Спочатку:
На сторінку книги
Гроза заповнила порожні вулиці. Каел ішов до дивного будинку, якого раніше ніколи не бачив. Він нутром відчував, що щось не так.Секунда — і блискавка позаду освітила чорну ніч.Каел відчинив двері й побачив те, чого найменше очікував.Аліса.Вона лежала на підлозі, вся в крові. Навколо було залито все її кров'ю.— Алісо!Каел кинувся до неї, підхопив на руки.Він торкнувся її грудей.Нічого.Серце не билося.Вона не дихала.Черговий спалах блискавки освітив кімнату й показав усю картину.На животі Аліси була глибока рана.— Ні...Каел міцніше притиснув її до себе.
А потім різко прокинувся.Він сидів на ліжку, весь у холодному поту. Серце шалено калатало в грудях, а дихання було важким і уривчастим.Каел стиснув кулак.Це був лише сон.Лише сон...Він підвівся й одразу попрямував до кімнати Аліси.Відчинивши двері, він підійшов до її ліжка.Аліса спала.Каел завмер на кілька секунд, прислухаючись.Вона дихала.Жива.Він тихо видихнув і опустився поруч.— Каел, ти що, хочеш мене з'їсти?..Каел здивовано подивився на неї.Аліса навіть не прокинулася.— Тоді почни з очей... Дідусь каже, що вони дістались мені від нього. Треба подивитися, що він скаже, коли їх не буде...Каел ледь стримав усмішку.— Божевільна...Він обережно накрив Алісу ковдрою, а потім погладив Сейбл, яка, як завжди, спала просто на голові Аліси.Ще раз переконавшись, що з нею все добре, Каел вийшов із кімнати.Він повернувся до себе, але сон так і не виходив у нього з голови.
Глава 51. Просто дивний сон
Наступного ранку Каел прокинувся ще до того, як у будинку почався звичний рух.
Першою думкою був сон.
Він одразу сів на ліжку й кілька секунд просто дивився перед собою.
Аліса.
Кров.
Та кімната.
Її нерухоме тіло на його руках.
Каел провів долонею по обличчю.
— Просто сон...
Слова прозвучали непереконливо навіть для нього самого.
Він підвівся.
Цього разу йому не потрібно було нікуди поспішати.
Але ноги самі понесли його коридором.
Каел зупинився біля дверей Аліси.
На мить зависла рука над ручкою.
Він сам не розумів, навіщо знову це робить.
Учора вона була жива.
Сьогодні теж буде.
Звичайний ранок.
Звичайний день.
Він відчинив двері.
— Доброго ранку, сонько.
У відповідь — тиша.
Каел завмер.
А потім почув знайоме сопіння.
Сейбл лежала на подушці, а Аліса, загорнувшись у ковдру, спала так, ніби весь світ міг почекати.
Каел видихнув.
— Ідіот...
— Я чую.
Каел підняв брову.
Аліса навіть не розплющила очей.
— Ти ще й спиш із відкритими очима?
— Ні.
— Тоді як ти мене почула?
— Інтуїція.
— Уві сні?
— Так.
Каел усміхнувся.
— Вставай.
— Ні.
— Уже ранок.
— Це не аргумент.
— Сніданок.
Аліса одразу розплющила очі.
— Чому ти не сказав цього раніше?
Каел тихо засміявся.
— Бо хотів перевірити, чи ти справді жива.
Аліса сонно подивилася на нього.
— Дуже дивний спосіб сказати «доброго ранку».
Каел на секунду завмер.
А потім відвів погляд.
— Забудь.
Він вийшов із кімнати.
Аліса залишилася лежати ще кілька секунд, після чого Сейбл невдоволено ворухнулася на її голові.
— Так, так... я вже встаю.
Здавалося, це був звичайний ранок.
Саме таким він і був.
Але Каел протягом усього дня не міг позбутися дивного відчуття.
Він помічав Алісу всюди.
На кухні.
У коридорі.
Біля вікна.
Вона сміялася, сперечалася, щось шукала, кілька разів забувала, куди поклала власні речі.
Жила своїм звичайним життям.
І кожного разу, коли Каел бачив її, у нього всередині ставало трохи спокійніше.
А потім він згадував сон.
І знову починав дивитися уважніше.
— Чого ти на мене так дивишся?
Аліса стояла навпроти нього з чашкою чаю.
— Ніяк.
— Саме так люди кажуть, коли дивляться.
— Просто задумався.
— Про що?
Каел на секунду замовк.
— Про сон.
Аліса скривилася.
— Знову?
— Знову.
— І що там цього разу?
Каел подивився на неї.
Довше, ніж потрібно.
— Нічого.
Він не хотів розповідати.
Не зараз.
Можливо, ніколи.
Бо якби він сказав їй, що бачив її мертвою, це прозвучало б безглуздо.
Аліса зробила ковток чаю.
— Тоді перестань думати про нього.
— Спробую.
— Ось і добре.
Вона усміхнулася.
І пішла далі.
Каел провів її поглядом.
Потім подивився у вікно.
Небо було чистим.
Жодної грози.
Жодної блискавки.
Нічого дивного.
Абсолютно нічого.
Він нарешті дозволив собі повірити, що це справді був лише сон.
І більше нічого.
