Спочатку:
На сторінку книги
Книга зустрічі — Стівен Кінг, «Керрі»
Вітальня знову була зайнята.
На журнальному столику стояли чашки з чаєм, тарілки з печивом і кілька мисочок зі смаколиками, які Валтер приніс нібито для всіх. Хоча Аліса чудово знала: половину він залишив особисто для неї.
На дивані влаштувалися Ліліт та Еліона. Аврора сиділа в кріслі поруч із Каелом, який уже встиг зайняти найзручніше місце. Селесіан сперся на підлокітник, а Адель із Ліветтою тихо сперечалися про один із попередніх розділів.
Аліса сиділа на килимі, підібгавши під себе ноги. Едвін вмостився поруч, тримаючи книгу.
— Отже, — урочисто оголосила вона, — сьогодні обговорюємо «Керрі».
— Я досі не розумію, чому ти вирішила, що нам усім потрібно читати саме це, — зауважив Едвін.
— Бо я обрала.
— Переконливий аргумент.
— Дякую.
Ліліт пирснула зі сміху.
— Ви можете хоча б п'ять хвилин не поводитися так, ніби ви старе подружжя?
— Ні, — одночасно відповіли Аліса й Едвін.
Валтер розсміявся так голосно, що Анабет навіть відклала чашку.
— А мені книга сподобалася, — озвався Гаріон. — Найстрашніше в ній навіть не здібності Керрі. А те, що з нею робили люди.
— Саме так, — підтримала його Анабет. — Надзвичайні здібності самі по собі не роблять людину небезпечною. Важливо, що вона пережила, як до неї ставилися і чи залишився в неї хтось, кому вона може довіряти.
— А якщо такого нікого немає? — запитала Еліона.
На мить усі замовкли.
— Тоді це вже не просто історія про надприродні сили, — відповіла Аліса. — Це історія про самотність. Про людину, яку ніхто не захотів зрозуміти, поки не стало надто пізно.
Едвін подивився на неї.
Він знав цей тон. Аліса могла сперечатися про дрібниці, жартувати й удавати, що її нічого не зачіпає. Але коли йшлося про тих, кого відштовхували лише за те, що вони відрізнялися від інших, вона завжди ставала серйозною.
— Мені найбільше не сподобалося, як дорослі дозволяли цьому тривати, — сказала Аврора. — Діти можуть бути жорстокими, але хіба дорослі не повинні їх зупиняти?
— Повинні, — твердо відповіла Ліветта. — Особливо ті, хто бачить, що відбувається, і все одно відвертається.
— А мати Керрі? — запитала Адель. — Її теж не можна оминути. Вона не просто не розуміла доньку. Вона змушувала її боятися самої себе.
Каел задумливо покрутив чашку в руках.
— Виходить, Керрі не мала безпечного місця ні вдома, ні в школі.
— І це найгірше, — додав Селесіан. — Куди б вона не пішла, від неї вимагали бути кимось іншим. А коли вона вже не могла цього витримувати, всі раптом здивувалися наслідкам.
— Люди дуже люблять дивуватися наслідкам власних учинків, — пробурмотіла Ліліт.
— О, це ти зараз про літературних персонажів чи про людей загалом? — поцікавився Едвін.
— Не провокуй мене. Я можу навести приклади.
— Я навіть не сумніваюся.
Валтер потягнувся до печива.
— А я вважаю, що автор чудово показав, як далеко може зайти жорстокість.
— Дідусю, ти кажеш це так, ніби ми обговорюємо погоду, — засміялася Аліса.
— А що ти хочеш почути? Що мені шкода Керрі? Мені її шкода. Але ще більше мені шкода ту дівчину, якою вона могла б стати, якби поруч знайшлася хоча б одна людина, яка вчасно простягнула б їй руку.
Аліса перестала усміхатися.
— Так. Оце саме.
Едвін непомітно підсунув до неї тарілку з печивом.
Вона взяла одне, навіть не глянувши на нього.
— І не думай, що я не помітила, — прошепотіла вона.
— Я просто рятую засідання від надмірної серйозності.
— Ти рятуєш печиво від того, щоб його з'їв Валтер.
— Це теж благородна справа, — незворушно відповів Едвін.
— Я все чую! — обурився Валтер.
Кімната вибухнула сміхом.
Навіть Анабет, яка зазвичай намагалася зберігати королівську гідність, не втрималася.
— Добре, — Аліса підняла руку, повертаючи всіх до обговорення. — Останнє запитання. Як ви думаєте, Керрі можна було врятувати?
— Так, — відразу відповіла Еліона.
— Можливо, — задумалася Аврора.
— Не знаю, — чесно сказав Каел. — Але я впевнений, що їй можна було допомогти раніше.
— Оце важлива різниця, — промовив Гаріон.
Ліліт подивилася на Алісу.
— А ти що думаєш?
Аліса трохи помовчала, погладжуючи пальцем край чашки.
— Я думаю, що не кожну трагедію можна зупинити в останню мить. Але іноді можна не допустити, щоб людина залишилася сам на сам зі своєю трагедією.
Едвін тихо кивнув.
— Гарна відповідь.
— Звісно. Це ж я.
— А скромність?
— Вона сьогодні не прийшла на засідання.
Селесіан ледь не вдавився чаєм.
Адель закрила обличчя долонями, Ліліт уже сміялася, а Валтер оголосив, що наступного разу принесе ще більше печива, якщо обговорення буде таким само цікавим.
— Наступну книгу обираю я, — заявив Едвін.
Аліса повільно повернула до нього голову.
— Ти?
— Так.
— І що ж ми читатимемо?
— Щось спокійне. Без трагедій, проклять і людей, які намагаються знищити одне одного.
— Тоді тобі доведеться написати книгу самому, — зауважила Ліліт.
— Я вже передумав, — сказав Едвін.
І цього разу засміялися абсолютно всі.
Книжковий клуб Аліси знову завершився успішно: книгу обговорили, печиво майже з'їли, а Едвін так і не зміг домогтися права обирати наступне читання. ❤️
