Спочатку:
На сторінку книги
Вечеря поступово добігала кінця. Вейра вже їла повільніше, хоча час від часу все ще поглядала на страви з таким захопленням, ніби боялася, що вони можуть зникнути.
Діана щось захоплено розповідала їй, розмахуючи виделкою, а Аліса лише зрідка нагадувала обом бути обережнішими.
Здавалося, напруга, що супроводжувала появу незнайомої відьми, потроху розчинялася в теплі домашнього вечора.
Та Валтер досі мовчав.
Він уважно спостерігав за Вейрою, і його погляд не залишився непоміченим.
— Щось не так? — запитала Аліса, помітивши його вираз обличчя.
— Поки що не знаю, — відповів чоловік. — Саме тому хочу перевірити одну річ.
Вейра відклала виделку.
— Мені вже варто хвилюватися?
— Залежить від того, наскільки ти боїшся дізнатися правду про саму себе, — спокійно промовив Валтер.
— Після всього, що зі мною сталося, це вже не звучить страшно.
У її голосі не було колишньої легковажності.
Валтер підвівся й підійшов до неї.
— Не рухайся. Це не завдасть тобі болю.
Він простягнув руку, і над його долонею спалахнули тонкі магічні лінії. Вони розгорнулися в повітрі, утворюючи складний візерунок, який повільно огорнув Вейру м'яким світлом.
На мить у кімнаті стало тихо.
Магія торкнулася її сутності, проникаючи глибше за зовнішню оболонку, за ті сили, які можна було побачити або відчути звичайним чином.
Валтер насупився.
А потім його вираз обличчя змінився.
— Що там? — не витримала Аліса.
Він опустив руку. Магічні лінії розсипалися на іскри й згасли.
— Її природа змінилася.
Аліса відразу випросталася.
— Що це означає?
— Те, що перед нами вже не та істота, якою вона була раніше. Її сутність перебудувалася. Магія, яка визначала її призначення, більше не має над нею колишньої влади.
Валтер перевів погляд на Вейру.
— Я не відчуваю від неї загрози. Принаймні тієї, яка існувала раніше. Вона більше не пов'язана зі своїм первісним завданням так, як була пов'язана до цього.
Аліса повільно видихнула.
Лише тепер вона усвідомила, наскільки сильно напружувалася весь цей час. Навіть коли Вейра сміялася разом із Діаною, навіть коли несміливо дякувала за вечерю, десь усередині залишався страх.
Страх, що минуле може повернутися.
Що одного дня Вейра знову стане тією, ким її створили.
Але тепер Валтер підтвердив те, на що Аліса боялася сподіватися.
Вейра отримала шанс на власне життя.
— Отже, вона справді може залишитися? — тихо запитала Аліса.
— Це вирішувати не мені одному, — відповів Валтер. — Але якщо ти запитуєш, чи бачу я причину тримати її подалі від нашої родини, то ні.
Аліса повернулася до решти.
— Я хочу, щоб вона залишилася.
Вейра завмерла.
Вона дивилася на Алісу, наче не була певна, що правильно почула її слова.
— Ти серйозно?
— Цілком.
— Але ж я мала тебе вбити.
— Мала, — спокійно погодилася Аліса. — Та ти більше не зобов'язана бути тією, ким тебе створили. Тепер у тебе є вибір.
Вейра опустила очі.
— А якщо я не знаю, як ним користуватися?
— Навчишся, — відповіла Аліса. — Не обов'язково розбиратися в усьому за один день.
Діана, яка весь цей час уважно слухала дорослих, обійняла Вейру за руку.
— А я хочу, щоб ти залишилася!
Вейра подивилася на дівчинку й ледь усміхнулася.
— Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшся.
— Уявляю! — впевнено заявила Діана. — У мене буде ще хтось, із ким можна їсти солодощі!
Цього разу сміх пролунав уже за всім столом.
Навіть Валтер не зміг приховати усмішки.
Після недовгого обговорення рішення було ухвалене спільно. Вейрі дозволять залишитися. Не як тимчасовій гості, за якою постійно наглядатимуть, і не як небезпечній істоті, яку просто вирішили пожаліти.
Вона стане частиною їхньої родини.
Та Аліса розуміла: одного дозволу залишитися недостатньо. Вейрі потрібне щось більше, ніж гостинність.
Їй потрібне власне місце у світі.
— Вейро, — покликала вона.
— Так?
— Відтепер ти матимеш моє прізвище.
Вейра здивовано кліпнула.
— Твоє?
— Вінтер, — промовила Аліса. — Якщо ти не проти.
На обличчі Вейри повільно з'явилося нерозуміння, змішане з чимось таким крихким, що вона сама, здається, не могла цього пояснити.
— Ти хочеш, щоб я стала Вінтер?
— Я хочу, щоб у тебе було ім'я, яке ти зможеш називати своїм. І родина, до якої ти зможеш повертатися.
Вейра стиснула пальці на краю скатертини.
Вона мала ім'я. Мала магію. Мала призначення, яке колись визначало кожен її крок.
Але ніколи не мала такого.
Прізвища, яке їй пропонували не через наказ чи необхідність, а тому, що її хотіли прийняти.
— Я… — Вейра спробувала щось сказати, але голос зрадницьки затремтів. Вона відкашлялася й усміхнулася. — Так. Я хочу.
Аліса легко торкнулася її плеча.
— Тоді домовилися.
— Залишилося оформити все офіційно, — зауважив Валтер.
— Ельвіра подбає про документи, — сказала Аліса. — Вона зможе все підготувати.
— Документи? — перепитала Вейра.
— Так. Тепер у тебе буде не лише місце в нашому домі, а й підтвердження того, що ти маєш право жити тут, у Волтерії.
Вейра повільно озирнулася.
На людей за столом. На тарілки, що вже майже спорожніли. На Діану, яка досі тримала її за руку. На Алісу, котра дивилася на неї без страху й осуду.
Вона не знала, скільки часу минуло відтоді, як її створили. Не знала, ким могла б стати, якби все склалося інакше.
Та вперше це більше не мало значення.
Її минуле залишалося позаду.
Попереду чекало життя, якого вона ніколи не планувала й на яке ніколи не наважувалася сподіватися.
— Отже, — тихо промовила Вейра, намагаючись повернути собі звичну легкість, — я тепер Вейра Вінтер?
— Саме так, — підтвердила Аліса.
— І можу залишитися?
— Можеш.
— І мені більше не потрібно нікого вбивати?
— Особливо мене, — додала Аліса.
Вейра пирснула сміхом, а за мить засміялася вже по-справжньому.
— Домовилися!
Діана знову обійняла її за руку.
Аліса дивилася на них і відчувала дивний спокій.
Вона не знала, чому її магія подарувала Вейрі життя. Не знала, які наслідки матиме цей зв'язок і чому доля привела відьму саме до неї.
Але зараз відповідь на одне запитання була простою.
Вейра більше не була самотньою.
Відтепер вона була Вейрою Вінтер.
Частиною родини.
Частиною Волтерії.
І, можливо, одного дня вони всі зрозуміють, що її поява була не випадковістю, а початком чогось набагато більшого.
Далі буде...
