Раді Вас бачити!

Ліє, ти тут? — тихо запитала Сара.

У кімнаті запала тиша.

Емма зайшла до будинку й обережно зачинила за Сарою двері.

Лія все ще не могла відійти від побаченого. Вона дивилася на сестру так, ніби намагалася зрозуміти, як таке взагалі можливо.

Їхня схожість навіть трохи лякала.

Сестри переглянулися.

— Я чула розмову з бабусею, — першою заговорила Сара. — Я теж її бачила. Навіть розмовляла з нею. Але про тебе вона нічого не розповідала. Тільки сказала, що колись зробила щось дуже погане. Не сказала, що саме… лише те, що дуже шкодує про це.

Сара опустила погляд. Від сорому її щоки вкрилися легким рум’янцем.

— Якби ж я тільки знала…

— Невже в нашої сім’ї є совість? — різко випалила Лія, сама не очікуючи від себе таких слів.

Вона замовкла й відвела погляд. Злість була не на Сару. Просто за останні години її світ перевернувся настільки, що вона вже не знала, на кого сердитися.

— Що з тобою сталося? — трохи спокійніше запитала вона. — Чому ти її бачила?

Сара на мить замислилася.

— Коли я народилася, я ледь не померла.

Лія насупилася.

— І що це має спільного?

— Не знаю, — чесно відповіла Сара. — Але відколи себе пам’ятаю… я їх бачу.

Емма мовчки спостерігала за сестрами.

Схоже, сьогодні вони дізналися про свою сім’ю набагато більше, ніж хотіли.

— І що ти можеш робити? — Лія уважно подивилася на сестру.

Сара на мить замислилася.

— Бачити їх. Розмовляти з ними.

— І все?

— А що ще має бути?

Лія розгублено глянула на Емму, ніби сподівалася знайти в неї відповідь.

— Я не знаю, — тихо сказала вона. — Просто думала, що якщо ти бачиш привидів усе життя, то…

— То що?

— Що ти можеш більше за інших.

Сара ледь усміхнулася.

— Можливо. Але я ніколи не вважала це чимось особливим. Для мене вони завжди були просто… частиною життя.

Емма трохи нахилила голову.

— Ти можеш їх торкатися?

Сара похитала головою.

— Ні.

Лія здивовано подивилася на Емму.

— А ти можеш?

Емма нічого не відповіла одразу.

Лише простягнула руку до Сари.

— Спробуй.

Сара нерішуче підняла свою долоню й торкнулася руки Емми.

Її пальці пройшли крізь долоню привида.

Сара різко відсмикнула руку.

— Вау…

Лія застигла.

— Ти не можеш до них доторкнутися?

— Ні, — відповіла Сара. — Ніколи не могла.

Емма подивилася на Амелію.

— А вона може.

Лія повільно перевела погляд на Амелію.

І вперше за весь вечір у її очах з'явилося щось інше, крім здивування.

Страх.

— І що з тобою, Амеліє? — тихо запитала Лія.

Амелія не одразу знайшла відповідь.

— Я сама не знаю. Спочатку просто почала бачити Емму. Потім зрозуміла, що можу до неї доторкнутися. А далі…

Вона замовкла.

— Що? — запитала Сара.

— Далі сталося ще дещо. І я не впевнена, що це нормально.

Емма уважно подивилася на Амелію.

— Ти ще не розповіла їм про це?

Амелія похитала головою.

— Ні.

Лія вже хотіла щось запитати, але Сара раптом тихо сказала:

— Можливо, я знаю, чому це відбувається.

Усі подивилися на неї.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Амелія.

Сара нервово стиснула пальці.

— Бабуся перед тим, як піти, сказала мені одну річ.

— Яку?

Сара підняла очі на Амелію.

— Що коли ти почнеш бачити більше, ніж одного привида… не поспішай довіряти тому, що вони тобі розповідають.

Амелія застигла.

Емма теж нічого не сказала.

А Сара додала:

— Бо серед них може бути той, хто бреше.