Спочатку:
На сторінку книги
Аліса вирішила, що їй потрібно відволіктися.
Не магією.
Не прогулянкою.
Не розмовами.
Просто книгою.
Вона взяла з полиці першу-ліпшу новелу, яку побачила.
На обкладинці великими літерами було написано:
«Альфа-принцесса пішла назавжди».
Аліса кілька секунд дивилася на назву.
— Ну… звучить багатообіцяюче.
Вона вмостилася на дивані, відкрила першу сторінку й почала читати.
Перші кілька хвилин у будинку було тихо.
Едвін сидів за ноутбуком.
Ліліт займалася своїми справами.
Діана щось записувала у свій блокнот.
Аліса спокійно читала.
П'ять хвилин.
Десять.
А потім із вітальні пролунало:
— ХТО ЦІ ПРИДУРКИ?!
Едвін повільно підняв голову від ноутбука.
Ліліт завмерла.
Діана визирнула з кімнати.
— Це Аліса? — тихо запитала вона.
— Схоже на те, — відповів Едвін.
У вітальні знову запала тиша.
Аліса перегорнула сторінку.
— Ні… Ні-ні-ні…
Ще сторінка.
— Ви серйозно?!
Едвін закрив ноутбук.
— Що вона читає?
Ліліт знизала плечима.
— Книгу.
— Я зрозумів. Яку?
— Судячи з криків — дуже важливу.
З вітальні:
— ТА ПРОСТО ПОГОВОРІТЬ ОДНЕ З ОДНИМ!
Діана тихенько захихотіла.
Едвін потер перенісся.
— Вона ж хотіла відволіктися.
— Вона відволікається, — спокійно сказала Ліліт.
— Від чого?
— Від своїх проблем.
Ліліт зробила паузу.
— На чужі.
У вітальні перегорнулася ще одна сторінка.
— Так… Добре…
Аліса намагалася говорити спокійно.
Можливо, зараз усе пояснять.
Пауза.
— Ні.
Ще пауза.
— НЕ ПОЯСНИЛИ.
Діана вже сміялася.
— Мамо, що там відбувається?
— Не знаю, — відповів Едвін.
Із вітальні:
— ТА ВИ ЗРОБІТЬ ТЕСТ ДНК!
Усі троє одночасно переглянулися.
Едвін підняв брову.
— Що?
Аліса продовжила вже голосніше:
— ТЕСТ ДНК! ВИ Ж ЖИВЕТЕ У СВІТІ, ДЕ ВІН ІСНУЄ!
Ліліт прикрила рот рукою, стримуючи сміх.
— Мені здається, вона знайшла сюжетну дірку.
— Мені здається, — серйозно відповів Едвін, — вона знайшла сюжет.
Діана вже не витримала й засміялася.
Аліса тим часом перегорнула сторінку.
— Так…
Вона примружилася.
— А тепер ви хочете сказати, що…
Пауза.
— НІ.
Вона різко закрила книгу.
Усі в будинку завмерли.
Аліса кілька секунд сиділа мовчки.
Потім знову відкрила книгу.
— Добре.
Едвін почув це й похитав головою.
— Вона не зупиниться.
— Ні, — погодилася Ліліт.
— Чому?
— Їй треба дізнатися, чим усе закінчиться.
— Вона ж щойно сказала, що книга її дратує.
— Саме тому.
Минуло ще кілька хвилин.
— Я ЗНАЛА!
Едвін навіть не підняв голову.
— Що тепер?
— Не знаю, — відповіла Ліліт. — Але, судячи з тону, вона виграла суперечку з автором.
Аліса знову закричала:
— І ЧОМУ ВИ ТРИ РОКИ НІЧОГО НЕ ПЕРЕВІРЯЛИ?!
Діана тихо прошепотіла:
— Вона зараз свариться з персонажами?
— Так, — відповів Едвін.
— А вони її чують?
— Ні.
З вітальні:
— ЯКБИ ВИ МЕНЕ ПОСЛУХАЛИ, У ВАС БУЛО Б НА П'ЯТДЕСЯТ РОЗДІЛІВ МЕНШЕ ПРОБЛЕМ!
Ліліт уже сміялася.
— Вона намагається оптимізувати сюжет.
Едвін подивився у бік вітальні.
— Це Аліса. Вона не може просто читати книгу.
— Може, — заперечила Ліліт. — Просто не хоче.
Аліса перегорнула ще одну сторінку.
