Раді Вас бачити!

Наступного ранку Мія прокинулася з дивним, незнайомим відчуттям — ніби щось усередині неї зрушилося ще до того, як вона розплющила очі.

Вчорашній страх відступив, залишивши по собі гостре, майже болюче усвідомлення: її життя має змінитися. І цього разу вона справді цього хотіла.

Коли вона піднялася, то швидко зрозуміла — батька вдома немає. Він не повернувся ночувати. І це не викликало в ній нічого. Ні образи, ні страху — лише звичну порожнечу, до якої додалося щось холодне й чітке: вона більше не його донька.

Те, чого вона боялася, вже сталося. Вона стала частиною угоди. Товаром, який виставили на торги.

Мія повільно видихнула і зайшла в душ. Гаряча вода стікала по шкірі, але цього разу вона не намагалася змити біль.

Вона відпускала щось інше — своє мовчання, своє старе життя, свою покору. Ту частину себе, яка завжди боялася сказати «ні».

Стоячи під струменями води, вона відчувала, як усе всередині заспокоюється і вибудовується в чітку лінію.

Назад шляху не було.

Вона відчинила шафу і замислилася: до кого вона може звернутися? Першою думкою була Меліса. Але миттєво щось усередині відкинуло цей варіант.

Без пояснень. Просто тверде, інстинктивне «ні».

І тоді виринуло інше ім'я.

Марат...

Мія завмерла. План здавався простим: він допоможе і захитить її. Тінь сумніву стиснула груди, але замість того, щоб зупинити, вона виштовхнула її з себе.

Він же допоможе... правда?

Чи вона правильно його зрозуміла?

Мія взяла телефон і набрала його номер. Гудки здавалися нескінченними, кожен удар відгукувався десь глибоко в животі. Вона вже збиралася скинути, коли він відповів.

— Привіт.

Його голос — низький, трохи хрипкий — миттєво повернув їй відчуття реальності.

— У мене є ідея, — швидко сказала вона. — Я хочу прогуляти університет сьогодні... з тобою, — тихіше додала вона.

Вона вагалася лише секунду, але цього вистачило, щоб слова прозвучали відвертіше, ніж вона планувала.

— Але батько не має знати. Ти можеш під'їхати до другого корпусу?

— Так.

Жодного вагання. Мія тихо видихнула.

— Я вийду через чорний хід... добре?

— Буду за п'ятнадцять хвилин. Ти в порядку?

— Так... тепер — так.

Вона вдягла скромну блузку та спідницю до колін, розглядаючи себе в дзеркалі пильніше, ніж зазвичай. Розчісуючи волосся в неї на мить промайнула майже незнайома думка — вона хотіла, щоб він дивився на неї, як на жінку. Так, як тоді... у клубі.

Марат.

Він стояв під душем, спершись руками об кахель. Думки крутилися в нещадному ритмі водовороту, витягуючи всі найтемніші думки.

Він знову і знову бачив її.

Її страх. Безпорадність. Сльози, що випалили в ньому щось глибоке і темне.

Він пам'ятав той момент — рука Зеленберга, різкий ривок до себе і її страх... І Кеннет... Те, як він дивився на його Мію, ніби вже мав на неї право.

Щелепи Марата стиснулися. Цього разу він не стримався.

— От же ж сука...

Його кулак врізався в кахель із глухим, важким ударом.

Біль прийшла миттєво, різка і гостра. Вода одразу почала змивати кров, що потекла по пальцях. Адреналін потроху спадав, але темне відчуття не залишило його.

Він вимкнув воду, швидко витерся, перев'язав руку і, вже виходячи з ванної, набирав Андре.

— Мені потрібно все, що є на Зеленберга... Так. Краще сьогодні.

Він зайшов на кухню, поставив каву, але думки знову потягнули його вбік, поки різкий запах горілого не повернув до реальності.

— Чорт...

Він вимкнув плиту і тільки тоді згадав, що телефон залишився нагорі. За мить він уже підіймався сходами.

Дзвінок. На екрані — Мія. На частку секунди серце пропустило удар.

— Привіт.

Він слухав її уважно, і коли вона сказала, що хоче провести день із ним, вираз його обличчя змінився.

«Вона довірилася мені»: подумав Марат.

— Буду за п'ятнадцять хвилин.

Він зібрався миттєво, відмахнувся від сніданку, приготованого його домробітницею, і вийшов з квартири, застібаючи годинник на ходу.

В ліфті він зловив себе на тому, що посміхається. Щось незвичне і невідоме ворухнулося всередині — щось легке, зухвале, майже юнацьке.

«Я все виправлю».

Дорогою до університету в середині нього все завмирало в очікуванні зустрічі. Його ніколи так не розривало відчуттям внутрішнього кайфу. Це були абсолютно нові емоції, і він дійсно насолоджувався ними.

