Спочатку:
На сторінку книги
Таємний будинок, у якому колись виріс батько Аліси, був схований глибоко в лісі. Про нього знали лише одиниці, і здавалося, що саме тут вони нарешті зможуть перепочити.
Та спокій тривав недовго.
Едвін завмер, прислухаючись до тиші. Його погляд став холодним.
- Нас знайшли, - тихо промовив він.
Аліса здригнулася.
- Але... як? Про це місце ніхто не мав знати.
- Саме це мене й непокоїть. Або серед нас є зрадник... або ворог має значно більше можливостей, ніж ми думали.
Едвін кілька секунд мовчав, ніби зважував усі варіанти. Потім рішуче підняв голову.
- Є одна людина... Точніше, відьма. Колись ми були знайомі. Вона навряд чи зрадіє моїй появі, але іншого виходу немає.
- Хто вона?
- Аврора.
Він вимовив це ім'я так, ніби воно приховувало цілу історію, про яку поки що не настав час говорити.
- Якщо хтось і зможе нам допомогти, то лише вона.Збирай все що треба,а я огляну швидко будинок.Поки Едвін уважно оглядав будинок, Аліса блукала кімнатами, ніби щось невидиме вело її вперед.
У найвіддаленішій кімнаті стояла стара дерев'яна шафа. Вона виглядала так, ніби її не відкривали багато років. Аліса обережно провела рукою по запиленій полиці, і раптом почула тихе клацання.
За подвійною стінкою лежав пожовклий конверт.
На ньому акуратним почерком було написано лише два слова:
«Для Аліси».
Її подих перехопило.
- Едвіне... - ледь чутно покликала вона.
Ворон одразу підійшов і, побачивши конверт, застиг.
- Невже...
Аліса тремтячими руками розгорнула лист. Вона впізнала цей почерк. Саме про нього колись згадував батько.
Лист від бабусі дочекався її.
Аліса повільно розгорнула пожовклий аркуш. Час залишив на ньому свої сліди, але чорнило майже не вицвіло.
«Якщо ти читаєш цього листа, значить, мене вже давно немає поруч. А найстрашніше сталося...
Пробач мені, моя люба онучко. Я хотіла подарувати тобі звичайне життя, але наша кров ніколи не дозволяла цього.
Ти сильніша, ніж думаєш. І саме тому вони полюватимуть на тебе.
Не довіряй кожному, хто назве себе другом. Ворог іноді носить добре обличчя, а справжній союзник може здатися чудовиськом.
Коли настане час, знайди Аврору. Вона знає правду, яку я не встигла тобі розповісти.Якщо ти зараз тримаєш цей лист у руках... значить, ти вижила. А отже, доля ще не закінчила писати твою історію
І пам'ятай... найбільша небезпека чекає не попереду, а серед тих, хто вже поруч із тобою».
Аліса відчула, як кров стигне в жилах.
- Що це означає?.. - прошепотіла вона.
Едвін мовчки дивився на лист. Його обличчя зблідло.
- Ми йдемо. Негайно.
Не встигла Аліса відповісти, як
тишу розірвав глухий удар у вхідні двері.
Потім ще один.
І ще...