На цей раз вона читала мовчки.
Десять секунд.
Двадцять.
Тридцять.
Едвін уже подумав, що все закінчилося.
А потім:
— ОГО!
Він заплющив очі.
— Почалося.
Аліса вже не приховувала обурення:
— ТА ЯК ВИ ДО ЦЬОГО ДОДУМАЛИСЯ?!
Діана забігла у вітальню.
— Мамо, розкажи!
Аліса підняла на неї очі.
— Діано, ти ще маленька для цього.
— Мені вісім.
— Саме тому.
Діана подивилася на книгу.
— А що там?
Аліса замислилася.
— Там люди могли вирішити все за п'ять хвилин.
— І?
— Вони вирішили зробити це за п'ятдесят п'ять епізодів.
Діана серйозно кивнула.
— Зрозуміло.
Едвін нарешті зайшов до вітальні.
— Ну що?
Аліса навіть не відірвалася від книги.
— Ти не повіриш.
— Після всього, що я чув, повірю в що завгодно.
Аліса підняла палець.
— Там існує тест ДНК.
— Добре.
— І його ніхто не зробив.
— Добре.
— А потім усі дивуються, чому виникла проблема.
Едвін кивнув.
— Логічно.
Аліса подивилася на нього з підозрою.
— Ти мене не слухаєш.
— Слухаю.
— Тоді скажи, чому вони не зробили тест?
Едвін мовчав.
Аліса переможно посміхнулася.
— Отож.
Ліліт, яка стояла біля дверей, тихо сказала:
— Алісо, ти вже майже годину читаєш.
— Я знаю.
— Ти відволіклася?
Аліса задумалася.
Подивилася на книгу.
Потім на всіх навколо.
— Так.
Едвін усміхнувся.
— Від своїх проблем?
Аліса кивнула.
— Так.
Ліліт усміхнулася.
— На чужі?
Аліса зітхнула.
— На набагато більші.
І знову відкрила книгу.
Через кілька секунд:
— ТА ВИ ЗНОВУ?!
Едвін тихо засміявся.
— Я так і знав.
Аліса різко закрила книгу.
— Все.
Едвін подивився на неї.
— Що «все»?
— Я більше не можу.
Вона підхопилася з дивана й швидко вийшла з кімнати.
— Куди ти? — запитала Ліліт.
— До Каела!
Едвін здивовано подивився їй услід.
— Навіщо?
Аліса вже з коридору крикнула:
— МЕНІ ПОТРІБНА ЛЮДИНА, ЯКА МЕНЕ ЗРОЗУМІЄ!
За кілька хвилин вона знайшла Каела.
Той навіть не встиг запитати, що сталося, як Аліса підійшла, сперлася на нього плечем і важко зітхнула.
— Каеле…
— Що?
— Ти також мене б бив, якби якась курка прийшла до тебе й сказала, що я не справжня?
Каел кілька секунд мовчав.
— Я б дивився на неї як на божевільну.
— ДЯКУЮ!
Аліса випросталася.
— От! От саме!
Каел насупився.
— Хвилинку. Хто ця «курка»?
— Неважливо.
— Алісо.
— Це персонаж.
— Який персонаж?
— З книги.
Каел подивився на неї.
— Ти прийшла до мене через книгу?
— Вона мене довела!
— Що вона зробила?
Аліса почала активно жестикулювати.
— Там люди не можуть нормально поговорити! Не можуть зробити тест ДНК! Не можуть перевірити очевидні речі! А потім хтось приходить і каже, що головна героїня не справжня!
Каел повільно кивнув.
— І ти через це прийшла до мене?
— Так.
— Щоб я підтвердив, що ти справжня?
Аліса серйозно подивилася на нього.
— Саме так.
Каел зітхнув.
— Ти справжня.
— Дякую.
— На жаль.
Аліса штовхнула його ліктем.
— Гей!
Каел усміхнувся.
— А якщо серйозно, я б теж не повірив.
— От бачиш!
Аліса знову сперлася на його плече.
— Нарешті хтось мене розуміє.
— Я твій брат.
— Саме тому.
Каел глянув на книгу в її руці.
— А що це взагалі за книга?
Аліса простягнула її йому.
— «Альфа-принцесса пішла назавжди».
Каел прочитав назву.
Потім подивився на Алісу.
— Ти добровільно це читаєш?
— Уже ні.
— А чому досі тримаєш?
Аліса подумала.
