Раді Вас бачити!

-Я шукаю одну людину. Вона мала вже бути тут, — розгублено промовила дівчина. — Мене звати Лілі. Рівно рік тому мене збила машина. Після цього моя найкраща подруга почала приходити сюди кілька разів на місяць. Ми завжди замовляли наші улюблені тістечка й довго розмовляли.

Лілі ледь усміхнулася, дивлячись на столик біля вікна.

— Вона продовжувала приходити сюди навіть тоді, коли мене вже не стало. Думаю, це її спосіб зберегти пам'ять про нашу дружбу.

Її усмішка поступово згасла.

— А сьогодні особливий день. Річниця тієї аварії. Я думала, що вона теж прийде…

Амелія мовчки дивилася на неї.

Не ставлячи більше запитань, вона дістала телефон і почала шукати новини про аварію, яка сталася рівно рік тому.

Амелія дістала телефон і почала шукати інформацію про аварію.

Серед результатів пошуку вона натрапила на мікроблог Стеффі — дівчини, яку знала ще з дитячого будинку. Колись та приходила туди волонтеркою, і Амелія добре її пам’ятала.

У блозі було багато дописів про Лілі. Спогади, старі фотографії, слова, адресовані тій, яка вже ніколи не могла їх прочитати.

Амелія відкрила один із дописів, присвячених аварії.

Прочитала перший рядок. Потім другий.

І завмерла.

Дата аварії: десять років тому.

Вона насупилася й оновила сторінку. Можливо, помилка. Неправильно завантажилася дата. Щось переплуталося.

Але цифри залишилися незмінними.

Амелія відкрила іншу публікацію. Потім ще одну. Новинну статтю про ДТП. Архівний матеріал місцевого видання.

Усюди була та сама дата.

Десять років.

Телефон раптом здався їй надто важким у руці.

— Ні… — прошепотіла вона.

За вікном гуркотів грім. Хтось біля каси засміявся, дзенькнув посуд, кавомашина знову загуділа. Світ навколо залишався звичайним, байдужим, живим.

А на екрані Амелії десять років тому загинула дівчина, яка щойно сиділа навпроти неї й говорила так, ніби все сталося лише минулого року.

Амелія повільно підняла очі на Лілі.

Та чекала.

Вона не знала, що минуло десять років. Не знала, скільки разів змінювалися пори року, скільки зим і весен пройшло повз неї. Не знала, що світ, до якого вона намагалася повернутися, давно пішов уперед.

І найстрашніше було навіть не це.

Лілі не здавалася привидом, який прожив десять років після смерті. Вона здавалася дівчиною, яка померла лише вчора.

Лілі торкнулася стаканчика з латте, який Амелія залишила на столі, й раптом завмерла.

Тепло.

Вона відчувала тепло крізь паперові стінки стаканчика.

Дівчина здивовано провела пальцями по поверхні. Після аварії такого більше не траплялося. Вона давно забула, як це — відчувати щось на дотик, не кажучи вже про тепло.

Озирнувшись, Лілі переконалася, що кафе спорожніло. Ніхто не міг побачити її.

Вона обережно підняла стаканчик і зробила ковток.

На мить заплющила очі.

Знайомий смак латте змусив її усміхнутися. Вона навіть не підозрювала, наскільки сильно сумувала за такими простими речами. За теплом, за смаком, за відчуттям, що вона досі здатна бути частиною цього світу.

Такого захвату Лілі не відчувала відтоді, як була живою.

Амелія мовчки спостерігала за нею. Вона бачила і стаканчик, і пальці Лілі, що обережно його тримали. Але якби хтось сторонній зазирнув у кафе саме зараз, то побачив би лише стаканчик, що завис у повітрі.

Амелія швидко пересіла так, щоб закрити його собою від вікна та входу.

Їй зовсім не хотілося пояснювати випадковим відвідувачам, чому латте вирішило політати самостійно.

А Лілі тим часом зробила ще один ковток, навіть не помітивши її три воги.

Написавши Стеффі, Амелія відклала телефон і стала чекати на відповідь.

Тим часом Лілі все ще здивовано розглядала стаканчик у своїх руках, час від часу роблячи маленькі ковтки.

— Як тобі це вдалося? — нарешті запитала вона. — Я знову відчуваю тепло… і смак. Раніше такого не було.

Амелія поглянула на латте, а тоді на саму Лілі.

— Думаю, це через мій дар. Він у мене спадковий, і з часом я вчуся робити більше, ніж раніше. Схоже, тепер я можу допомагати таким, як ти, не лише бачити вас.

Вона знизала плечима, ніби й сама ще не до кінця розібралася у власних можливостях.

— Я поки що не знаю, як це працює. Але якщо ти можеш відчути смак, то користуйся нагодою.

Амелія ледь усміхнулася й кивнула на стаканчик.

— Пий. Я ще куплю.

Ледь чутний сигнал телефона відволік Амелію від розмови. На екрані з’явилося сповіщення — Стеффі відповіла.

Амелія одразу відкрила повідомлення.

"Амеліє, привіт ❤️

Я так скучила за тобою! Давно не бачились, і мені дуже хочеться провести з тобою трохи часу. Знаю, що Лія зараз живе з тобою, тож приходьте сьогодні до мене разом. Буду дуже рада вас обох побачити.

Чекатиму на вас! ❤️"

Амелія перечитала повідомлення й на мить замислилася. Вона давно не бачила Стеффі, тож нагода зустрітися була приємною несподіванкою.

Відклавши телефон, вона перевела погляд на Лілі, яка все ще тримала в руках стаканчик із латте.

— Схоже, сьогодні в мене будуть плани, — промовила Амелія.