Спочатку:
На сторінку книги
Ранок почався підозріло тихо.
Аліса саме допивала каву, коли до кімнати зазирнула Аделіна.
— Тебе шукають.
— Хто?
— Троє чоловіків.
Аліса повільно опустила чашку.
— Які саме?
— Ті, від яких краще не ховатися.
— Аделіно, це не відповідь.
— Валтер, Даріон і Гаріон.
Аліса заплющила очі.
— Що я зробила?
— Поки що нічого.
— Оце мене й лякає.
За кілька хвилин вона спустилася вниз і побачила трьох чоловіків, які чекали на неї у вітальні.
Валтер виглядав, як завжди, бездоганно. Темне волосся вкладене, одяг підібраний зі смаком, жодної зайвої зморшки на обличчі. Сорок років — саме стільки можна було йому дати на вигляд.
Даріон стояв біля вікна зі схрещеними руками, а Гаріон розглядав щось у своєму телефоні.
— Доброго ранку, — обережно привіталася Аліса.
— Ось і наша красуня! — Валтер одразу розкрив обійми.
Вона засміялася, коли він притягнув її до себе й поцілував у маківку.
— Дідусю, що відбувається?
— Сьогодні ти наша.
— Перепрошую?
— Ми вирішили провести день разом, — пояснив Даріон.
— Утрьох?
— Насправді вчора ми сперечалися, хто саме запросить тебе першим, — зізнався Гаріон. — Але Валтер заявив, що він твій дідусь і має перевагу.
— Бо я й справді маю перевагу, — без найменшого сорому підтвердив Валтер.
Аліса подивилася на нього з усмішкою.
— Ти нестерпний.
— А ти мене любиш.
— На жаль.
Валтер притиснув долоню до грудей.
— Ось так онука розбиває серце власному дідусеві.
— Можу ще й добити, якщо хочеш.
Даріон пирснув зі сміху.
— Вона точно твоя онука.
— Я знаю, — гордо відповів Валтер.
І вперше за останні дні Аліса відчула, як усередині щось відпускає.
Вона ще не знала, що ці троє задумали, але вже розуміла: спокійного дня не буде.
### Розділ другий. Хто краще знає Алісу?
Першою зупинкою стало невеличке містечко, де на них чекали прогулянка, смачний обід і кілька магазинів.
— Дідусю, навіщо ми прийшли сюди? — запитала Аліса, коли Валтер повів її до крамниці з прикрасами.
— Тому що я пам'ятаю, як ти любила розглядати прикраси, коли була маленькою.
— Я й зараз їх люблю.
— От бачиш. Я уважний дідусь.
— А ще самозакоханий.
— Це теж родинна риса.
Позаду них Гаріон нахилився до Даріона.
— Скільки часу мине, перш ніж вони почнуть сперечатися?
— Вони вже сперечаються.
У крамниці Валтер запропонував онуці вибрати собі подарунок.
Аліса спочатку відмовлялася, але зрештою зупинилася біля витонченої срібної підвіски.
Він помітив це.
— Подобається?
— Дуже.
— Тоді бери.
— Дідусю, вона дорога.
— Алісо, я прожив достатньо довго, щоб знати: гроші можна заробити, а от побачити, як ти усміхаєшся, набагато приємніше.
Вона замовкла.
Валтер не став наполягати. Просто оплатив прикрасу й допоміг їй застібнути ланцюжок.
— Ось. Тепер і згадуватимеш мене, коли одягатимеш її.
— Наче я можу тебе забути.
Він на мить завмер, а тоді ніжно торкнувся її щоки.
— Не можеш. Я надто чудовий.
Аліса розсміялася крізь несподіване щемке відчуття в грудях.
— Зіпсував момент.
— Я врятував його від надмірної сентиментальності.
— Звісно, дідусю.
Трохи далі Даріон спостерігав за ними мовчки.
Він теж хотів подарувати Алісі щось приємне. Хотів побачити її щасливою. Але щоразу, коли вона сміялася, в його душі виникало болісне нагадування про все, що їй довелося пережити.
Гаріон помітив його вираз обличчя.
— Ми не можемо змінити минуле, — тихо сказав він.
— Знаю.
— Тоді не дозволяй провині забрати в тебе й сьогоднішній день.
Даріон повільно кивнув.
Він запам'ятав ці слова.
### Розділ третій. Три могутні маги проти поганого настрою
До обіду чоловіки вирішили, що настав час розважитися.
І саме тоді все пішло шкереберть.
— Пропоную змагання! — оголосив Гаріон.
Аліса підозріло примружилася.
— Яке ще змагання?
— Хто краще володіє магією.
— Ви серйозно?
— Абсолютно, — відповів Валтер. — Я давно хотів показати тобі кілька трюків.
— Дідусю, я теж володію магією.
— Знаю. Саме тому буде цікаво.
За кілька хвилин троє чоловіків уже сперечалися, чиї заклинання ефектніші.
Валтер створив у повітрі десятки світних метеликів.
Гаріон перетворив їх на маленькі зорі.
Даріон змусив зорі закружляти навколо Аліси, утворюючи сяйливий купол.
Вона стояла посеред цього магічного дива, закинувши голову, і не могла повірити власним очам.
— Це неймовірно!
— Я ж казав, що маю талант, — задоволено промовив Валтер.
— Ми всі маємо талант, — зауважив Даріон.
— Але я маю онуку.
