Спочатку:
На сторінку книги
Діана ледве встигла переступити поріг, як одразу почала озиратися.
— А Келар вдома?
— Вдома, — усміхнулася Ліветта. — Іди до неї.
— Добре!
Діана швидко роззулася й побігла до кімнати подруги.
— Келар!
— Діана!
За мить двері зачинилися, а звідти вже почувся сміх дівчат.
Аліса усміхнулася.
— Навіть не попрощалася.
— Вона прийшла не до мене, — засміялася Ліветта.
— Схоже на те.
Аліса перевела погляд на кімнату, а потім повернулася до Ліветти.
— Ну що, я готова.
— Нарешті, — усміхнулася та.
У попередній розмові Ліветта запросила Алісу стати її моделлю для зачісок. Вона хотіла потренуватися, а довге волосся Аліси здавалося для цього ідеальним варіантом.
Тому все вже було підготовлено.
Посеред кімнати стояв спеціальний стілець, схожий на той, що можна було побачити в салоні. Поруч лежали гребінці, шпильки та інші дрібниці, які могли знадобитися під час роботи.
Аліса сіла.
— Ну що, пані стилістко, — усміхнулася вона, — що робитимемо?
— Для початку подивимося, з чим мені доведеться працювати.
Ліветта взяла її волосся в руки.
— Воно прекрасне.
— А ще неслухняне.
— Це вже я помітила.
— Тому я зазвичай просто залишаю його розпущеним.
— Сьогодні тобі не пощастило.
Аліса засміялася.
Ліветта почала обережно розчісувати її волосся, перебираючи довгі чорні пасма.
— Ти справді майже ніколи нічого з ним не робиш?
— Майже.
— Дивно. З таким волоссям можна зробити стільки всього.
— Саме тому я й погодилася прийти.
— Щоб я експериментувала?
— Саме так.
Ліветта усміхнулася й зібрала частину волосся нагору.
— Потримай голову рівно.
— Я стараюся.
Вона підняла ще кілька пасом, відкриваючи шию.
Ліветта раптом перестала рухатися.
Її пальці завмерли у волоссі Аліси.
— Що? — Аліса глянула на неї через дзеркало.
Ліветта не відповіла.
Вона ще раз обережно підняла пасмо.
На шиї виднівся невеликий знак.
Хрест.
На перший погляд — нічого особливого.
Але вираз обличчя Ліветти змінився.
Вона повільно опустила волосся.
— Неріоне.
Це було єдине слово.
Аліса насупилася.
— Що з Неріоном?
— Нічого, — надто швидко відповіла Ліветта.
За кілька хвилин він уже стояв поруч.
Ліветта лише відступила на крок.
Неріон подивився на Алісу.
Потім — на її шию.
І завмер.
Вони переглянулися.
Аліса цього не помітила.
— Ви можете хоча б сказати, що відбувається?
— Поки що ні, — тихо відповів Неріон.
— Дуже заспокоює.
Ліветта підійшла ближче.
— Алісо, мені потрібно, щоб ти не рухалася.
— Навіщо?
— Просто довірся мені.
Аліса хотіла щось відповісти, але побачила серйозний вираз її обличчя й промовчала.
Ліветта торкнулася знака.
Спочатку нічого не сталося.
А потім під її пальцями з'явилося слабке світіння.
По шкірі Аліси побігла тонка лінія.
Наче стебло.
Воно повільно обвило хрест.
Потім ще раз.
І ще.
Лоза ставала густішою, перетворюючись на візерунок, схожий на гілки троянди.
Аліса дивилася на це в дзеркало.
— Красиво.
Ліветта не усміхнулася.
— Так.
Її голос прозвучав дивно тихо.
Лоза раптом завмерла.
Ліветта подивилася на Неріона.
Він зрозумів без слів.
— Тримай її.
— Я сама можу сидіти.
— Алісо.
Вона замовкла.
Неріон поклав руку їй на плече.
Другою торкнувся шиї.
На мить нічого не відбулося.
А потім повітря навколо них змінилося.
Лоза здригнулася.
І почала рости.
Швидше.
Глибше.
Наче в неї влилося щось чуже.
Аліса відчула тепло й мимоволі заплющила очі.
— Що ви робите?
— Те, що потрібно, — відповіла Ліветта.
Її погляд ковзнув до Неріона.
Він зблід.
Але руки не прибрав.
Ще мить.
Ще одна.
І нарешті лоза завмерла.
На шиї Аліси залишився тонкий знак, схожий на троянду, що обвила старий хрест.
Неріон повільно прибрав руку.
Аліса розплющила очі.
— Все?
Ліветта кивнула.
— Все.
Аліса подивилася на своє відображення.
— Мені подобається.
Вона навіть не помітила, як Неріон сперся рукою об стіл.
І не побачила, як Ліветта на мить заплющила очі.
— Тільки нікому не показуй це без потреби, — сказала вона.
— Чому?
Ліветта подивилася на неї.
— Просто пообіцяй.
Аліса після короткої паузи кивнула.
— Обіцяю.
І вже за мить вона знову усміхалася, почувши голос Діани з кімнати Келар.
Ніби нічого не сталося.
А Ліветта ще довго дивилася на двері, за якими зникла дівчина.
Неріон тихо запитав:
— Думаєш, вона колись дізнається?
Ліветта не відповіла одразу.
— Не сьогодні.
І цього разу він не став нічого запитувати.
Двері за Алісою та Діаною зачинилися.
Ще кілька секунд Ліветта мовчки дивилася їм услід.
Лише переконавшись, що дівчата вже не можуть їх почути, вона тихо сказала:
— Це зробив Даріан.
Неріон повернувся до неї.
— Ти впевнена?
Ліветта кивнула.
— Так.
Вона говорила майже пошепки, ніби навіть стіни могли почути зайве.
— Це його мітка.
Неріон насупився.
— Мітка смерті…
— Саме вона.
На мить між ними запала тиша.
Неріон повільно видихнув.
— Тому я й здивувався.
— Чому?
— Наскільки мені відомо, Аліса — його учениця.
Ліветта опустила погляд.
— Була.
— Тоді що сталося?
Вона не відповіла.
Неріон підійшов ближче.
— Ліветто.
Жінка подивилася на нього.
— Я не знаю.
— Але ти знаєш, що це означає.
— Знаю.
— І все одно вона нічого не знає?
— Схоже, що ні.
Неріон замовк.
Перед очима ще стояла та сама мітка, яку він побачив на шиї Аліси.
— Якщо це справді зробив Даріан…
— То він мав причину, — закінчила за нього Ліветта.
— Або думав, що має.
Ліветта повільно стиснула пальці.
— У будь-якому випадку я хочу знати правду.
Неріон подивився на двері.
—
Ти думаєш, він нам скаже?
— Не знаю.
— Аліса знає?
— Вона навіть не знає, що ця мітка означає.
Неріон на мить прикрив очі.
— Тоді ми не можемо чекати.
Ліветта кивнула.
— Я маю дізнатися, що сталося.
Вона ще раз подивилася на двері, за якими кілька хвилин тому зникла Аліса.
— Поки вона сама не дізналася про це від когось іншого.
