Раді Вас бачити!

Пентхаус Кевіна зустрів Стіва ідеальною, майже стерильною тишею.

Тут не було сімейного пафосу чи кричущої розкоші маєтку його батьків — лише холодний бетон, скло та безкінечна панорама нічного міста за вікном, яка зараз здавалася Стіву особливо порожньою.

Кевін стояв біля вітражного вікна, завмерши, наче статуя. Його обличчя було непроникним, як гранітна стіна, але пальці занадто міцно, до білих кісточок, стискали склянку з віскі.

Стів мовчки опустився на важкий шкіряний диван, закинув голову на спинку і заплющив очі, намагаючись витіснити образи минулої ночі.

— Важка ніч? — сухо запитав Кевін. У його голосі більше не було ділового офіціозу, лише глуха втома людини, яка занадто довго тримала все під жорстким контролем.

— Побачив дно, — коротко кинув Стів, не відкриваючи очей. — У клубі Марата двоє виродків намагалися зґвалтувати Мелісу. Я втрутився лише тому, що перед очима раптом постала Софі. А потім... потім я просто не зміг дивитися на цей бруд. Це якось неправильно. Хоч вона і сука, але брати жінку силою — це вже навіть для мене безпрєдєл. Я подумав про Кейт. Про те, наскільки вона інша... Вона б ніколи не зрозуміла мене, якби я просто пройшов повз.

Кевін повільно повернувся. Його брови ледь помітно піднялися, видаючи здивування.

— Це ж та поліцейська? — він хмикнув, підходячи ближче і сідаючи в крісло навпроти. — Вирішив таки затягнути її в ліжко?

— Не вийде, Кевіне, — Стів підняв на нього важкий, сповнений усвідомлення погляд. — Вона не з тих, кого можна купити дорогими подарунками чи порожніми обіцянками. До неї треба йти з пустими руками і тримати серце на долоні. Вона не достойна бути просто черговою коханкою для зняття напруги, а я... я вперше в житті не хочу її ламати.

Кевін довго мовчав, розглядаючи, як тане лід у його склянці. Він розумів Стіва набагато краще, ніж хотів би зізнатися навіть самому собі. Всього кілька днів тому він був переконаний, що жінки — це лише зручний інструмент для розрядки, прісна розвага на одну ніч. Але та дівчина в супермаркеті... вона вщент зруйнувала його ілюзію ідеальності. Її слова про його «дорогий костюм» досі відлунювали в голові гострою образою на самого себе.

— А ти? — Стів примружився, пильно вдивляючись в обличчя друга. — Що з нашими супермаркетами? У нас в місті їх уже два. Ти ж збирався заходити на ринок із розмахом. Коли рухаємося далі в регіони?

— Зайдемо, — коротко кинув Кевін. — Документи вже в розробці. Я вже вийшов з компанії батька, Стіве. Купив цю квартиру, дякую тобі за підтримку в цьому питанні. — Він обвів поглядом холодний зал. — Я нарешті вдихнув вільно. Чому не зробив цього раніше? Не розумію. Пора виходити із золотої клітки. Мені потрібне своє місце, де правила буду встановлювати я.

— Хороше рішення, — схвалив Стів. — Я в справі, ти ж знаєш. Мої ресурси — твої. Будемо будувати цей ринок разом.

Запала тиша. Два чоловіки, які все життя вчилися бути хижаками, сиділи в розкішному пентхаусі, відчуваючи, як їхні звичні світи тріщать по швах.

— А в тебе як? На особистому? — перервав мовчанку Стів.

— Та так... усе темно і страшно, як у тій казці про темний ліс, Стіве, — сухо кинув Кевін, ставлячи склянку на стіл. — Навіть говорити поки немає про що. Є дівчина, яка мені подобається...Я тобі про неї розповідав вже... Але там, мені нічого не світить. Глухий кут з усіх сторін. А моя маман тим часом знову шукає для мене «правильну» наречену. Як же все це бісить.

Стів не став розпитувати далі. Він бачив, що Кевін закрився у своїй мушлі, і поважав це право на приватність. У кожного з них цієї ночі була своя, невидима для світу битва.

— Ми втрачаємо хватку, друже, — Стів піднявся, збираючись іти. — Два ідіоти, які не знають, що робити з жінками, які їх не бояться... або бояться занадто сильно.

Кевін підняв очі на Стіва. У них більше не було звичного холоду, лише тихе, гірке розуміння власної поразки.

— Можна й так сказати, — глухо відповів він. — Можна й так сказати.

Коли двері за Стівом зачинилися, Кевін знову підійшов до вікна. Завтра почнеться ремонт їхнього нового супермаркету в регіоні. Потрібно виходити на вищий рівень.

Але вперше в житті він не був впевнений, що зможеконтролювати те, що справді має значення.