— Хочу знати, чим усе закінчиться.
Каел повернув книгу.
— Тобто ти втягнулася.
— Ні.
— Ти кричала на персонажів.
— Це інше.
— Ти бігла через весь будинок до мене.
— Це теж інше.
— І ти зараз збираєшся читати далі.
Аліса мовчала.
Каел усміхнувся.
— Я так і знав.
Аліса забрала книгу.
— Тільки нікому не кажи.
З коридору одразу почувся голос Едвіна:
— ВОНА ЗНОВУ ЧИТАТИМЕ?!
Аліса заплющила очі.
— Я ненавиджу цей будинок.
Каел засміявся.
— Ні, не ненавидиш.
— Ненавиджу.
— Ні.
— Трохи.
— От тепер схоже на правду.
Аліса відкрила книгу.
— Добре. Де я зупинилася?
Через кілька секунд:
— ТА ВИ ЗНОВУ ЗА СВОЄ?!
Каел подивився в бік коридору.
— Здається, твоя терапія не спрацювала.
Аліса, не відриваючись від сторінки, відповіла:
— Зате книга цікава.
Наступного дня Едвін зрозумів, що вчорашня історія для Аліси ще не закінчилася.
Вона зайшла до вітальні з великим пакетом у руках.
— У мене для вас подарунки.
Ліліт одразу насторожилася.
— Чому ти так це сказала?
— Як?
— Так, ніби ми зараз дізнаємося щось дуже погане.
Аліса поставила пакет на стіл.
— Не погане.
Вона дістала першу книгу.
— Корисне.
Едвін подивився на обкладинку.
Знайома назва.
«Альфа-принцесса пішла назавжди».
Він повільно підняв очі.
— Ні.
— Так.
— Алісо, ні.
— Ще навіть не почув правила.
— Мені достатньо обкладинки.
Аліса дістала з пакета ще одну книгу.
Потім ще.
І ще.
Ліліт витріщилася на стос.
— Ти купила їх усім?
— Усім дорослим.
Каел, який саме зайшов до кімнати, побачив книги й одразу розвернувся.
— Я передумав заходити.
— Пізно.
Аліса простягнула йому примірник.
— Тримай.
— За що?
— За вчорашню моральну підтримку.
Каел подивився на книгу.
— Це не подарунок.
— Ні.
Аліса усміхнулася.
— Це покарання.
— Я нічого не зробив.
— Ти мене підтримав.
— І це злочин?
— У моєму випадку — так.
Едвін узяв свою книгу двома пальцями, ніби вона була підозрілим магічним артефактом.
— І що тепер?
— Читаємо.
— Усі?
— Усі.
Ліліт підняла книгу.
— Навіть я?
— Особливо ти.
— Чому?
— Бо вчора ти сміялася з мене.
— Справедливо.
Аліса обернулася до Діани.
Дівчинка вже з цікавістю дивилася на книги.
— А мені?
— Ні.
— Чому?
— Тобі це читати не треба.
Діана насупилася.
— Але всі читатимуть.
— Дорослі.
— Я теж хочу.
Аліса поклала руку їй на голову.
— Ні.
— Несправедливо.
— Життя несправедливе.
Діана схрестила руки на грудях.
— Ти сама її читала.
Аліса завмерла.
— Це інше.
— Чим?
— Я доросла.
Діана підозріло примружилася.
— А що там?
— Нічого.
— Тоді чому всім треба читати?
— Бо…
Аліса на секунду замовкла.
— Бо це дуже важливий літературний досвід.
Каел пирхнув.
— Вона бреше.
Аліса кинула на нього погляд.
— Каеле.
— Мовчу.
Діана ще кілька секунд дивилася на них.
Потім зітхнула.
— Добре.
Вона пішла до своєї кімнати.
Аліса зачекала, поки двері за нею закриються.
Після чого тихо сказала:
— Вона не повинна це читати.
Едвін кивнув.
— Згоден.
— Там занадто багато моментів, де дорослі поводяться як…
Вона глянула на книгу.
— Як ці люди.
Ліліт засміялася.
— Ти могла просто сказати «дурні».
— Я намагаюся бути культурною.
Каел відкрив першу сторінку.
— А правила які?
Аліса гордо випросталася.
— Перше: кожен читає.
— Добре.
— Друге: не можна пропускати.
— Погано.
— Третє: якщо хтось не розуміє, чому персонажі не можуть зробити очевидну річ, ми обговорюємо це.
