Спочатку:
На сторінку книги
Аліса вирішила навідати Елвара та його маму Кайлу.
Вона спокійно йшла вулицею, прямуючи до їхнього будинку, коли Елвар, який саме повертався додому, помітив її здалеку.
Але разом із нею він побачив ще когось.
Дівчину в чорному худі.
Капюшон був натягнутий так низько, що обличчя майже повністю ховалося в тіні.
Вона йшла за Алісою.
Елвар зупинився.
Щось у цій постаті здалося йому дивно знайомим.
Він придивився.
Зріст.
Постава.
Навіть рухи...
Вони нагадували Алісу.
Але це було неможливо.
— Що за...
Дівчина в чорному раптом прискорила крок.
Вона вже майже наздогнала Алісу.
Елвар не став чекати.
Вітер різко підхопив незнайомку й відкинув її вбік.
Та в ту ж мить потік повітря зачепив Алісу.
— Ой!
Аліса втратила рівновагу.
Елвар миттєво кинувся вперед і в останню секунду підхопив її на руки.
— Обережно!
Аліса здивовано подивилася на нього.
А потім усміхнулася.
— Елвар, давно не бачились.
Він на мить завис.
— Ти взагалі розумієш, що я щойно мало тебе не вбив?
— Але не вбив.
— Це не аргумент.
Аліса тихо засміялася.
Елвар обережно поставив її на землю й одразу озирнувся.
Дівчини в чорному худі вже не було.
Ніде.
Він швидко оглянув вулицю.
Порожньо.
Наче її тут ніколи й не було.
Елвар насупився.
Він не знав, хто це.
Але щось підказувало йому, що ця зустріч була зовсім не випадковою.
— Що сталося? — запитала Аліса.
Елвар перевів погляд на неї.
На мить йому здалося, що він знову бачить ту саму дівчину.
Те саме волосся.
Та сама постава.
Те саме відчуття.
Але ні.
Перед ним стояла Аліса.
— Авто, — спокійно сказав він.
— Що?
— Там мало тебе не збити авто. Я просто відштовхнув тебе вбік.
Аліса здивовано подивилася на дорогу.
— Я навіть не помітила.
— От саме тому й кажу.
Він усміхнувся, приховуючи свої думки.
Про дивну дівчину він нічого не сказав.
Поки що.
— То ти справді не знала, що я йду за тобою? — ще раз перепитав Елвар.
— Ні, — Аліса усміхнулася. — Я просто вирішила навідати вас.
Вони разом попрямували до будинку.
Тепер він був їхнім.
Колись Аліса попросила Аврору поговорити з тіткою, щоб Елвар і Кайла могли отримати це місце. І після всіх домовленостей будівля стала їхнім домом.
— Сподіваюся, Кайла не буде проти мого раптового візиту.
— Вона буде рада тебе бачити.
— Тоді я спокійна.
Коли двері відчинилися, Кайла одразу впізнала Алісу.
— Алісо!
На її обличчі з'явилася така щира радість, що дівчина навіть не встигла привітатися.
Кайла міцно її обійняла.
— Як же давно тебе не було!
— Я теж скучила, — засміялася Аліса.
Кайла відпустила її лише на кілька секунд, щоб роздивитися, а потім знову обійняла.
Елвар, стоячи поруч, лише усміхнувся.
— Мамо, дай їй хоча б дихати.
— Не заважай.
Аліса засміялася.
Вона поставила на стіл кошик із гостинцями.
— Я дещо приготувала. Сама.
— Ти ще й готувала? — здивувався Елвар.
— Не лякайся. Я не отруйна.
— Це не те, що мене хвилювало.
— А дарма.
Кайла засміялася, відкриваючи кошик.
— Які ж вони гарні...
Аліса дістала кілька невеликих коробочок.
— А це для тебе.
Кайла відкрила першу.
Всередині лежала прикраса, зроблена вручну.
— Алісо...
— Я сама зробила. Подумала, що тобі пасуватиме.
Кайла довго розглядала подарунок, а потім знову обійняла дівчину.
— Ти неймовірна.
— Я знала, що тобі сподобається.
Потім Аліса дістала ще одну маленьку коробочку.
Цього разу вона простягнула її Елвару.
— А це тобі.
— Мені?
— Відкривай.
Елвар відкрив коробочку.
Всередині лежав кулон.
Дуже схожий на той, який Аліса колись подарувала йому.
— Ти...
Він торкнувся пальцями прикраси.
— Перший уже майже стерся на ланцюжку, — пояснила Аліса. — Тому я зробила тобі новий.
Елвар кілька секунд мовчав.
— Ти це помітила?
— Звичайно.
Він усміхнувся.
— Дякую.
— Носи обережніше цього разу.
— Постараюся.
Вони сіли за стіл і невдовзі перед ними вже стояли чашки з гарячим чаєм.
Кайла розповідала Алісі про їхній новий дім, Елвар час від часу вставляв свої коментарі, а сама Аліса слухала, усміхаючись.
Та раптом Кайла завмерла.
Вона відчула це.
Магію.
Чиюсь присутність.
Вона була дуже сильною.
Настільки, що Кайла мимоволі перевела погляд на Алісу.
Але дівчина спокійно пила чай.
Кайла нічого не сказала.
Цікаво...
Вона лише запам'ятала це відчуття.
— До речі, — раптом сказала Аліса, — я хотіла вас дещо запросити.
— Куди? — запитав Елвар.
— До Аврори.
Кайла здивовано підняла брови.
— Вона живе недалеко звідси. І сама просила, щоб ви прийшли.
— Аврора нас запросила? — перепитав Елвар.
— Ага.
Аліса усміхнулася.
— Думаю, вам буде цікаво.
Елвар переглянувся з мамою.
— Добре. Ми прийдемо.
— Чудово.
Аліса поставила чашку на стіл.
Вона ще не знала, що цей візит стане початком знайомства Елвара й Кайли з людиною, про яку вони поки навіть не здогадувалися.
Авророю.
Аліса запросила їх до Аврори, і Елвар одразу погодився.
— Я, до речі, давно хотів подякувати вам обом, — сказав він.
— Нам? — здивувалася Аліса.
— Тобі й Аврорі.
Він поглянув на маму.
— За цей будинок. За те, що тепер у нас із мамою є місце, яке ми можемо називати своїм домом.
Кайла тепло усміхнулася.
— Ми справді вам обом дуже вдячні.
Аліса трохи ніяково відвела погляд.
— Та не варто...
— Варто, — перебив її Елвар. — Ти могла просто пройти повз. Але не пр
ойшла.
Аліса усміхнулася.
— Тоді подякуєш Аврорі особисто.
— Саме це я й хочу зробити.
Вона кивнула.
— Тоді ходімо.
Елвар ще раз подивився на їхній будинок.
Тепер це було не просто місце, де вони жили.
Це був їхній дім.
І він не збирався забувати тих, завдяки кому цей дім у них з'явився.
