Раді Вас бачити!

Розділ 9.

«Сперечатися з Левицьким, коли він у такому гуморі — це як гуляти мінним полем у тумані.»

Компанія з чотирьох чоловіків переступила поріг ресторану, миттєво розрізаючи його напівсонну атмосферу. Навколо панував звичний для таких місць антураж: приглушене, інтимне світло, важкі шлейфи дорогого парфуму та ледь вловимий, але цілком реальний запах великих грошей. Офіціант матеріалізувався поруч так швидко, наче виріс із-під землі, і шанобливо повів гостей углиб зали до заброньованого столика. Вони йшли повільно, і простір навколо них ніби стискався від напруги. Уся четвірка випромінювала ту особливу, породисту небезпеку, яка змушувала жінок за сусідніми столиками затамовувати подих, а чоловіків — інстинктивно напружувати плечі й ховати погляди.

— Що там за ґвалт? — поцікавився один з чоловіків, кивнувши в бік сходів на другий поверх.

— Банкет, панове. Студенти з місцевої академії мистецтв святкують, — ледь вклонився офіціант.

— І відколи це в художників завелося стільки зайвих купюр на такі заклади? — усміхнувся другий.

— Усе організовано коштом мецената.

— Схоже, Сагаль знову балує дітлахів. Його ж пацан там ніби на маляра вчиться, — озвався Марк’ян.

При згадці цього прізвища Северин скривився, наче від різкого зубного болю. Він не став коментувати, лише прискорив крок. Щойно вони вмостилися на важкі шкіряні стільці, поруч матеріалізувалася молода офіціантка.

— Неси ваше фірмове і найкращий віскі, що у вас є. Жерти хочеться — страх, — промовив один з них, навіть не розгортаючи карти страв.

Він неквапливо, з відвертою хазяйською зверхністю обвів очима тендітну фігуру дівчини, і на його губах розпливлася хижа, сита посмішка.

— А на десерт я б залюбки поласував симпатичною шатенкою.

Дівчина миттєво спалахнула, зніяковіло опустивши очі до підлоги.

— Фільтруй базар, Петро, — крижаним тоном, від якого повітря в закладі, здалося, згустилося до стану бетону, процідив Северин. — Тобі тут не дешевий бордель, де шльондри за купюру в зубах на коліна падають. Стули пельку і згадай, де ти перебуваєш.

Двоє друзів за столом приглушено рассміялися, а Петро незадоволено піджав губи. Він бачив, що Левицький сьогодні «не в дусі» — з того самого моменту, як той вийшов з кабінету батька, грюкнувши дверима так, що ледь штукатурка не посипалася.

— Та годі тобі, Север... Вже й похвалити фігурку не можна? Можливо... — він хижо ковзнув поглядом по бейджику дівчини, що завмерла поруч, чекаючи на замовлення, — Наталя, нам якраз і підкаже, що тут найсолодше на десерт. Окрім неї самої, звісно.

— Облізеш, — відрізав Северин.

Короткий, владний кивок у бік офіціантки — і та, наче отримавши дозвіл на життя, миттєво розчинилася в глибині залу.

— Ну чого ти, брате... — Петро глянув на друга з удаваним докором. — Відколи це ти в нас у святоші записався? Та ти б сам перший затиснув цю лялечку в підсобці й розклав на столі замість вечері. Чи я не правий? Якщо в самого сьогодні «не стоїть» на розваги через старого — іншим не заважай.

— Я тобі востаннє кажу: ти страх втратив чи просто жити набридло? — в очах Северина затанцювали ті самі небезпечні вогники, які зазвичай передували чиємусь зламаному носу. — Це нормальне місце. Дівчина тут працює, а не торгує своїм м’ясом. За твій брудний кеш вона ноги не розсуне, так що завали фонтан, поки я його не вимкнув силоміць.

Северин і сам знав, що в інший день, можливо, підтримав би цю гру. Але не сьогодні. Ранкова розмова з батьком, повна взаємних звинувачень та старого як світ «ти мені винен», випалила все всередині. Слухати вульгарні натяки Петра було все одно, що терти відкритою раною об наждак.

— Тобі-то звідки знати? Питав уже? — Петро спробував видавити усмішку, але, зустрівши важкий, налитий свинцем погляд Северина, вчасно замовк.

Сперечатися з Левицьким, коли він у такому гуморі — це як гуляти мінним полем у тумані. Навіть якщо ви друзі з дитинства. Якщо Северин сказав «зась» — значить, тема закрита під страхом фізичної розправи. Петро знав: попереду ще нічний клуб, і там вибір розваг буде простішим і доступнішим, без оцих моральних конвульсій.

