Раді Вас бачити!

Ранок настав занадто швидко.

Мія прокинулася в його ліжку, усе ще огорнута теплом, що залишилося на її шкірі. Вона вдихала його запах — той самий, який нарешті заспокоїв щось глибоко всередині неї. Кілька секунд вона не ворушилася, ніби навіть найменший рух міг зруйнувати цей крихкий спокій, який вона ледве знайшла.

Марата поруч не було, але подушка ще зберігала його тепло.

Після швидкого душу вона накинула його сорочку — завелику, м'яку, що ніжно торкалася шкіри, — і спустилася вниз, щоб його знайти.

Він уже був на кухні.

На столі чекали кава і легкий сніданок. Він стояв біля плити, рухаючись спокійно, зосереджено, ніби цей ранок був звичайнісіньким. Поруч стояла ваза з її улюбленими тюльпанами — свіжими, живими, майже занадто яскравими для цього дня.

Він помітив її і на мить завмер. Його погляд пом'якшав, хоча в ньому все ще ховалося щось стримане.

— Тобі треба відпочити, — тихо сказав він. — Можливо, сьогодні пропустиш університет?

Вона лише похитала головою і зробила крок ближче. Сорочка ковзнула з її плеча. Вона не відвела погляду, повільно прикушуючи нижню губу.

Він відреагував на провокацію миттєво. Його рука знайшла її талію, притягнувши до себе

одним плавним, впевненим рухом. Його губи накрили її уста — глибоко, голодно, підкорюючи.

Він різко підхопив її під сідниці й посадив на прохолодну поверхню столу.

Його великі гарячі долоні одразу ковзнули по внутрішній стороні її стегон, і Мія задихнулася. Тієї ж миті його пальці торкнулися її вологи, і він зрозумів, що під сорочкою на ній нічого немає. Глухий, стогін вирвався з його грудей.

Марат почав глибоко цілувати її і палко пестити, втрачаючи голову від смаку її уст і запаху її тіла, але щойно його пальці спробували проникнути в неї, вона інстинктивно напружилася. На її обличчі майнула швидкоплинна гримаса болю — наслідки їхньої першої ночі.

Він миттєво зупинився.

Його потемнілі від бажання очі наповнилися ніжністю. Він ні за що не зробив би їй боляче.

Замість того, щоб зупинитися, Марат м'яко поклав її на спину прямо на стіл і розсунув її стрункі ноги. На мить його погляд зосередився на її лоні, яке вже було вологим для нього, і він нестримно захотів скуштувати її, відчути її смак.

Марат схилився над нею, закинув її ноги собі на плечі, і його губи та язик почали пестити її найчутливіше місце. Повільно, у м'якому ритмі, випиваючи її до краплі.

Вона була такою солодкою і відкритою для нього, що в нього зривало дах від емоцій.Він ніколи раніше не віддавався комусь із такою одержимістю, але з нею він хотів усього.

Мія голосно застогнала і вигнулася під ним, безпорадно хапаючись руками за край столу.

Коли вона напружилася, важко дихаючи, і трохи підняла стегна, благаючи про більше, він змінив ритм і обережно додав пальці. Легко, максимально ніжно він увійшов у неї, розробляючи її зсередини й змішуючи ці пестощі з рухами язика. Він доводив її до самої межі, де не було нічого, крім чистого, безкомпромісного кайфу.

Хвиля екстазу накрила її настільки різко, що Мія голосно закричала. Її затрясло від потужного оргазму, і вона повністю обм'якла на столі.

Марат піднявся, важко дихаючи, і одразу згріб її в обійми. Він притиснув її до себе, цілуючи розпатлане волосся, даруючи їй абсолютний спокій і відчуття повної безпеки.

Трохи згодом, коли її дихання вирівнялося, вона тихо сказала:

— Я не знала, що так буває...

Він подивився їй в очі і відповів низьким голосом:

— Я покажу тобі всі грані пристрасті. Ти ще втомишся від моєї фантазії, — він низько засміявся і поцілував її вже ніжно, стримуючи себе.

Коли вони сіли снідати, розмови були легкими і ніжними. Але раптом вона на секунду задумалася і відкрито подивилася на нього:

— Я навіть не знаю, що маю тепер робити… і куди йти. Мій власний дім — місце, де я мала б знаходити спокій, — перетворився на в'язницю.

