Раді Вас бачити!

Розділ 21

«Не страшно блукати вночі в лігві вовка?»

Северин Л.

Юліана прокинулася раптово. У роті пересохло і страшенно хотілося пити. Дівчина, затамувавши подих, прислухалась. У квартирі панувала оглушлива, майже фізично відчутна тиша. Намагаючись не тривожити цей хижий спокій, Юліана на вшпиньках вислизнула з кімнати. Тьмяне світло настінних бра ледь підсвічувало шлях до кухні.

Крізь пелену залишків сну вона не одразу збагнула, що в цьому стерильному просторі не одна. Побачивши перед собою широку чоловічу спину, Юліана завмерла. Вона не знала, чи відступити назад, чи залишитися. Северин спав просто за столом, впустивши голову на руки. Його дихання було рівним, важким, а потужна спина мірно здіймалася в такт вдихам. У цьому похмурому заціпенінні він здавався сплячим хижаком. Чому він не ліг хоча б на диван – залишалося загадкою.

Дівчина підійшла ближче, охоплена незбагненною, порочною цікавістю. У напівтемряві, попри тьмяне світло, неможливо було не помітити монументальне татуювання, що суцільним чорним полотном вкривало його ліву руку. Складний візерунок починався десь біля кисті, обвивав рельєфний біцепс перепліччя і, наче жива істота, заповзав на плече, піднімаючись вище по шиї. Далі малюнок зникав під шкірою, заходячи на груди, але в цьому ракурсі Юліана не могла бачити, де саме закінчується ця чорна в’язь. Вона бачила лише частину, але навіть вона дихала силою та небезпекою.

Юліана несвідомо потягнулася до цих чорних розчерків малюнка, наче заворожена. Її пальці завмерли за лічені міліметри від його шкіри, коли Северин раптом глухо рикнув уві сні. Могутні м’язи на спині на мить закам’яніли, перетворюючись на сталь, і знову повільно розслабилися. Юліана смикнулася, щоб відсахнутися, раптово усвідомивши всю самогубну необачність свого пориву, але було запізно.

Северин стрепенувся блискавично, з реакцією професійного вбивці. Перш ніж вона встигла бодай вдихнути, його пальці сталевим капканом зімкнулися на її зап'ясті. Короткий, жорсткий ривок – і Юліану розвернули, з силою припечатавши спиною до гострого ребра стільниці. Біль миттєво прошив хребет , але справжній жах скував горло: масивна долоня важко лягла на горло, а до скроні притиснувся обпікаюче холодний зріз дула пістолета.

Северин застиг. Його повіки сіпнулися, виштовхуючи залишки сну, поки зіниці не сфокусувалися на її обличчі. Розум увімкнувся миттєво, холодним спалахом усвідомлення: перед ним не ворог. Перед ним – налякана дівчина.

Юліана дихала так важко й уривчасто, наче щойно пробігла марафон. Її зацькований погляд метався між його очима та пальцями, що до білих кісточок стискали руків’я пістолета. Під шкірою долоні Северин чітко відчував, як на її шиї відчайдушно б’ється жилка. Кожен удар її серця віддавався в його пальцях.

Він повільно відвів дуло від її скроні. Але замість того, щоб нарешті відпустити дівчину, Северин дозволив своїм пальцям ковзнути нижче. Несанкціонована, владна ласка, що змусила сердце пришвидшити свій біг. Його великий палець прокреслив лінію по ключиці, що зухвало визирала з-під розхристаного коміра халата, і важко ліг на плече, придавлюючи тканину до шкіри. Левицький не збирався її випускати. Він тримав її в цій інтимній пастці, насолоджуючись тим, як вона здригається від кожного його подиху.

– Юліано? – його голос прозвучав низько, з тією хрипкою вібрацією, від якої по спині пробіг електричний розряд. – Що ти тут забула серед ночі?