— Гаразд, Севере, я здогадливий. Моральний кодекс Левицьких: пристойних офіціанток не трахаємо, не пристойних – так.

— Тільки якщо вони самі цього захочуть, — сухо, наче постріл у тиші, додав Северин, відкидаючись на спинку стільця.

— Звісно-звісно. — пробурмотів Петро, більше не ризикуючи піднімати очі.

— Та вгамуйтеся вже, — втрутився світловолосий Марк’ян. — Ми сюди прийшли вечеряти, а не про баб теревенити.

— Згоден, — підтримав четвертий товариш, раптом випрямившись і дивлячись кудись за спину друга. — До речі, про баб... Левицький, це випадково не до тебе?

Усі четверо, як за командою, повернули голови до входу. По залу, карбуючи крок високими підборами, пливла ефектна блондинка. Її хода — від стегна, плавна й хижа водночас — змушувала чоловіків за сусідніми столиками забувати про їжу. Вона оминала перешкоди з грацією пантери, що вийшла на полювання, а її впевнений погляд чітко давав зрозуміти: вона знає собі ціну і знає, що зараз на неї дивляться всі.

І якщо решта чоловіків у залі ледь не захлиналися власною слиною, то Северин, ліниво відкинувшись на спинку стільця, спостерігав за цим дефіле з абсолютною, майже скляною байдужістю.

— Бляха, Север... і ти її кинув? Боже мій, які ноги! — гарячково прошепотів Петро, поки красуня не наблизилася впритул.

Схоже, спокійна вечеря скасовувалася. Вероніка з’явилася при повному параді, готова до штурму. Яскраво-зелена сукня облягала її фігуру, наче друга шкіра, безжально підкреслюючи кожен вигин і високі груди. Вона звичним жестом струснула копицею сліпучо-білого волосся і впилася немигаючим поглядом великих карих очей у Левицького.

Коли вона зупинилася біля столика, Петро захоплено присвиснув. Двоє інших друзів лише перезирнулися, передчуваючи видовище, яке зараз влаштує колишня пасія Левицького.

— Це як розуміти?! — випалила Вероніка, ігноруючи всіх присутніх.

Її не цікавив ніхто, крім цього нахабного, самовдоволеного покидька, який дивився на неї так, наче вона була набридливою мухою, що заважає насолоджуватися чівасом. Вона ривком дістала з сумочки оксамитову коробочку кольору стиглої вишні й швиркнула її в обличчя Левицькому.

Северин перехопив футляр у повітрі — блискавично, одним рухом. Куточок його вуст ледь помітно сіпнувся у напівпосмішці. Він повільно відкинув кришечку.

— Хм. Не бачу тут нічого складного для сприйняття, — безпристрасно відповів він і недбало відклав коробку на край столу.

— Ти що, зовсім мене за дурепу маєш?! Вирішив відкупитися цією брязкальцею?! — Вероніка була в нестямі. Очі гарячково блищали, пальці стиснулися в кулаки. — Я тобі не якась приблуда з вулиці! Мій батько — впливова людина. Один мій дзвінок — і бізнесу твого татка настане повний пиз... капут. Утямив, мерзотнику?

Повітря в радіусі метра навколо столика наче згустилося. Це була її фатальна помилка. Северин миттєво втратив розслаблений вигляд. Він підвівся — повільно, невідворотно, наче скеля, що здіймається з води.

Він грубо перехопив її лікоть, змушуючи дівчину здригнутися.

— Пішли, — коротко кинув він і потягнув її в бік службового коридору, подалі від зайвих вух.

— Куди ти мене тягнеш?! — запротестувала вона для годиться, але навіть не намагалася вирватися.

По-перше, хватка була сталевою — на ранок точно залишаться синці. А по-друге, це знайоме тремтіння всередині, яке завжди викликали в ній дотики Левицького, знову розлилося по тілу, паралізуючи волю.

Северин заштовхнув її в напівтемний коридор, подалі від сторонніх очей. Вона ледь не застогнала вголос, коли він безцеремонно притис її до стіни. Левицький наблизився настільки близько, що вона відчула його гаряче дихання на своїй шкірі — воно обпікало сильніше за вогонь. По тілу пробіг знайомий тремтливий струм збудження, зіниці розширилися, і вона мимоволі облизала губи, відчуваючи, як серце вдаряється об ребра.

— Ти й справді дурепа, якщо вирішила, що я з тобою надовго, — голос Северина був низьким і вібрував десь під самою шкірою. — Любиш влаштовувати скандали на публіці?

— Северине... — лагідно промовила вона, намагаючись обхопити його за шию, пальцями пройтись по короткому іжаку волосся й притягнути для поцілунку.

