Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

У цю мить кажани тривожно кружляли в нічному небі, шукаючи Вікторію. Спершу вони й не помітили, що вона навмисно відстала. Настільки Вікторія старанно заплутала їх у темряві. Та згодом її тривала відсутність занепокоїла зграю. Вони метались між деревами, нишпорячи в лісі, прочісуючи кожен темний закуток, кожну тінь — налякані й стривожені.

З пронизливим зойком вони вихором увірвались до замку, здіймаючи вир повітря. Ще якийсь час вони стривожено носились під склепіннями, гучно ляскаючи крилами й наповнюючи залу тривожним криком.

Коли вони врешті втомлено осіли, виснажені й знесилені, й перетворились на людську подобу, залу наповнило схвильоване метушіння. Ослаблені й розгублені, вони безсило блукали залом, кидаючи тривожні погляди в темряву, наче сподівалися побачити її тінь. Паніка наростала з кожною хвилиною, мов густий туман, що душив із середини.

Раптом серед ночі з’явився силует ще одного кажана. Їх серця здригнулись — на мить усіх осяяла надія: Вікторія! Але щойно він наблизився, зграя завмерла. Запах — не її. Радість змінилась розчаруванням.

Кажан залетів крізь розчинене вікно й неквапно опустився на кам’яну підлогу. Просто на очах він почав парувати, немов розчиняючись у повітрі, вже за мить його крилата форма перетворилась на юнака — напрочуд гарного, майже неземного. Але всі дивились на нього мовчки, з помітним розчаруванням.

— Кров — наша сила! — Кинув на вітання юнак, ступаючи до зали.
— У нас немає часу на етикет, — різко обірвав його Святослав, іскрою роздратування в голосі.
— О, я знаю, — спокійно мовив хлопець, ніби все вже давно передбачив. — Ви шукаєте Вікторію.

Повернулись сюди в надії, що вона тут… Але даремно. Її тут немає. І не буде.

Святослав рвонувся вперед.
— Максе, що тобі відомо? Говори негайно! — Проричав він.

Його очі спалахнули кривавим сяйвом, а зі щелеп вигулькнули довгі, загострені ікла. Від люті, все тіло охопила тремтіння, що вже кипіла, шукаючи вихід.

— Всі вампіри зраділи, коли дізнались, що ви повертаєтесь у місто… — почав Максим, обережно зиркаючи на присутніх. — Я хотів зустріти Вікторію особисто. Поговорити з нею... Але знайшов її у дуже тривожний момент.

Напруга в повітрі згустилась. Усі застигли, ніби час завмер. Вампіри слухали його, широко розплющивши очі, мов зачаровані.
— Ну, то кажи вже! Що далі? Чого так тягнеш?! — Вигукнула Росана, більше не витримавши.

Максим відчув, як до горла підступає хвиля хвилювання, але все ж продовжив.
— На Покликану… напали чорні ворони.

— Що?! — Хором закричали вампіри.
Їх лють спалахнула миттєво. Кривава енергія наповнила залу — ікла оголились, очі загорілися вогнем, а повітря задзвеніло від невидимого напруження.

— Ти все бачив та кинув Покликану напризволяще?! — Закричав Святослав, з голосом, що розривав повітря, мов грім.

Він зробив кілька швидких кроків у бік Максима. Той, зблідлий від страху, мимоволі відступив назад. Лука встиг схопити Святослава за плече, ставши між ним і молодим вампіром.

— А що я міг зробити?! — Схвильовано вигукнув Максим, переводячи погляд з одного вампіра на іншого. — Їх було дуже багато! Один проти всіх — це самогубство!

— Ледве встигла прилетіти, і вже таке… — Зореслава з розпачем схопилась руками за голову. — Вікторія мала рацію. Не треба було повертатись.

Настала напружена тиша, але її перервав голос Максима, вже більш зібраний й впевнений:

— Невже ви не розумієте? Якби вони хотіли вбити Покликану, зробили б це одразу. Без зволікань. Запевняю вас, — додав він, нахилившись трохи вперед, — їм щось потрібно від неї. Інакше вони діяли б зовсім інакше. Їх поведінка… вона надто обережна для звичайного нападу.

Вампірів охопила гнітюча тиша. Вони мовчали ще кілька митей, ніби намагаючись осягнути почуте, переварити біль й шок, які роздирали зсередини.

Як тільки вампіри вступили в дію, хаос заповнив кімнату: меблі здійнялися в повітря, шафи старовини падали, крики лунали, ніби сама кімната кричала.

Та найбільше втратив контроль Святослав. Його очі горіли від полум’я люті, страху й безсилої тривоги. Він не говорив — він волав. Волав її ім’я знову й знову, мов заклинання. Наче вірив, що сам морок здригнеться під натиском його болю й поверне Вікторію назад.

Якщо розділ вам сподобався — буду вдячна за лайк і додавання книги до бібліотеки)))