– Я хотіла… води попити… – ледь чутно видихнула вона.

Слова застрягали в горлі. Спрага нікуди не зникла, але тепер до неї додався паралізуючий ефект від його близькості. Северин був занадто близько. На відстані одного вдиху. Юліана бачила кожну лінію його торса, кожен напружений м’яз і навіть змогла тепер роздивитись химерний символ татуювання на лівій частині грудей, що здіймався в такт його диханню. Від чоловіка пахло порохом, збройовим мастилом і гарячою шкірою – поєднання, яке вимикало будь-яку логіку, залишаючи лише голий інстинкт.

Вона відчувала, як стільниця врізається їй у поперек, але тепло, що виходило від його тіла, було куди небезпечнішим за холодний мармур.

Юліана спалахнула, відчуваючи, як зрадницький жар заливає щоки, і поспіхом впилася поглядом у його підборіддя. Дивитися йому в очі зараз було рівносильно стрибку в безодню без страховки.

– Хіба тобі не казали, що підкрадатися до озброєного чоловіка зі спини – це квиток в один кінець? – голос Северина вібрував низьким рокотом, від якого затерпли кінчики пальців.

– Я не знала, що ти зі зброєю, – відказала вона, намагаючись опанувати власне дихання.

– Вибач. Сильно налякав? – він наполегливо намагався впіймати її погляд, щоб оцінити стан дівчини після холодного дотику ствола до її скроні.

– Та що ти, – Юліана нервово закусила губу, тримаючись на ногах лише на чистій впертості. – Мені ж щодня приставляють дуло до голови. Звична справа, розвага на ніч.

Северин відчув коротке, майже болюче полегшення. Якщо вона здатна на таку отруйну іронію, значить, непритомніти від жаху дівчинка не збирається. Зрештою, він знав, яка Юліана може бути в справі. Жінка, яка здатна зробити дірку в чиємусь коліні, не впаде в безпам’ятство від одного вигляду заліза.

– Смілива, – просто кинув він.

Це слово в його вустах прозвучало не як комплімент, а як визнання рівного гравця.

Юліана різко скинула очі, зустрівшись із ним поглядом. Серце все ще відбивало божевільний ритм у самих грудях, хоча ні самого Северина, ні його зброї вона вже майже не боялася. Значно дужче її вибивало з рівноваги те, як він це вимовив. З тим самим придихом, охриплим від сну голосом, яким зазвичай шепочуть непристойності або обіцяють гріх. А він називає її сміливою. Дивний чоловік. І дивиться так, наче знімає з неї не халат, а шкіру.

– Моя смілива дівчинка. Не страшно блукати вночі в лігві вовка? – Северин ледь помітно всміхнувся, але в цій усмішці читався лише хижий, голодний азарт чоловіка, який точно знає, як діє на дівчину його присутність.

Руки повільно сковзнули на її талію, владно промацуючи гладку тканину халата, наче він оцінював міцність перешкоди між його пальцями та її шкірою.

– Мене ніхто не попереджав, що тут ходять звірі, – насупившись, відказала Юліана. Голос зрадницьки тремтів, попри всю її зухвалість. – Я думала, ти спиш.

«Заснеш тут, як же», – промайнуло в його голові. Ця мала в’їлася йому під шкіру, наче отрута, заволоділа кожним нервовим закінченням і не відпускала ні на мить. Який, в біса, сон? Справжнє божевілля.

Северин мимоволі всміхнувся власним думкам, чим викликав у неї ще більше недовіри. А міг же й справді мізки їй випустити – за секунду, не вагаючись. Армійські рефлекси та досвід кривавих ночей, коли вони з хлопцями ходили на «справи», нікуди не зникли, закарбувавшись у підсвідомості іржавими клеймами. Він спав у стані постійної готовності, наче звір у засідці: будь-який шурхіт піднімав його на ноги за частку секунди. Застати його зненацька було неможливо навіть у глибокому забутті – інстинкт убивці завжди прокидався першим.