Але він різко відсторонився. Його губи скривилися в гидливій гримасі, наче він щойно торкнувся чогось брудного.

— «Северине», — перекривив він її, і на обличчі з’явилася посмішка, більше схожа на хижий оскал. — А ще хвилину тому я був мерзотником. Що, концепція змінилася?

— Любий, нам же так добре було разом... Невже ти вже встиг усе забути? — вона грайливо потерлася стегном об його пах, вкладаючи в цей жест усю свою розпачливу надію.

Але цей фривольний випад не дав результату. Навпаки, Левицький відступив на крок, змірявши її таким крижаним поглядом, від якого хотілося закритися руками.

— Припини вдавати з себе неперевершену спокусницю, — кинув він, і в його голосі почулося відверте розчарування. — Я тобі вже все сказав. Навіть прощальний подарунок на згадку залишив. Якщо він тобі не до смаку — обміняй на інший, я домовлюся. Ювеліри люблять мої гроші.

— Безсердечний виродок! — вигукнула Вероніка.

Вона замахнулася і вклала всю свою лють у дзвінкий ляпас. Звук удару відлунив у пустому коридорі. Дівчина миттєво прикрила рот долонею, усвідомлюючи, що накоїла.

Северин навіть не поворухнувся. Він лише на секунду заплющив очі, жовна на його обличчі заходили ходором. Коли він знову подивився на неї, Вероніка внутрішньо стислася, бажаючи провалитися крізь землю. Таким злим, таким небезпечним вона його ще ніколи не бачила.

— Пробач... — ледь чутно прошепотіла вона, але Левицький навіть не здригнувся. — Я не хотіла. Ти... ти сам мене довів! Навіщо ти говориш ці жахливі речі? Я ж завжди була такою, як тобі подобається. Я знала, що ти трахаєш інших, але навіть слова поперек не сказала! Наші стосунки...

Вона замовкла на півслові. Северин закинув голову назад і голосно, сухо розсміявся. Цей сміх був страшнішим за будь-який крик.

— Стосунки? Протри очі, Вероніко. Між нами не має і ніколи нічого не було. Трахатись – це не про стосунки. Я просто зливав у тебе напругу, а ти справно її приймала. Я вважав, що ти доросла сука, яка знає правила гри, а ти, виявляється, досі молишся на дешеві казки про принців. Розчарую тебе: таким «принцам», як я, подобається тільки кінчати в тебе, і чим швидше ти це вдолбиш у свою макітру, тим менше соплів розмажеш по подушці. У моєму світі існують лише інстинкти й розрахунок. Усе інше — сміття.

— Я ненавиджу тебе, Левицький! Чуєш? — вона гордо підвела підборіддя, виймаючи останній козир. — Мій батько...

— Твій батько — впливова людина? Можливо, — Северин наблизився до її вуха, обпалюючи шкіру важким, хижим подихом. — Але він, на відміну від своєї недолугої доньки, чоловік з мізками. І він чудово розуміє: відкрита війна зі мною витрясе з його кишень значно більше, ніж вартують твої розмазані шммарклі та ображене самолюбство. Ти для нього — інвестиція, а я — сила, з якою йому вигідно рахуватися. Утямила, лялько? Навіть не думай відкривати свій рот, бо твій папік сам заткне його тобі, щоб не втратити мільйони через твою істерику. Зрозуміла?

Северин ще раз повільно оглянув її — від збуджено здійнятих грудей до вологих, напіввідкритих губ, які ще нещодавно дарували йому стільки відвертих пестощів. Вероніка була лише черговим витком у нескінченній вервиці таких самих дуреп, яким не пощастило опинитися на його шляху. Він умів бути щедрим, умів бути по-своєму ніжним, але вимагав від супутниць лише одного — відсутності претензій на його свободу. Постійні стосунки? Навіщо цей зашморг, коли світ такий повний незвіданих спокус.

— Я лише хочу знати — чому? Що я зробила не так? Я ж виконувала кожне твоє бажання, будь-яку примху...

Левицький мовчав. Йому смертельно набридла ця розмова. Він ніколи не звітував перед своїми жінками і не збирався починати зараз. Своє вагоме слово він уже сказав, решта — лише шум, який його не цікавив.

— Прощавай, Вероніко, — сухо кинув він і розвернувся, маючи намір назавжди залишити і це місце, і цю дівчину в минулому.

— Це все через неї, так?! — розпачливий крик полетів йому в спину, але він навіть не здригнувся. Поки наступні слова не змусили його завмерти, наче від удару струмом. — Це твоя дрібна сучка-сестричка наговорила на мене, так?

— Карина? — Северин повільно обернувся.

Повітря навколо нього почало вібрувати від загрози.

