Спочатку:
На сторінку книги
Я Вітер.
Так, той самий, що постійно дме їм в обличчя.
Не знаю, чому вони досі не зрозуміли, що я тут не просто для атмосфери.
Я бачу все.
Хто куди пішов.Хто з ким розмовляв.Хто на кого дивився.І, особливо, хто на кого дивився занадто довго.
Сьогодні вони знову стояли біля будинку.
Я подув.
— Знову вітер… — пробурмотіла Аліса, прибираючи волосся з обличчя.
Знову?
Вибачте, а що мені ще робити?
Я тут живу.
До того ж мені подобається її чорне волосся. Воно дуже красиво розвівається.
Едвін, здається, теж так думає.
Я подув сильніше.
Едвін подивився на мене.
Я завмер.
Він звузив очі.
— Не смій.
Я подув йому прямо в обличчя.
Смію.
Він поправив волосся.
Я знову подув.
Аліса засміялася.
І знаєте що?
Оце моя улюблена частина роботи.
Я можу створювати романтичні моменти, навіть коли мене ніхто не просив.
А ще я чув їхню розмову вчора.
Але про це я промовчу.
Я ж не пліткар.
...
Добре.
Я пліткар.
Але тільки тому, що ніхто інший не може чути того, що чую я.