Едвін підняв брову.
— Тобто це книжковий клуб?
Аліса кивнула.
— Саме так.
Ліліт посміхнулася.
— Як він називається?
Аліса задумалася.
— «Якби вони просто зробили тест ДНК».
Каел засміявся.
— Це жахлива назва.
— Зате чесна.
Через годину всі сиділи у вітальні.
Кожен із книгою.
Тиша
Читання.
Перша сторінка.
Друга.
Третя.
П'ята.
Едвін мовчки перегорнув сторінку.
Ліліт нахмурилася.
Каел дивився на текст із дедалі більшою недовірою.
Аліса сиділа навпроти й уважно стежила за їхніми обличчями.
Нарешті Каел підняв голову.
— Вони справді могли зробити тест ДНК.
Аліса повільно усміхнулася.
— Я ж казала.
Едвін перегорнув ще сторінку.
— І чому вони цього не зробили?
— Я ж казала.
Ліліт прикрила рот рукою.
— Алісо…
— Що?
— Ти нас навмисно посадила це читати, щоб ми страждали разом із тобою?
Аліса спокійно перегорнула сторінку.
— Так.
Каел кивнув.
— Принаймні чесно.
Із коридору раптом почувся голос Діани:
— А Я ВЖЕ ЗНАЮ, ХТО ВОНА!
Усі четверо завмерли.
Аліса повільно повернула голову.
— Діано?!
Дівчинка визирнула з-за дверей.
У руках у неї була… така сама книга.
Аліса зблідла.
— Звідки вона в тебе?
Діана невинно посміхнулася.
— Я взяла її, поки ти була на кухні.
Едвін подивився на Алісу.
— Ти ж казала, що вона не читатиме.
— Я думала, що вона послухається!
Діана підняла книгу.
— Я вже прочитала половину.
Аліса схопилася з дивана.
— ЩО?!
Діана втекла коридором.
— Я ХОЧУ ЗНАТИ, ЧИ ВОНИ ЗРОБЛЯТЬ ТЕСТ ДНК!
Аліса побігла за нею.
— ДІАНО, ПОВЕРНИСЯ!
Едвін подивився на Ліліт.
— І хто тепер винен?
Ліліт усміхнулася.
— Усе почалося з Аліси.
Каел перегорнув сторінку.
— Зате тепер у нас справжній книжковий клуб.
Із коридору:
— ДІАНО, ТИ ЩЕ МАЛА ДЛЯ ЦЬОГО!
— А ТИ САМА ЧИТАЛА!
Пауза.
— ЦЕ НЕ АРГУМЕНТ!
Каел посміхнувся.
— Дуже сімейний клуб.
Наступного дня Еліона зайшла до вітальні саме в той момент, коли звідти долинув крик:
— ТА ВИ СЕРЙОЗНО?!
Еліона завмерла посеред коридору.
За кілька секунд:
— ЗРОБІТЬ ТЕСТ ДНК!
Вона повільно прикрила очі.
— Тільки не знову…
Еліона жила в цьому будинку достатньо довго, щоб уже знати: якщо Аліса кричить на когось, кого тут фізично немає, найімовірніше, вона знову читає ту саму книгу.
Еліона зайшла до вітальні.
І побачила підтвердження своїх найгірших підозр.
Едвін сидів на дивані з книгою.
Ліліт читала поруч.
Каел гортав сторінки з таким виразом обличчя, ніби намагався знайти логічне пояснення всьому, що відбувається.
Аліса сиділа посеред них і виглядала надзвичайно задоволеною.
Еліона подивилася на обкладинки.
«Альфа-принцесса пішла назавжди».
Вона мовчала.
— Ні.
Аліса підняла голову.
— Що «ні»?
— Я не хочу знати.
— Ти все одно дізнаєшся.
— Алісо…
— Сідай.
— Ні.
— Ми вже всі читаємо.
Еліона подивилася на Едвіна.
— Ти теж?
— На жаль.
На Ліліт.
— Ти?
— Вона купила мені примірник.
На Каела.
— І ти?
Каел кивнув.
— Це помста.
Еліона знову подивилася на Алісу.
— Ти купила всім книги?
— Так.
— Навіщо?
— Щоб не страждати самій.
Еліона кілька секунд дивилася на неї.
— Це, мабуть, найбільш егоїстичний прояв дружби, який я бачила.
— Дякую.
— Це не комплімент.