— Карина, — злісно виплюнула блондинка, відчувши, що нарешті намацала слабке місце. — Ця маленька мерзотниця...

Левицький подолав відстань між ними за одну мить, наче хижак у стрибку. Вероніка не встигла навіть писнути, як відчула на своєму горлі залізне кільце його пальців. Хватка була такою, що кисень миттєво перекрило, а в очах попливли темні плями.

— Ану пащу закрий і відповідай, що сталося, погань? — проричав він їй прямо в обличчя, обпалюючи крижаною люттю.

— Нічо... нічого... Відпусти, покидьку! Відпусти, кажу... — прохрипіла вона, марно намагаючись розчепити його руку.

— Запам’ятай, шльонда. Ніхто і ніколи не сміє відкривати свій брудний рот у бік моєї сім’ї. Ти мізинця моєї сестри не варта, зрозуміла? Я можу зламати тобі хребет одним рухом і навіть не згадаю про це під час вечері. Таких дешевих ляльок у світі мільярди, — Северин стиснув пальці ще сильніше, до хрускоту в її шиї. — Одною більше, одною менше — сміттєзвалище все стерпить. Ще раз почую її ім'я з твоїх губ — і ти пошкодуєш, що взагалі на світ народилася.

— Боже, Левицький, відпусти її! — у коридор заскочив Марк і закляк на місці від побаченої картини.

Вероніка заплющила очі, коли зовсім поруч із її вухом пролунав глухий, важкий удар кулака об стіну. Тієї ж миті пальці на її шиї розтиснулися. Дівчина сповзла по стіні на підлогу, судомно хапаючи ротом повітря й кашляючи.

— Ти що, з глузду з’їхав? — накинувся на нього друг, намагаючись застулити собою дівчину.

— Принаймні тепер ця шльондра знатиме: кидати в мій бік порожні погрози — це квиток в один кінець, — відрізав Северин, важко й рвано дихаючи, наче звір після бійки. Він витер руки об штани, ніби обпікся об її шкіру, і впився в Марка презирливим, крижаним поглядом. — До речі, здається, наш Петька на неї облизувався? Ну то скажи йому — хай забирає цей непотріб собі. Мені вже огидно навіть дихати з нею одним повітрям.

Левицький штовхнув ногою двері й розмашистим кроком увійшов у гомінку залу ресторану. Він підійшов до столика, витягнув кілька великих купюр і недбало кинув їх на скатертину.

— Я додому. Гарного відпочинку.

— А як же вечеря? — здивовано підняв голову один із чоловіків, проводжаючи його поглядом.

— Ситий по горло, — відрізав Северин і рушив геть із зали.

Забравши пальто в гардеробі, він майже вивалився на парковку, де нічне повітря вдарило в обличчя прохолодою. Чоловік завмер на тротуарі, глибоко вдихаючи сирість вечора. Зуби були стиснуті так, що вилиці звело болем. Він намагався приборкати звіра всередині, розуміючи: сідати за кермо в такому стані — це підписувати вирок собі або комусь іншому.

Як же ця лялька вивела його з себе! І ця тварюка ще посміла роззявити рота на Карину? Що там між ними сталося? Він обов’язково витрусить правду з сестри. Як вона взагалі примудрилася приховати від нього конфлікт із цією змією?

Левицький дістав із кишені пачку сигарет. Він нервово крутив її в пальцях, зминаючи картон, але так і не встиг витягти жодної. Дзвінкий дівочий сміх, наче розсипане скло, розрізав тишу парковки й змусив його обернутися.

На вулицю висипав натовп студенток. Весело щебечучи про якісь свої дрібниці, вони розліталися в різні боки, наповнюючи простір живою, непідробною енергією.

— Наше таксі! — вигукнула одна з дівчат і кинулася до машини, що під’їхала.

Дві подруги побігли за нею, а на порозі ресторану залишилася лише одна. Та сама брюнетка.

Вона відчайдушно намагалася застібнути свій тонкий плащ, але пальці, що, здавалося, ще відчували холод академічних майстерень, зрадницьки тремтіли. Тканина не піддавалася, ґудзик ніяк не хотів входити в петлю.

— Диявол! — напівпошепки вилаялася вона, і в цьому короткому слові було стільки щирого розпачу, що на обличчі Северина мимоволі з’явилася слабка усмішка.

Вперше за весь вечір — не хижий оскал, а справжня посмішка.

— Юліано, ти скоро?! — гукнула подруга, вже вмощуючись на заднє сидіння таксі.

Юліана підняла голову, щоб відповісти, але слова так і застрягли в горлі. Вона завмерла, наче вкопана, зустрівшись поглядом із тими самими лукавими темними очима, які вже встигли залишити слід у її пам'яті. Северин?