуючись із уривчастим диханням. — Я зараз… зараз…

Вона хотіла попередити його, але він не зупинився. Відчуваючи кожну хвилю, що прокочувалася крізь неї, він доводив її до краю насолоди.

І ось Вікторія здалась — її тіло затремтіло, потім розслабилось, віддаючись у його владу. Святослав підвів голову, вдивляючись у її обличчя. Вона ще не могла віддихатись, її груди швидко піднімались та опускались, а серце шалено калатало, відлунюючи у німому просторі печери.

Йому подобалось це відчуття — знати, що саме він довів її до такого стану. Повільним рухом він витер зі своїх губ залишки її солодкої насолоди й загадково посміхнувся.

— Крихітко, ти навіть там солодка…

Вікторія хрипло засміялася, усе ще ловлячи подих. Її очі блищали, а на губах грала посмішка. Святослав нахилився, ніжно торкнувшись її обличчя долонею, проводячи теплими пальцями по її ніжній шкірі.

— Сподобалось? — Його голос був оксамитовим, теплим.

Вікторія сором’язливо кивнула, відвівши погляд, але її дихання видало все. Вона почула, як він почав швидко розстібати своїх штани, знову нова хвиля бажання накрила її.

Хлопець нахилився ближче. Коли вона простягнула руки, щоб обійняти його, він раптово перехопив її зап’ястя, міцно притискаючи їх над її головою. Святослав нахилився ще нижче. Вікторія потягнулась до нього, бажаючи впитись в його губи, але він ухилився. Вона напружилась, усвідомлюючи, що не може ворухнути руками. Її погляд спалахнув викликом.

— Ти зараз знущаєшся? — Прошепотіла вона, важко дихаючи.

— Ти мене сама цьому навчила, — Святослав хитро усміхнувся.

Її терпіння луснуло. Вона різко підвелась, з силою перевертаючи його на спину. Він не очікував цього та лише здивовано подивився на неї. Вікторія впевнено сіла на нього, дивлячись йому в очі, її долоні оперлись на його груди.

— Хотів, щоб я благала? — Суворо мовила вона, нахиляючись ближче. — Не цього разу.

Він підкорився їй повністю. Його долоні ковзнули по її стегнах, але вона тримала ініціативу у своїх руках. Вікторія рухалась спочатку повільно. Але її власне бажання було нестримним. Рухи ставали все швидшими, їх тіла злились в єдиному ритмі.

Її довге волосся спадало хвилями, а губи шепотіли його ім’я. Святослав не стримував стогонів, притискаючи її до себе ще сильніше та рухаючись їй на зустріч.

Її руки тремтіли, коли вона досягла піка. Вона відкинула голову назад, важко дихаючи. Святослав спостерігав за нею із захопленням, запам’ятовуючи кожен рух, кожен звук.

— Швидко ти… — він усміхнувся, ніжно проводячи долонею по її стегну.

Вікторія знову засміялась. Святослав підвівся та різко розвернув її спиною до себе, повільно проводячи долонями вздовж її тіла.

Вона вигнула спину й відхилилась назад до нього, торкаючись спиною його грудей та спираючись колінами на землю. Дівчина завела руки назад, обіймаючи його за плечі. Він увійшов у неї раптово. Вона скрикнула від не очікування. Він почав рухатись одразу та швидко. Вікторія знову закричала, на цей раз ще гучніше.

— Тобі боляче? Мені зупинитись? – Його голос став стурбованим.

— Продовжуй… — її голос ледь чутно тремтів. – Ще…

Він ніжно провів рукою по її грудях та підняв її вище. Його рука міцно охопила її шию — він намагався тримати її міцно, але не завдаючи болю.

Його темп збільшився, кожен рух був сповнений напруження та пристрасті. Вікторія м'яко поклала свої руки на його, які все ще лежали на її шиї та закривши очі, дозволила собі зануритись у відчуття задоволення.

Нова хвиля тепла пройшла по її тілу, змушуючи її затремтіти. У цю мить Святослав ковзнув руками вниз, обіймаючи її стегна та віддався хвилі насолоди, що заповнила дівчину. Він низько проричав їй на вухо. Поступово його рухи сповільнились, напруга вщухала, залишаючи після себе лише п’янке відчуття близькості.

Вікторія впала на землю та тяжко дихала, відчуваючи, як холодне повітря обпікає її губи. Вона відчувала приємну втому, а його ніжні поцілунки, що торкались її спини, змушували тремтіти від нового задоволення.

Святослав, вдоволено всміхнувся, перевернувся на спину та ліг поруч. Вікторія повільно притулилась до нього, поклавши голову на його груди. Її очі заплющились, а тіло поступово розслабилось.

Хлопець ніжно обійняв її, міцно притискаючи до себе. Його губи торкнулись її волосся, а серце дівчини шалено калатало, видаючи всі емоції, які вона відчувала в цей момент. Святослав ще сильніше усміхнувся — цей ритм був для нього найкращою мелодією.

— Не замерзла? – Тихо спитав він.

— З тобою замерзнеш, – пожартувала дівчина, кидаючи йому грайливий погляд.

Святослав ніжно перекинув її на спину, нависнувши над нею. Його губи торкнулись її губ, цього разу ніжно й лагідно, мовби випромінюючи всю його турботу та увагу. Дівчина прижалась до нього, відчуваючи холод його тіла та обняла його за плечі.

— Знаєш, я хочу тебе ще, – прошепотів він їй на вухо, його голос був низьким та хрипким від бажання.

Він подивився в її карі очі, чекаючи на її відповідь.

— Давай зробимо все, що ти захочеш, – солодко погодилася вона. – У нас весь день попереду.

Святослав поцілував її знову, але цього разу пристрасно, палаючи бажанням.

— Не знав, що ти настільки розпустна, – посміхнувся він.

Дівчина голосно засміялась, її сміх був легким та дзвінким, як музика, він змусив його посміхнутись ще більше.

У цій главі ми бачимо, як Вікторія приводить Святослава до печери. Для них це місце стає простором почуттів і пристрасті.

Але чому Вікторія обрала саме його?

• Колись у цій печері відбувались трагічні події, що мали надзвичайно важливе значення для здійснення Пророцтва.
• Якщо для Вікторії та Святослава через стільки віків це місце стало особливим, то для Святозари ця печера була місцем, де вона пролила море сліз.

Читай твір далі та розгадай усі таємниці, пов’язані з Пророцтвом і героями, які поклали початок цій історії.