— Це не талант!
— Для мене талант.
Аліса сміялася так щиро, що перехожі мимоволі зупинялися, щоб подивитися на них.
А потім вона раптом підняла руку.
— Тепер моя черга.
Троє чоловіків одночасно замовкли.
— Тільки без руйнувань, — попередив Гаріон.
— І без пожеж, — додав Даріон.
— І без перетворення мене на жабу, — серйозно сказав Валтер.
Аліса усміхнулася.
— Нічого не обіцяю.
Наступної миті над їхніми головами вибухнули тисячі маленьких світлячків, а троє чоловіків опинилися в хмарі рожевих пелюсток.
Валтер повільно зняв пелюстку зі свого плеча.
— Вона це спланувала.
— Безперечно, — відповів Гаріон.
Даріон подивився на Алісу, яка вже тікала від них зі сміхом.
— Наздоженемо?
Валтер усміхнувся.
— Вона моя онука. Я знаю, куди вона побіжить.
І мав рацію.
### Розділ четвертий. Те, що Валтер боявся сказати
Надвечір вони повернулися до будинку.
Аліса була втомлена, але щаслива. Вона довго розглядала подаровану підвіску, розповідала про найкумедніші моменти дня й дякувала кожному з чоловіків.
Потім Гаріон і Даріон залишили їх удвох.
Валтер запросив онуку на терасу.
Вони сіли поруч, загорнувшись у теплі пледи. У саду тихо шелестіло листя, а на небі вже з'явилися перші зорі.
— Дідусю? — запитала Аліса.
— Так, люба?
— Ти сьогодні весь день намагався мене розвеселити.
— Хіба це погано?
— Ні. Мені було чудово. Але я знаю тебе.
Валтер відвів погляд.
Аліса взяла його за руку.
— Ти знову думаєш про те, що сталося?
Він довго мовчав.
— Я мав тебе захистити.
— Дідусю…
— Я міг зробити більше. Міг передбачити, зупинити, змінити хід подій. У мене було стільки можливостей, стільки сили… А ти все одно постраждала.
Його голос залишався спокійним, але пальці міцніше стиснули її долоню.
— Іноді я думаю, що не маю права просто сидіти тут і радіти, коли згадую, через що ти пройшла.
Аліса посунулася ближче й обійняла його.
— Ти знаєш, що я найбільше хочу?
— Що, моя дівчинко?
— Щоб ти перестав карати себе за те, чого не можеш змінити.
Валтер заплющив очі.
— Я твій дідусь. Я повинен був…
— Ти мій дідусь, — перебила вона. — Не всесильний захисник, який зобов'язаний передбачити кожну небезпеку. Просто мій дідусь.
Вона притулилася до його плеча.
— І сьогодні ти зробив для мене більше, ніж можеш уявити. Ти подарував мені день, коли я могла сміятися й не думати про погане.
Валтер обійняв її.
На мить він дозволив собі не бути могутнім магом, не бути чоловіком, який завжди мусить знаходити рішення.
Він просто тримав свою онуку.
— Я дуже тебе люблю, Алісо.
— Я теж тебе люблю, дідусю.
І цього разу він не спробував приховати, наскільки сильно ці слова його зворушили.
### Розділ п'ятий. Едвін і його креми
Аліса саме проходила повз кімнату, коли почула голоси.— Валтере, ти неправильно наносиш крем, — упевнено пояснював Едвін.— Я користуюся ним лише кілька тижнів!— І за цей час мав би вже запам'ятати.Аліса зазирнула всередину й завмерла.Її чоловік стояв перед дзеркалом, а поруч із ним Валтер — її дідусь, могутній маг, який міг змінити власну зовнішність одним бажанням. На столику красувалося кілька баночок, а Едвін саме простягав Валтерові ще одну.— Що тут відбувається? — поцікавилася вона.Обидва чоловіки повернулися до неї.— Доброго ранку, кохана, — Едвін усміхнувся й підійшов поцілувати її в щоку. — Ми обговорюємо догляд за шкірою.Аліса перевела погляд на дідуся.— Ти серйозно?
-Абсолютно, — відповів Валтер. — Твій чоловік дав мені кілька корисних порад.— Дідусю, ти можеш змінити собі зовнішність магією!— І що? Це не означає, що я повинен нехтувати доглядом за собою.Едвін схвально кивнув.— Нарешті хтось у цій родині мене розуміє.Аліса повільно подивилася на чоловіка.— Коханий, ти зараз серйозно об'єднався з моїм дідусем проти мене?— Я б сказав, що ми об'єдналися заради краси.— Господи…Валтер узяв баночку й уважно прочитав етикетку.— До речі, Едвіне, ти казав, що цей засіб краще використовувати ввечері.— Так.— Тоді чому ти порадив мені його вчора вранці?Едвін задумався.Аліса прикрила обличчя долонями.— Ні. Тільки не кажіть, що ви ще й ведете записи.Чоловіки обмінялися поглядами.— Звісно, ведемо, — відповів Едвін.
Аліса розвернулася й попрямувала до дверей.— Куди ти, кохана? — запитав він.— Шукати нормальних людей!— Передай привіт, коли знайдеш! — весело гукнув Валтер.Аліса лише махнула рукою, ховаючи усмішку.За її спиною Едвін знову повернувся до дзеркала.— Отже, Валтере, наступний крок — зволоження.— Я уважно слухаю.