– Пий, – коротко кинув він і нарешті відступив.

Юліана вдячно кивнула, інстинктивно щільніше загортаючи халат. Вона вчепилася в горловину так міцно, наче боялася, що під цим важким, роздягаючим поглядом тканина просто сповзе на підлогу. Взяла склянку, і в густій, ватяній тиші кухні виразно почулося дзюрчання води.

Дівчина жадібно зробила ковток, повернувшись до нього спиною. Живильна волога розлилася горлом, на мить гасячи пожежу, що розгорілася в грудях. Стало легше. Рівно до тієї секунди, поки Северин не вирішив інакше.

Склянка гучно дзенкнула об мармур стільниці, коли він, підійшовши впритул ззаду, важко поклав руку їй на плече. Його величезна долоня владно зім’яла тканину халата, наче приборкуючи непокірну плоть. Чоловік притиснувся лобом до її маківки, і Юліана мимоволі заплющила очі, намагаючись не забути, як дихати. Але коли його друга рука повільно, майже невагомо лягла їй на живіт, легені остаточно відмовилися працювати.

Його груди втиснулися їй у лопатки, і Юліана відчувала кожен удар його серця – важкий, потужний ритм, що резонував з її власним. Гаряча шкіра чоловіка змушувала її тіло палати прямо під одягом, обдаючи то нестерпним жаром, то крижаним тремтінням.

– Ти смачно пахнеш, – прохрипів він їй у саму потилицю, обпалюючи шкіру гарячим диханням.

– Северине... мені треба повертатися, – її голос здригнувся, стаючи майже нечутним.

– Мовчи, – тихо наказав він. Не попросив – саме наказав. – Просто мовчи.

Вони завмерли в цій хиткій, наелектризованій тиші. Кожен був запертий у власних думках. Юліана відчувала дике, пекуче бажання вирватися, втекти від цього нестерпного тяжіння, хоча силою її ніхто не тримав. Северин просто обіймав її, і в цих обіймах було забагато владної ніжності. Та близькість чоловічого тіла притягувала, і це тяжіння тиснуло невидимим пресом, який неможливо було скинути з плечей. Вона не могла збагнути цих суперечливих емоцій, не могла зізнатися навіть собі, що він бентежить її – страшенно, непрохано, до тремтіння в колінах. Так не мало бути. Їй зовсім ні до чого такі думки, але тіло зраджувало, відповідаючи на його жар.

Дівчина важко ковтнула клубок у горлі й ледь чутно прошепотіла:

– Вибач.

– За що? – Северин поклав підборіддя на її плече, не розриваючи тілесного контакту.

- Що я про маму твою згадала тоді... Я не хотіла, чесно.

Повітря в кухні миттєво стало густим і важким. Цю тему явно чіпати не варто було. Рука, що до цього майже лагідно гладила її живіт, завмерла. Северин напружився, випростався на весь свій зріст, але не відштовхнув дівчину. Проте його тон змінився – став сухим, буденним, наче відлитим зі сталі.

– Нічого. Ти ж не знала.

– Але мені справді дуже шкода...

– Досить, – різко перервав він її, обриваючи фразу на півслові.

Він розвернув її до себе обличчям.

– Досить про це. Ніколи більше не згадуй.

Він обхопив долонями її обличчя, наче забирав останнє, що йому не належало в цій кімнаті. Тіні в напівтемряві кухні примхливо повзали по її шкірі, підкреслюючи лінію вилиць і вологий блиск очей. Северин не намагався вгадати її думки – йому було начхати на логіку чи мораль. Йому вистачало того, що зараз вона стоїть, тесно втиснувшись у його тіло, дозволяючи вдихати аромат свого волосся, все ще вологого після душу.

