Раді Вас бачити!

Наступного ранку Амелія не могла позбутися думок про нічну зустріч.

Слова незнайомця все ще лунали в голові.

«Ти не повинна існувати».

— Ну, дякую за комплімент, — пробурмотіла вона, поправляючи прикрасу на шиї. — Мені й без цього вистачає загадок.

— Розмовляєш сама із собою?

Амелія обернулася. Сельвія стояла у дверях вітальні й дивилася на неї з легкою усмішкою.

— Це допомагає думати.

— І що ж ти надумала?

Амелія вже відкрила рот, щоб відповісти, але годинник за її спиною видав глухий звук.

Обидві замовкли.

Стрілки завмерли.

Повітря перед циферблатом здригнулося, і на мить у ньому проступив силует чоловіка.

Високий. У білому плащі.

Амелія відразу впізнала його.

— Це один із них, — прошепотіла вона.

Сельвія стала серйозною.

— Звідки ти знаєш?

— Учора один із них увійшов до будинку.

— ЩО?!

— Я теж була здивована.

Та перш ніж Сельвія встигла поставити наступне запитання, з годинника пролунав чоловічий голос:

— Амеліє, я прийшов не забирати твою силу.

Дівчина склала руки на грудях.

— А що ж вам потрібно?

За циферблатом запанувала тиша.

— Допомога.

Вона навіть не одразу зрозуміла, що почула.

— Перепрошую?

— Моя донька помирає.

Голос чоловіка здригнувся на останньому слові.

— Ми випробували всі відомі нам способи. Зверталися до істот різних світів. Шукали силу, здатну підтримати її життя. Але нічого не допомогло.

— І ви вирішили прийти до мене?

— Ти єдина, кого ми не можемо використати як джерело сили. Твоя природа інша. Вона може стати тим, що врятує мою дитину.

Амелія мовчала.

— Чому я повинна вам допомагати? — нарешті запитала вона. — Ваші підлеглі вдерлися до мого дому. Один із них сказав, що я не повинна існувати. А тепер ви просите мене врятувати вашу доньку?

— Ти не повинна нам нічого, — відповів чоловік.

І саме ця відповідь змусила Амелію замовкнути.

— Я не можу вимагати від тебе милосердя, якого сам не заслужив. Тому прийшов просити.

Він опустив голову.

— Якщо ти допоможеш їй, я звільню Зоріана. Він повернеться додому.

Серце Амелії забилося швидше.

— Ви тримаєте мого дідуся?

— Він перебуває під нашим наглядом. Ми не дозволяємо йому піти, бо боїмося того, що він знає. Але якщо ти погодишся допомогти, я виконаю свою обіцянку.

Амелія підійшла до годинника.

— Я ще не погодилася.

— Я знаю.

— І якщо я побачу, що ви брешете, то жодної допомоги не буде.

— Справедливо.

Вона подивилася на Сельвію. Та нічого не сказала, залишивши рішення за Амелією.

Дівчина знову звернулася до циферблата.

— Я хочу побачити вашу доньку. І хочу сама зрозуміти, чи можу їй допомогти. Не обіцяю, що в мене вийде.

— Цього достатньо.

— І ще одне. Я не дозволю вам забирати силу в інших заради свого народу.

Чоловік довго мовчав.

— Тоді, можливо, ти зможеш змінити те, чог

о не зміг змінити ніхто до тебе.

Годинник спалахнув.

І вперше за багато років його стрілки рушили вперед.