Раді Вас бачити!

У день, коли я покинула батьківський будинок, я дізналася страшну правду.

Мій тато прокляв дідуся Аліси.

А тепер це прокляття має забрати її життя.

Моя мама померла в день весілля власної сестри.

Мій тато, охоплений відчаєм, прокляв власного наставника. А потім стер пам'ять моєму брату.

І коли я побачила, як він це робить, то зрозуміла.

Треба тікати…

Я не знала, як правильно вчинити. Не знала, куди йти і кому можу довіряти.

Я просто злякалася.

І втекла.

Коли я побачила хрест на її шиї, я завмерла від страху.

Зазвичай вона носить волосся розпущеним. Але того дня при мені їй зробили пучок — і я побачила хрест.

Цей хрест означає тільки одне — смерть.

І тільки одна людина могла зробити це.

Мій тато.

Я розумію його. Розумію його біль, його відчай, його горе.

Але я не буду на його стороні.

Тому що ніхто нічого не знав.

Ніхто не знав, що він задумав.

І зробити таке страшне... Навіть для горя це вже занадто.

Я проплакала цілу ніч.

І зрозуміла — у цій сім'ї більше немає місця для мене.

Я не знала, куди йти. Не знала, що робити далі.

Тому взяла в тітки Ельвіри ключ від таємного будинку мами.

І зникла.

Таємно я слідкувала за Алісою, змінюючи образи.

Вона не мала знати, що це я.

Мені потрібен був час, щоб просто подивитися їй в очі.

Моє серце стискалося від болю щоразу, коли я її бачила. Але мені треба було за нею приглядати.

З цією дівчиною можна зійти з розуму.

Вона постійно лізе на небезпеку.

Але є й хороші сторони.

За нею наглядаю не тільки я.

Чорна кішка завжди здалеку стежить за нею.

Я вибрала навчання так, щоб менше спілкуватися з людьми, і робота з дому мене морально приваблює.

Головне, що я зможу закритися у своєму маленькому світі — тільки я і моя улюблена лисичка. 🦊❤️

Тільки що робити з тим болем усередині?

Вона не знає, що життя може завершитися в будь-який момент.

Але я не хочу забирати в неї те, що їй подобається. Її фамільяр закриє її з Анабет у замку. Нам не треба ще одна Рапунцель.

Я майже не сплю.

А якщо засинаю рано, то тільки тому, що до цього два дні не спала.

Жахіття сняться мені дуже часто.

Смерть.

І це тільки одна людина.

Я вже бачила, як Аліса помирала в будь-якому можливому варіанті.

Я вже почала сходити з розуму.

Тільки мамина шкатулка з балериною, її мелодія, приводить мене до тями.

Сидячи в повній темряві, я слухаю цю мелодію, яка ніби закриває мені шлях до жахіть.

Я бачила безліч доль людей.

Але, знаючи, що змінити нічого не можу, я просто втекла від усіх.

На жаль.

Інколи неможливо зупинити неминуче.

Якщо ти мати-одиначка, і твоя дитина залишиться сиротою.

Якщо твоя доля — померти.

Ніхто її не змінить.

А можливо?

Можливо, є щось, чого я не знаю?

Тільки де знайти відповідь?

Я боюся запитати.

Тому що відповідь може довести мене до відчаю.

Здається, все, що я могла зробити, — це тільки те, що робила завжди.

Плакала.

Дуже багато плакала.

Минали години, дні, роки.

А я, закрившись від зовнішнього світу, сиділа й жаліла тільки себе.

Замість того щоб щось зробити.

Хоча б спробувати.

Але, побачивши Алісу на порозі свого дому, я зрозуміла, що життя вже не буде таким, яким було раніше.

Після її появи в будинку мої кошмари закінчилися, і мій сон знову став відпочинком.

Можливо, моя совість затихла, тому що вона поруч, і я зможу її захистити.

Можливо, я брешу сама собі, що хоча б зможу спробувати.

Але я хочу дійсно хоча б спробувати її врятувати.

Кожного разу, коли дивлюся їй в очі, моє серце завмирає від болю і розуміння неминучості.

На вечері я зрозуміла, що хочу хоча б трохи передати їй своєї енергії.

Тому при всіх поцілувала її.

На декілька днів моя совість затихла.

Вона нічого не помітила, тому що була п'яна. Я теж була п'яна, але алкоголь мене сильно не брав.

Тому я просто притулилася до неї такою ж п'яною.

Але воно того варте.

Кожного вечора я тихенько дивлюся, чи та дихає.

Добре, що її сон міцний. І те, що вона говорить уві сні, дуже мене веселить.

Я навіть почала записувати цитати Аліси, коли вона спить.

Перша запис у щоденнику сновидінь Аліси.

Мене переслідує великий бутерброд. Він хоче мене покарати.

Він мене наздогнав і сказав, що хліб перемішувати не треба, тому що це несмачно.

Зомбі, не треба їсти бутерброд! Він мій друг.

Треба попросити в неї декілька видів бутербродів. У цьому її ніхто не переплюне.

Сьогодні я вкотре прийшла до неї.

— Містер Бутерброд, я рада, що ви вижили. Тому я зроблю вам красиву корону.

Ще один запис.

Треба видати книгу з цими цитатами.

Але їй про це знати не треба.

На сніданок приготую я. Треба давати їй відпочивати.

Цілу ніч готувати, щоб Еліона відчувала себе значущою...

Тому я просто накрила її.

І пішла спати.