Від неї пахло ним. Його гелем – різким, холодним ароматом з нотками липону та спецій, який тепер став частиною її. Северин ніколи не тримав тут бабських речей і не приводив сюди нікого, щоб трахнути один раз. Його ліжко, до сьогоднішнього вечора, було суто його територією, де він зазвичай відсиджувався і перетравлював лють на самоті. А ця мала просто взяла й нахабно окупувала його барліг.

І хоч вона опинилася тут через дурну випадковість, Северин усвідомлював чітко: він хоче бачити її в цьому ліжку знову. Йому вже було мало того, що вона спить за стіною. Він хотів відчувати її прямо під собою, втиснуту в матрац, ловити кожне здригання під своїми руками й трахати так, щоб вона забула власне ім'я. Хотілося поламати до біса всі свої правила, які він роками вибудовував навколо себе, і просто привласнити цей дикий вогонь остаточно.

Уява малювала надто живі, майже хворобливі картини з її участю на чорному шовку простирадл, і стримувати звіра всередині ставало складніше. Тіло вимагало свого – тут і зараз. Северин повільно, знущально-терпляче схилився до її напіввідкритих губ, сподіваючись, що цього разу йому не спробують відкусити язика.

Він вбирав її губи повільно, навмисно розтягуючи кожну секунду, щоб вона встигла збожеволіти від очікування. Язик мазнув по її зубах – спогад про те, як вона ледь не відкусила йому шматок язика минулого разу, досі відгукувався в паху гарячим, пульсуючим азартом.

Северин тримався з останніх сил, щоб не накинутися на неї прямо тут і не зжерти живцем. Було бісово важко стримувати звіра й бавитися в ніжність, наче зелений салага. Він до хрускоту в пальцях зціпив кулаки, зминаючи халат на її спині. Хотілося просто смикнути за цей клятий пояс, зірвати з неї все шмаття й викинути разом із її сумнівами та його залишками совісті.

Але коли Юліана нарешті здалася – коли перестала пручатися й несміливо прочинила рот, впускаючи його всередину, – його дах знесло остаточно.

З грудей Северина вирвалося глухе, тваринне гарчання. Він впився в солодку вологу її рота, наче вмирав від спраги. Спочатку пройшовся язиком обережно, а потім – владно, підминаючи її під себе, вимагаючи повної покори. А коли вона відповіла на поцілунок — невагомо, ледь торкнувшись його язика у відповідь, – у голові взагалі потемніло. Це була крапка. Точка неповернення.

Він випустив з пальців тканину халата, щоб миттєво вчепитися їй у волосся, закидаючи її голову назад і повністю відкриваючи шию. Северин не просто цілував її – він мітив свою територію, вловлював кожен стогін прямо з її губ, не залишаючи жодного шансу на відступ. Світ навколо просто розчинився. Залишився тільки цей рваний подих на двох і чітке розуміння: він не випустить її звідси, поки не забере все до останньої краплі.

– Ой... – Юліана коротко скрикнула, коли Северин одним ривком підхопив її і всадив на холодний мармур стільниці, владно втиснувшись між її розведених ніг. – Северине, не треба...

– Мовчи, – видихнув він прямо в її губи, випалюючи залишки протесту новим, нищівним поцілунком, що не залишав простору для дихання.

Дах зносило конкретно; всередині розгойдувалася така люта хвиля, що гальмувати було пізно. Та що там – він зрозумів, чим закінчиться ця ніч, ще коли прокинувся від її шурхоту й на автоматі приставив ствол до її скроні. Щойно вдихнув її запах у напівтемряві кухні, як усе стало ясно. Тепер вона в його руках. Без варіантів і без жодних «ні». Ця норовиста мала зараза буде під ним, і він зламає її опір сантиметр за сантиметром. Це не просто секс – він збирався привласнити її повністю, випити до останнього подиху.

