Спочатку:
На сторінку книги
Аліса стояла біля плити, на якій смажилися стейки.
Діана сиділа поруч на стільці й грала в телефоні в гру про Алісу, яку створив Едвін.
Сам Едвін сидів за своїм робочим столом. Двері до кімнати були відчинені, тож із кухні було добре видно його робоче місце. Він час від часу відводив погляд від монітора, щоб подивитися, що робить Аліса.
Аврора тим часом нарізала овочі.
І все це виглядало для неї як ідеальна ідилія.
Саме те, чого вона так хотіла для свого будинку.
Тиша. Ніяких пригод. Друзі поруч. Затишний вечір, звичайна вечеря — і нарешті можна просто відпочити.
Аврора мимоволі усміхнулася.
Можливо, саме так і має виглядати щастя.
Двері відчинилися, і першою до будинку зайшла Еліона, а за нею — Селесіан.
На секунду в будинку запала тиша.
А потім Аліса, вимкнувши газ, побігла до хлопця й міцно його обійняла.
— Селесіан! Чому ти не писав, що приїхав? — Аліса вся сяяла, не випускаючи його з обіймів.
— А ви знайомі? — з нерозумінням запитала Еліона.
— Так! Це мій однокласник із Ліліт і двоюрідний брат Аврори, — пояснила Аліса.
Вона вже хотіла щось додати, але раптом озирнулася по кімнаті.
— Ліліт! Біжи сюди! Селесіан прийшов!
Не встигла вона договорити, як Ліліт примчала зі своєї кімнати.
За кілька секунд Селесіана вже обіймали дві дівчини.
Він розгублено подивився на них і засміявся.
— Дівчата, я ж надовго...
— Ти так казав, коли їхав навчатися: «Я ненадовго, через декілька місяців побачимося». І? Тебе не було так довго! Якби ми не приїжджали, то так і не побачили б тебе, — Аліса демонстративно надула щоки.
Вона нарешті відпустила хлопця й, узявши його за руку, повела до вітальні.
— Ви такі близькі, — підмітила Еліона, ніжно поправляючи волосся Аліси. — Так приємно бачити, що люди продовжують спілкуватися навіть після школи.
— Ми теж тебе любимо, незважаючи на те, що ти так недовго була з нами, — Аліса обійняла її. — Якщо тобі щось знадобиться, просто підійди.
Відпустивши дівчину, Аліса помітила реакцію Ліліт. Та явно на щось напряглась своїм поглядом.
— Ліліт, ходімо накривати на стіл. Ти ж моя улюблена сестра, не забувай.
Аліса взяла її за руку й потягла на кухню.
— Ти чимось занепокоєна?
— Якщо чесно, то так, — Ліліт навіть не приховувала цього. — Я не звикла, що біля тебе є хтось іще. Аврора була з нами завжди, а Еліона...
— Ти мені завжди будеш важливіша, не забувай, — Аліса легенько торкнулася пальцем її носа й підморгнула.
— Вибач, що змусила тебе переживати.
— Я завжди переживаю, знаючи наше життя.
Аліса обійняла свою подругу.
За мить до їхніх обіймів приєдналася ще одна особа — Амаріс.
— Дівчата, я приїхала!
— Амаріс!
Дівчата одразу почали її обіймати.
— На порозі податки, а я — в туалет. Тільки покажіть, де він.
Аліса провела її до потрібної кімнати, а потім повернулася на кухню й поставила стейки в духовку.
Діана допомагала їй донести до столу тарілки із закусками.
Через кілька хвилин Амаріс вийшла й попрямувала до вітальні.
— Когось не вистачає. Едвіне, ти де? І де Каел? Я тебе ще навіть не бачила.
Розглядаючи кімнату, вона дістала із сумки набір дорогих кремів і кілька колекційних книг.
— Усе, що просив, привезла.
— Зрозумів. Секунда — і я буду. А Каел буде за кілька секунд. Він відійшов по воду.
Едвін на мить замислився.
— А води вам знадобиться багато.
— Ви знаєте про вино, яке я привезла з іншого світу? Молодці, що подбали про воду.
— Ні, Аліса купила ящик різного вина, — спокійно відповів Едвін, уже підходячи до кімнати.
Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Каел. У руках він ніс цілий ящик води.
— Там ще три таких. Не знав масштабів трагедії, — він поставив ящик на підлогу. — Але після розповідей Едвіна зрозумів: води треба багато.
— Ми дорослі дівчатка, можемо трішечки випити, — Амаріс підморгнула й сіла на стілець. — Аліса, ти, як завжди, приготувала на всю сім’ю.
— Я старалась.
Аліса відкрила пляшку вина й розлила його по келихах. Лише Діані налила соку.
Усі підняли свої келихи.
Вечір проходив у теплій та затишній атмосфері.
Аліса пішла забирати стейки з овочами. Каел тим часом щось жваво обговорював із Ліліт.
Едвін пішов допомогти Алісі на кухні, а Селесіан захоплено розповідав про нову книгу.
Усі були зайняті своїми розмовами, але ніхто не поспішав нікуди йти.
— Як ти думаєш, це т
ак буде завжди? — Аліса викладала стейки на тарілку.
— Сподіваюся на це.
Едвін узяв тарілки й поніс їх до компанії.