— Я знаю.
Еліона вже хотіла піти, але зупинилася.
— А що саме вас так обурило?
Аліса одразу оживилася.
— Вони могли зробити тест ДНК.
— І?
— Не зробили.
— Алісо…
— І через це половина проблем.
Еліона взяла книгу з рук Каела.
— Дай.
Вона відкрила першу сторінку.
Прочитала.
Другу.
Третю.
Ще кілька сторінок.
Її обличчя поступово змінювалося.
— Стривайте.
Аліса усміхнулася.
— Ну?
— Вони справді могли зробити тест?
— Так.
— І ніхто не додумався?
— Так.
Еліона перегорнула сторінку.
— Ні.
Ще сторінка.
— Ні-ні-ні…
Ще одна.
— ТА ЯК МОЖНА БУТИ НАСТІЛЬКИ…
Вона замовкла.
— Я зрозуміла, чому ти кричала.
Аліса гордо кивнула.
— Я ж казала.
Еліона продовжила читати.
За кілька хвилин вона вже сиділа на дивані поруч з іншими.
— Вони знову її звинувачують?
— Так.
— Не перевіривши?
— Так.
Еліона закрила книгу.
— Я зараз когось уб'ю.
Едвін спокійно зауважив:
— Це вигадані персонажі.
— Мені байдуже.
Каел засміявся.
Аліса задоволено подивилася на Еліону.
— Тепер ти розумієш.
— Так.
— І?
Еліона відкрила книгу.
— Читаємо далі.
Ліліт посміхнулася.
— Офіційно прийнята до клубу.
— Я не хотіла до клубу.
— Ніхто не хотів, — сказав Едвін.
— Але тепер усі тут.
— Саме так.
У дверях з'явилася Діана.
— А я теж хочу читати.
Аліса одразу підняла голову.
— Ні.
— Чому?
— Бо тобі ще рано.
— Але ти сама читала.
— Я доросла.
— Це несправедливо.
— Це турбота.
Діана насупилася.
— Добре.
Вона пішла.
Аліса проводила її поглядом.
— І ніяких книг без дозволу.
— Добре! — почулося з коридору.
Еліона підозріло подивилася на Алісу.
— Вона точно не послухається.
— Я теж так думаю.
Через кілька годин Аліса вже дочитала книгу.
Вона закрила її й задумливо подивилася на обкладинку.
— Знаєте що?
Едвін навіть не підняв голову.
— Що?
— Цю книгу треба передати далі.
Каел насторожився.
— Кому?
Аліса взяла телефон.
— Бабусі.
Усі одночасно подивилися на неї.
Еліона повільно відклала свою книгу.
— Ти хочеш дати її Анабет?
— Так.
— Навіщо?
Аліса невинно посміхнулася.
— Мені цікава її реакція.
Еліона задумалася.
— Це вже небезпечно.
— Саме тому.
Аліса відправила Анабет примірник.
Через деякий час телефон Аліси завібрував.
Повідомлення від Анабет.
Аліса відкрила його.
Прочитала.
І почала сміятися.
Еліона одразу запитала:
— Що вона написала?
Аліса повернула телефон до них.
Повідомлення було коротким.
«Так щоб мою онуку так били, я їм би кістки зламала. Навіть донці.»
У кімнаті запала тиша.
Каел повільно підняв голову.
— Вона прочитала?
— Схоже, що так.
Едвін подивився на повідомлення.
— І це ще вона стримано відреагувала?
Ліліт засміялася.
Еліона взяла телефон Аліси й перечитала.
— «Навіть донці»…
Вона похитала головою.
— Анабет зараз готова воювати з вигаданими персонажами.
Аліса задоволено забрала телефон.
— Значить, книга їй сподобалася.
— Алісо, — Еліона подивилася на неї, — ти щойно дала своїй бабусі книгу, після якої вона захоче особисто розібратися з усіма героями.
Вона зітхнула.
— Бідні вони. Навіть не знають, що на них чекає. Зате тепер вона теж у клубі.
Едвін зітхнув.
— Яка жахлива ідея.
Аліса подивилася на нього.
— Але працює.
І тут телефон знову завібрував.
Аліса прочитала нове повідомлення.
Її усмішка стала ще ширшою.
— Що? — запитала Ліліт.
Аліса підняла очі.
— Бабуся питає, де живуть авто
ри.
Еліона закрила обличчя руками.
— Все. Ми втратили бабусю.