Його пальці вже залізли під поли халата, а клятий пояс, який тільки заважав, без звуку розлетівся в боки. Тепер він зминав у кулаці тонку тканину її футболки, відчуваючи під нею палючий жар дівочої шкіри. Руки навіть здригнулися від цієї близькості. Юліана сіпнулася, коли його гаряча долоня лягла на її стегно, а великий палець нахабно провів по внутрішній стороні, мітячи територію. Вона спробувала звести ноги, але він лише щільніше втиснувся в неї, блокуючи будь-який рух.

Він відчував її кожною клітиною. До божевілля чітко втискався грудьми в її збуджені соски крізь тонку футболку, і від цього внизу живота все зводило диким спазмом. Член, налитий свинцем, боляче врізався в блискавку джинсів. Якщо він зараз не скине це шмаття, то просто збожеволіє від одного лише тертя. Мала реально зірвала йому всі запобіжники: її тендітне тіло, ці невмілі, але гарячі поцілунки й чистий запах п'янили краще за будь-яке бухло.

Коли його рука владно стиснула її пружні груди, Северин зрозумів – усе. Гальма відмовили остаточно.

Зараз існувала тільки вона. І він візьме її прямо тут, на цьому холодному мармурі столу, а весь світ нехай котиться до біса. Він ніколи так не хотів жодну бабу. Це був уже не просто азарт – це була дика жадоба отримати її у повну, безповоротну власність.

Северин навіть не одразу вдуплив, що вона намагається пручатися, поки крізь гарячий шум у вухах не пробилося єдине слово, яке зірвалося з її губ.

– Пусти… – видихнула Юліана, марно намагаючись відштовхнути його, впираючись долонями в залізні м’язи його грудей.

Але він просто перехопив її руки, завів за спину й жорстко затиснув у своїй долоні. Северин продовжував жадібно впиватися в її губи, вдавлюючи дівчину в себе ще сильніше. Тепер він точно не залишить їй жодного шансу викрутитися чи втекти. Та й з якого дива йому її відпускати? Він же відчув її відповідь. Відчув, що бодай на секунду, але вона зламалася й розслабилася під ним. Це було зізнання, яке він вирвав силою, і тепер кожна клітина всередині вимагала дотиснути її до кінця.

Вона не була прохолодною лялькою, як іноді стібав Біс, відверто іржачи з того, як друг уляпався. У Юліані сидів справжній вогонь – дика суміш тендітності та якогось затятого, сталевого характеру. Саме від цього поєднання Северину остаточно зривало клепку.

Він чітко бачив: мала просто боїться. Боїться його темряви й цих некерованих поривів, через які він і сам ставав небезпечним. Але зараз її страх тільки додавав гостроти й азарту. Це був їхній особистий заміс, де правила диктував тільки він один.

– Кхм-кхм... Не завадив? – голос пролунав настільки несподівано, що Левицький ледь стримався, аби не вгатити власному брату в щелепу.

– Господи... – вихопилося в Юліани.

Вона смикнулася. Різко, наче від удару струмом. Долоні вперлися в гарячу, спітнілу шкіру його грудей, відштовхуючи геть. Северин відреагував не одразу. Його пальці, що до цього стискали її стегна, на мить заніміли, але потім, противолі, розімкнулися. Він дозволив їй піти. На диво легко. Вона зіскочила зі стільниці. Занадто швидко. Дівчина прожогом кинулася геть з кухні, наче за нею гналися демони. Юліана почувалася спійманою на гарячому. Наче її застукали на місці злочину, де вона була і жертвою, і співучасницею водночас.

Глухий звук удару босих ніг об кахель пролунав у тиші кухні, як постріл. Юліана навіть не глянула на нього. Жодного погляду в бік Северина, жодного – в бік Влада. Вона просто не могла. Сором випікав нутрощі, змішуючись із залишками бажання.

Влад, не звертаючи на них уваги, підійшов до раковини. Взяв ту саму склянку, з якої щойно пила Юліана, і спокійно набрав води.

– Твою матір, Владе! – заревів Северин.

