Раді Вас бачити!

-Нам сюди, — сказала Лілі, звертаючи на знайому вулицю.

Амелія пішла за нею, раз у раз поглядаючи на будинки. Після всього, що вона побачила дорогою, їй хотілося якнайшвидше дістатися до Стеффі й нарешті опинитися в місці, де можна буде спокійно все обдумати.

— Далеко ще? — запитала вона.

— Ні, ось зараз повернемо, і будемо на місці.

За кілька хвилин Лілі зупинилася.

Амелія теж.

Перед ними простягався парк.

Зелені газони, звивисті доріжки, лавки під деревами. На дитячому майданчику гойдалися діти, а неподалік літня пара годувала голубів. Усе виглядало настільки мирно, що Амелія спершу навіть не зрозуміла, чому Лілі стоїть нерухомо.

Вона озирнулася.

Потім знову подивилася на парк.

— Лілі?

Подруга мовчала.

— Ми не туди прийшли?

Лілі повільно похитала головою.

— Ні. Сюди.

— Але тут парк.

— Бачу.

Амелія насупилася й зробила кілька кроків уперед. Вона шукала бодай щось знайоме: вивіску, огорожу, в'їзд на територію, навіть шматок будівлі за деревами.

Нічого.

Жодного житлового комплексу. Жодного будинку. Навіть натяку на те, що колись тут могли стояти багатоповерхівки.

— Може, ми переплутали адресу? — припустила Амелія.

Лілі дістала телефон і відкрила листування.

— Ні. Стеффі надіслала мені повідомлення. Я пам'ятаю, де вона живе.

— Тоді, може, вона переїхала?

— І не сказала мені?

Лілі підняла на неї очі. У її голосі не було ані здивування, ані розгубленості, на які Амелія очікувала. Натомість там чулося щось інше. Наче думка, яку вона довго не могла скласти докупи, нарешті знайшла своє місце.

— Знаєш… — тихо промовила Лілі. — Тому я не могла з нею зустрітися.

Амелія завмерла.

— Що?

— Стеффі. Я ж намагалася побачитися з нею раніше. Писала, пропонувала зустрітися, приходила сюди… Але щоразу щось ставало на заваді. То я не могла знайти потрібну вулицю, то не встигала, то раптом забувала, навіщо взагалі сюди йшла.

Вона знову подивилася на парк.

— А тепер усе зрозуміло.

— Що саме зрозуміло?! — Амелія відчула, як голос мимоволі стає гучнішим. — Лілі, тут був будинок!

Подруга здивовано повернулася до неї.

— Який будинок?

— Житловий комплекс! Ми проходили повз нього сьогодні! Я бачила його на власні очі!

— Амеліє…

— Там були вікна, балкони, вхід до під'їзду! Я пам'ятаю цю вулицю!

Лілі дивилася на неї так, ніби намагалася зрозуміти, звідки взялася ця дивна впевненість.

— Тут завжди був парк.

Амелія відступила на крок.

— Ні.

— Так.

— Ні, Лілі!Я сьогодні проходили повз той будинок!

Вона сама почула відчай у власному голосі.

Лілі мовчки дивилася на неї, а потім знову опустила очі до телефона.

— Я не розумію, — прошепотіла вона. — Якщо Стеффі тут більше немає… то де вона?

Амелія не відповіла.

Вона дивилася на дерева, на лавки, на людей, які спокійно гуляли парком. Ніхто не звертав уваги на їхню розмову. Ніхто не поводився так, ніби на цьому місці колись стояв цілий житловий комплекс.

І раптом Амелія згадала все, що бачила дорогою.

Чашку, яка рухалася сама собою.

Людей, які зникали й з'являлися в іншому місці.

Голос, що пролунав у її голові.

Можливо, це були не окремі дивні випадки.

Можливо, вони були пов'язані.

— Лілі, — обережно почала вона. — А ти пам'ятаєш, який вигляд мав цей район раніше?

— Раніше?

— Так. До того, як тут з'явився парк.

Лілі насупилася.

— Амеліє, я ж кажу: парк тут був завжди.

— А якщо ні?

Подруга нічого не відповіла.

Вперше за весь вечір вона не мала готової відповіді.

Амелія дістала телефон і відкрила листування зі Стеффі. Повідомлення було на місці.

«Приходьте до мене. Я вже вдома й чекаю на вас».

Амелія перечитала його двічі.

Якщо Стеффі справді чекала на них удома, то чому замість її будинку був парк?

І чому Лілі раптом вирішила, що тепер усе зрозуміло?

Вона підняла голову.

— Лілі, скажи мені чесно. Що ти мала на увазі, коли сказала, що тепер усе зрозуміло?

Лілі довго дивилася на екран телефона.

— Не знаю, — нарешті відповіла вона. — Просто… тепер я розумію, чому ми ніяк не могли зустрітися.

— Але ж це нічого не пояснює!

— Для тебе — можливо.

Амелія завмерла.

Лілі підвела на неї очі.

— А для мене пояснює.

І саме в цю мить Амелія зрозуміла, що найбільше її лякає навіть не зниклий будинок.

А те, що Лілі, схоже, починає згадувати щось, чого сама Амелія ніколи не знала