Раді Вас бачити!

Вівторок почався спокійно.

Марат сидів за столиком у невеликому ресторані, ліниво помішуючи каву й спостерігаючи за Кевіном, який щось захоплено розповідав. Він поводився не так, як зазвичай.

Вони давно не бачилися, але ця зміна одразу кидалася в очі.

Кевін завжди був стриманим і холодним — найспокійнішим із них. А сьогодні в ньому було більше емоцій, більше рухів, навіть погляд змінився — ніби щось усередині нео давало йому заспокоїтися.

Марат не перебивав. Давав йому говорити, уважно слухаючи й водночас помічаючи деталі. Коли Кевін на мить замовк, ніби загубив думку, Марат спокійно підняв на нього погляд.

— Ти сьогодні якийсь дивний. У тебе все нормально?

— Та так... усе нормально. І я не дивний...

Марат ледь усміхнувся.

— Та ні, ти щось недоговорюєш. Але добре... — він відкинувся на спинку стільця. — Сьогодні я побуду твоїм психологом... Розповідай.

— Та ще немає що розповідати...

Марат примружився.

— «Ще немає що»? Значить, хтось уже є... просто ще немає, що сказати. Зрозуміло.

Легка усмішка торкнулася його губ.

— Давай, Кев. Хто вона?

Кевін кілька секунд мовчав, дивлячись у стіл, потім тихо видихнув.

— Хто вона?.. Я таких не зустрічав. Вона справжня... сильна... і вперта... і навіть не дивиться в мій бік... і ще вона боїться мене чомусь.

— Це вже цікаво, — спокійно відповів Марат.

— Вона працює барменкою в кафе і ще підробляє в мене в супермаркеті. Там ми й познайомилися. Я про себе багато нового дізнався...

Він усміхнувся, але знову замовк.

— Ну давай, — тихіше сказав Марат. — Я ж сьогодні твій психолог. Пам'ятаєш? І ще й безкоштовний!

Кевін видихнув, тихо хмикнувши.

— Є одна проблема... яка не дає мені спокою.

— Яка?

— Вона замала для мене.

— Наскільки?

— Вона ще в школі.

Пауза.

— Але їй уже є вісімнадцять.

Марат тихо засміявся і легко вдарив його по плечу.

— Ти серйозно зараз? Ти, друже, влип.

— Та пішов ти.

— Та я серйозно. Якщо тобі з нею добре — яка різниця? Вона повнолітня. Школа скоро закінчиться.

Кевін видихнув, і напруга нарешті зникла.

Пізніше того ж дня Марат заїхав у супермаркет. І вже виходячи, помітив Мію й Софі за столиком у кафе. Він на секунду зупинився, просто дивлячись на неї, ніби переконуючись, що вона справді тут.

А потім підійшов.

— Красуні, ви саме те, що мені потрібно для гарного настрою.

Його погляд затримався на Мії трохи довше. М'якше. Глибше. Ніби він торкнувся її, навіть не підходячи ближче.

Вона ледь помітно зашарілася, але швидко взяла себе в руки.

Софі перевела погляд з нього на подругу, але нічого не сказала.

— Марат, — тихо сказала Мія, ховаючи погляд.

— Міє, ти ж прийдеш сьогодні? Такий бій пропускати не можна.

Він сказав це занадто легко. І тільки тоді помітив, як змінилося обличчя Софі.

— Бій? Сьогодні?

— Чорт... Андре мене вб'є.

Софі дивилася на нього так, що він зрозумів — відступати вже пізно.

— Ми поїдемо, — тихо сказала Софі.

— Софі?.. — обережно почала Мія.

— Я хочу там бути, — твердо відповіла та.

Увечері він заїхав за ними до Андре. Софі вже жила в нього, і ця думка змусила Марата хмикнути — ніби дракон нарешті отримав свою принцесу.

Двері відчинила Мія. І він на мить просто завис: сукня була занадто коротка і відверта.

— Ти сьогодні небезпечна, моя солодка, — тихо сказав він.

Вона усміхнулася, трохи зашарівшись.

Софі вийшла слідом, і вони вирушили до клубу. Дорога пройшла в напруженій тиші.

Клуб зустрів їх шумом і світлом, що одразу вдарили по відчуттях. Усе змішалося в щільну, майже фізично відчутну атмосферу.

Повітря було важким, наповненим напругою й передчуттям, ніби кожен у залі чекав одного — моменту, коли хтось не витримає.

Бій почався різко, без розгону.

Андре рухався холодно й точно, його тіло працювало як відточений механізм: кожен крок, кожен рух під контролем.

І все ж вистачило однієї секунди — майже непомітної, щоб ця точність дала тріщину. Помилка, яка коштувала йому удару.

Зал вибухнув, але лише на мить.

Андре одразу повернув контроль, ніби нічого не сталося, і закінчив бій жорстко й чисто, не залишивши супернику жодного шансу.