Набравши Стіва, він сказав, що буде сьогодні пізніше і йому потрібно передзвонити до партнера з яким він вчора домовився про дзвінок. Той не задаючи питань все зрозумів і відключився.

Марат припаркувався так, щоб бачити вихід, і чекав. Час тягнувся занадто повільно.

А ось і вона.

Марат помітив її миттєво, вона ніби випромінювала сонце, що одразу хотілося примружитися.

Вона була вдягнена скромно — значно стриманіше за жінок, до яких він звик. Але це лише змушувало її виділятися ще більше. Вона не намагалася привернути увагу, вона просто була собою. І цього було достатньо для нього.

Було відчуття, ніби вона просто увійшла в його життя — і залишилася там назавжди.

Мія озирнулася, перевіряючи, чи ніхто не стежить, і швидко рушила в бік стоянки, він блимнув фарами і вона направилася до його машини. Щойно двері зачинилися, Марат, не давши їй вимовити ні слова, притягнув її до себе і посадив на коліна.

Він поцілував її — глибоко, жадібно, так, ніби стримувався цілу вічність.

Вона затамувала подих, але не відсторонилася, затремтівши Мія навпаки — притулилася ближче, і це вдарило по ньому сильніше, ніж він очікував.

Вона пахла саме так, як він пам'ятав, ніби всі аромати, які він любив, були зібрані в ній одній. Цей запах був створений тільки для нього, і його просто зараз накривало таким кайфом, що було важко зібрати думки до купи.

Його рука занурилася в її волосся, відтягуючи їх назад. Він закинув її голову і його губи миттєво знайшли ніжну шкіру шиї, де билася жилка. Він цілував її і піднімався вище до вуха. Легенько прикусив його, він відчув, як вона завмерла на мить і тихо застонала.

Дихання збилося. Він знову заволодів її устами, обоє важко хапали повітря, ніби вдихали одне одного. Він не хотів зупинятися, просто не міг. Але коли його рука піднялася вище і стиснула груди, він відчув її спротив.

— Зачекай... стій... зачекай... — прошепотіла вона, задихаючись і впираючись в його груди.

Він завмер миттєво, ніби всередині спрацював запобіжник. Повільно опустив руку на її стегно, видихнув і притиснувся чолом до її чола, вирівнюючи своє дихання і збиравши думки в правильний потік.

— Поїхали поснідаємо, — пробурмотів він у її волосся, зробив важкий видих і пересадив її на крісло біля себе.

Вона лише кивнула, все ще трохи приголомшена.

У ресторані було тихо. Їх посадили біля вікна.

Марат був іншим — легшим, живішим. З нею він ніби вчився бути собою: легко жартував, дивився відкрито, не ховаючи бажання. Те, як вона реагувала на нього, як дивилася... це розправляло йому крила, яких він ніколи не мав. Таких емоцій він ніколи і ні з ким не відчував.

Аж поки двері не відчинилися.

Мія побачила свою сестру Мелісу та ще одну жінку, яку вона не знала. Вони виглядали так, ніби належали до іншого, вищого світу.

Марат упізнав їх миттєво. Меліса і дружина Стіва — Белла. Його погляд миттєво похолоднішав. Зміна була раптовою і відчутною.

Меліса посміхнулася і підійшла до столика. Запитала занадто солодко, чому та не відповіла вчора, сказала, що хвилювалася, але в її очах на мить спалахнуло щось значно гостріше, те чого Мія не зрозуміла.

Меліса нічого не сказала прямо, але їй і не було потрібно. Вона все зрозуміла... «Він промовчав, значить, у неї є тепер карта в рукаві».

Коли вони знову залишилися самі, Мія уважно подивилася на нього.

— Ти щойно став іншим... що сталося?

Він витримав її погляд.

— Я колись провів ніч із твоєю сестрою..., почав говорити Марат.- У мене й раніше були короткі інтрижки... але ти маєш знати — вона нічого для мене не вартує.

Мія затамувала подих. Марат побачив біль у її очах і миттєво додав тихіше:

— Зараз я з тобою. Я не знаю, що між нами... але я не хочу, щоб це зникло і починалося з брехні.

Її погляд став м'якішим і теплішим.

— То ми... разом? — запитала вона, затамувавши подих.

Він не відповів словами. Він підвівся, нахилився до неї, його рука владно лягла на її шию, припіднімаючи і притягуючи ближче до себе. Він поцілував її глибоко, більше не стримуючи себе.

— Ти досі не зрозуміла?

Решта сніданку пройшла спокійніше. Вони знову впіймали спільний вайб — він легко жартував, а вона сміялася, вже відкрито, без тіні напруги.

І в ці прості моменти стало зрозуміло — щось між ними змінилося назавжди.