Вона повільно видихнула й відвела погляд.

Марат підвівся, присів перед нею навпочіпки і обережно повернув її обличчя до себе, зазираючи прямо в очі.

— Ти розумієш, що тепер будеш зі мною? Ти не повернешся в дім батька. Я більше не залишу тебе і нікому не віддам. Я беру відповідальність за тебе. За нас.

— Так... — прошепотіла вона.

— Ти не належиш нікому. Ти моя. І це не обговорюється. Я заберу тебе від усіх… і зроблю щастливою.

Вона усміхнулася. Щось тепле знову піднялося в ній — тихе, крихке відчуття, схоже на надію.

Він сам відвіз її до університету. На парковці він знову притягнув її до себе, ніби відпустити було важче, ніж тримати. Поцілунок затягнувся — довгий, м'який, такий, що не хотілося переривати.

Лише коли його телефон різко задзвонив, він подивився на Мію і сказав:

- Після університету на таксі додому..,відразу.

Ще раз сильно і жадно поцілувавши нарешті відпустив її і поїхав.

День минув напрочуд легко. Вперше за довгий час вона зловила себе на тому, що просто живе, не озираючись через плече. Це нове, незнайоме почуття не лякало — воно заспокоювало.

Софі не ставила зайвих запитань, але була щиро рада за неї.

Коли Мія вийшла з університету, ніщо не віщувало біди. Вона саме збиралася йти до зупинки, коли поруч несподівано виросли двоє чоловіків — надто швидко, щоб вона встигла зреагувати.

Вони діяли блискавично і точно. Грубі руки, жорсткий контроль — і за кілька секунд її силоміць заштовхали в машину.

Вона пручалася, інстинктивно намагаючись вирватися, але це нічого не змінило.

На її запитання ніхто не відповідав.

Її сумку відібрали. Телефон зник.

Дорога минула у важкій тиші. Один із чоловіків сидів надто близько, його присутність душила, не залишаючи простору навіть для вдиху.

Мії більше не потрібні були відповіді.

Вона просто ще не знала, наскільки далеко все зайде.

Будинок був незнайомим.

Щойно вона вийшла з машини, то перше, що відчула, — тишу, тотальний контроль і усвідомлення того, що тут усе вже вирішено за неї.

Дім був більшим за будинок її батька і значно холоднішим.

Хоча навіть її власний дім більше не здавався теплим місцем.

Її мовчки завели всередину і попросили пройти сходами нагору. Вона зупинилася перед масивними дверима, глибоко вдихнула і переступила поріг.

Шок вдарив миттєво.

На ліжку лежав Кеннет. Побитий — але від того не менш небезпечний.

Він дивився на неї з холодною впевненістю, у його очах блищало щось темне.Його обличчя розпухло, губа була розсічена, а під оком розпливався глибокий синець.

Вона не підійшла ближче. Натомість повільно відступила до вікна, тримаючи дистанцію.

— Підійди, — тихо сказав він. — Сідай тут, — показав рукою на крісло біля ліжка.

Вона підкорилася. Повільно, обережно, контролюючи кожен свій рух, вона підійшла і сіла в крісло.

Його погляд не відривався від неї.

— Ти розумієш, де ти?

Тиша.

— Я можу зробити все просто, — спокійно продовжив він. — Або можу залишити тебе без вибору.

Вона підняла на нього очі.

— Чого ти хочеш?

Ледь помітна усмішка торкнулася його розбитих губ.

— Твоєї покори.

Пауза затягнулася.

— Ти станеш моєю дружиною.

Щось гостре на мить спалахнуло в її очах — і так само швидко зникло.

— Ні, — рівно відповіла Мія. — Цього не буде.

Він не розлютився, лише усміхнувся.

— У тебе ще є час подумати. Інакше… усе зміниться. І тобі це не сподобається.

Її вивели і відвели в іншу частину будинку. Коли двері за нею зачинилися, вона почула, як повернувся ключ у замку.

Вона перевірила ручку... Безглуздо.

Мія повільно сповзла по стіні, притискаючись до неї спиною, тримаючись лише за одну-єдину думку

"Марат знайде мене."