Софі не відривала погляду від рингу. Мія сиділа трохи осторонь, але її погляд раз за разом знаходив Марата.

Коли Андре вийшов із рингу, напруга не зникла — вона лише зібралася ще сильніше. Він ішов швидко, різко, не дивлячись ні на кого, і зупинився перед Маратом так близько, що це вже не було просто словами.

— Я тебе вб'ю. Навіщо ти привів її сюди?

У його голосі не було злості — лише стримане, справжнє роздратування.

Марат лише ледь усміхнувся, зробив легкий, майже жартівливий уклін, ніби приймаючи цей випад, але не надаючи йому ваги, і спокійно обійняв Мію за плечі.

— Ходімо, я тебе відвезу додому.

Він просто вивів її, залишаючи шум клубу позаду.

У машині було тихо — але ця тиша була наповненою. Місто повільно жило за вікнами, розмиваючись у світлі ліхтарів, і цей рух лише підкреслював, наскільки нерухомими вони залишалися всередині цього моменту.

Мія сиділа поруч, але відчувала себе ближче, ніж будь-коли.

Марат не поспішав заводити машину. Він просто дивився на неї — довше, ніж потрібно, ніби намагався щось вирішити для себе, зрозуміти, де тепер проходить межа.

І вперше ця межа була не про контроль над ситуацією — а про контроль над собою.

Він різко відсунув сидіння.

— Іди сюди.

Вона не заперечила. Повільно пересіла до нього на коліна — обережно, але вже без страху. У кожному її русі відчувалася тиха довіра.

І це було небезпечніше за будь-який спротив.

Вона підняла на нього очі — без сумніву. Лише відкритість і щось значно глибше. Його пальці ковзнули по її щоці, затрималися на мить, і тільки тоді він нахилився ближче.

Поцілунок був м'яким. Обережним.

Ніби запитання...

Вона відповіла.

Спочатку трохи невпевнено — але щиро. І цього вистачило.

Його руки стали глибшими, впевненішими, але не різкими. Він не поспішав, стримуючи себе, розтягуючи кожну секунду. Руки повільно ковзнули по її спині, зупинилися на плечах і обережно спустили бретельки. Вона не відступила. Навпаки — притулилася ближче.

Його долоні ковзнули нижче, м'яко, але впевнено стискаючи її груди, ніжно обводячи пальцем вмить затверділий сосок. Її дихання стало нерівним, тіло миттєво відгукнулося на цю ласку. Губи ковзнули по її шиї, повільно прикусивши шкіру, залишаючи гаряче тепло.

— Марат... — прошепотіла вона.

Він одразу зупинився.

— Я... у мене ще ніколи не було...

Він завмер. Повністю. Його рука обережно торкнулася її обличчя.

— Тоді ми не будемо поспішати. Довірся мені.

Вона кивнула. І цього було достатньо.

Він знову повільно поцілував її. Руки ліниво, не кваплячись, блукали по тілу. Її запах, такий рідний і близький, зводив його з розуму.

Обережно, щоб не налякати, він опустив руку між їхніми тілами, ледь підняв її стегна й відвів край білизни. Вона затамувала подих, прислухаючись до своїх нових відчуттів. Рухи були повільні й стримані. Він пройшовся пальцями по її вологому лону і сильніше стиснув щелепи. Його рухи поступово стали ще легшими й точнішими.

Він не брав — він вів її, дозволяючи звикнути до кожного відчуття.

Вона шумно видихнула, коли він прискорив рух пальцями, натискаючи на саму середину її чутливої точки.

І вперше він хотів не взяти... а віддати.

Вона затремтіла, і, відкинувши голову — тихий звук зірвався з її губ. Коли її пальці сильніше стиснули його плечі, Марат ще трохи змінив ритм, зробивши його ще м'якшим і глибшим.

І цього вистачило.

Її спина вигнулася, дихання зірвалося, і хвиля накрила її різко, змушуючи притиснутися до нього ще ближче.

Марат одразу обійняв її — міцно, але спокійно.

Утримуючи. Захищаючи.

Він поцілував її в скроню і залишився поруч, стримуючи себе більше, ніж будь-коли. Бо для нього віддавати завжди означало більше, ніж брати.

І вперше це не здавалося слабкістю.

Пізніше Марат відвіз її додому. Зупинившись, він притягнув її до себе ближче, нахилився до обличчя і поцілував, різко увірвавшись до її рота язиком.

— Ти навіть не розумієш, що ти зі мною робиш... — відриваючи себе від неї, прошепотів Марат.

Вона лише усміхнулася і, нахилившись до нього ще раз, ніжно поцілувала. Коли вона вийшла з машини, він ще довго сидів, дивлячись їй услід. І вперше за довгий час не намагався нічого контролювати.

Він просто знав — заради неї він готовий на більше, ніж будь-коли раніше.