Він з розмаху вгатив кулаком по мармуровій стільниці. Холодний камінь не прогнувся, віддаючи удар прямо в суглоби, але Северину було плювати на біль.

– А що не так? Захотів пити, – спокійно відрізав той, ледь встигнувши ухилитися від занесеного кулака брата.

На губах грав зухвалий оскал.

– Влад, бляха, ти що, у ванній не міг води напитися?

– Гей, пригальмуй. Якщо тобі так припекло, тягнув би дівку в спальню, чи ти прям тут трахнути її збирався? А кухня – територія загальна. Мене чекають. Адьос, братику.

– Сука... – вицідив крізь зуби Северин, посилаючи всі прокляття світу на голову Влада, що вже зник у дверях.

Якого біса він сюди припхався? Лють закипала, тиснула на скроні. Северин до болю стиснув у кулаці ту саму склянку, яку схопив зі столу, щоб швиргонути в спину братові. Скло не витримало – тріснуло, розсипаючись на друзки прямо в долоні. Гострий уламок глибоко полоснув шкіру. Северин завмер, розглядаючи, як по пальцях повільно повзе темна, густа цівка крові.

Він крізь зуби процідив прокляття на адресу Владислава. Сволота.

Але найбільше бісив він сам. Якого дідька він розм’як, як зелений пацан? Забув про все, вп’явся в її губи й не міг насититися цією ламаною відповіддю. Скаженіло дратувало, що він стояв тут і мацав її на стільниці замість того, щоб просто за шкирки затягнути до своєї спальні й закрити двері на засув. Шкіру досі пекло там, де вона торкалася його плечей. Згадав, як зминав у кулаці її футболку – ще мить, і він би просто здер із неї все шмаття, не питаючи дозволу.

«Стоїш тут, як останній лох», – майнула думка. Замість того, щоб дотиснути тему, він розглядав свій порізаний кулак і прокручував у пам’яті те, що не встигло статися.

Северин швиргонув скло у смітник. Підхопив зі стільця сорочку й швидко намотав її на порізану руку. Тканина миттєво потемніла від крові, але йому було похрін. Він рушив до коридору. Біля її дверей затримався на секунду. Кулак сам злетів, готовий вибити цю тонку дошку, але застиг у повітрі. Левицький повільно опустив долоню на ручку. Натиснув.

Зачинено. Мала виявилася продуманою – закрилася зсередини.

Губи звело жорстким оскалом. Він притулився чолом до холодного дерева. «Звела з розуму, стерво, і змилася». Так технічно його ще ніхто не обламував. Хотілося заржати на всю хату, але зайвий шум посеред ночі певно ніхто б не оцінив.

Він повернувся до вітальні й упав на диван. Тіло гуло. Намотана на кулак сорочка заважала. Сон не йшов, але він змусив себе заплющити очі, вгамовуючи дикий пульс у паху та глухий стукіт у скронях. Северин дихав глибоко, наче перед махачем, вибиваючи з голови смак її шкіри. До ранку лишалося всього нічого, але ці години здавалися вічністю.

За зачиненими дверима Юліана завмерла, притиснувши долоню до грудей, наче намагалася втримати серце, що готове було вистрибнути крізь ребра. Вона слухала. Кожен шурхіт, кожен крок у коридорі віддавався в її вухах громом. Коли кроки нарешті затихли десь у вітальні, вона випустила повітря з легень довгим, тремтливим видихом.

Вона злилася. Злилася на власне тіло, яке так безглуздо її зрадило, відгукнувшись на його тиск. Юліана не очікувала, що контроль виявиться настільки крихким.

Дівчина безсило впала на ліжко. Горіла шкіра, горіли губи. Вона заплющила очі, намагаючись провалитися в забуття, але сон так і не прийшов. Вона так і пролежала до світанку, вдивляючись у темряву, а на губах досі відчувався присмак його губ.