Спочатку:
На сторінку книги
"Моя люба дівчинко…
Якби я могла, то забрала б у тебе весь біль цього світу. Навчила б тебе не боятися темряви, не здригатися від чужих голосів і не озиратися щоразу, коли хтось кличе тебе на ім'я.
Але є речі, від яких я не можу тебе захистити.
Я знаю це, бо колись сама була такою, як ти.
Я теж бачила тих, кого більше не мало бути поруч. Бачила силуети в порожніх кімнатах, чула голоси, коли всі навколо мовчали. Іноді вони просили про допомогу. Іноді просто стояли й дивилися на мене. А іноді я так відчайдушно хотіла, щоб вони зникли, що потім роками почувалася винною за власний страх.
Я нікому не розповідала, як мені було страшно. Мені здавалося, що якщо мовчатиму, то одного дня все закінчиться.
Я помилялася.
Коли ти народилася, я молилася лише про одне: нехай тобі дістанеться все найкраще від мене, але не це.
Я боялася кожної твоєї довгої паузи, кожного погляду в порожній кут кімнати. Боялася, коли ти усміхалася комусь, кого я не бачила. І щоразу переконувала себе, що це лише дитяча фантазія.
Я хотіла дати тобі звичайне дитинство, Амеліє. Хотіла, щоб ти могла сміятися, бігати, закохуватися й будувати своє майбутнє, не думаючи про тих, кого інші не здатні побачити.
Мені було страшно, що одного дня вони заберуть у тебе спокій. Що ти почуватимешся самотньою навіть серед людей, які тебе люблять. Що ніхто не повірить тобі, коли ти найбільше потребуватимеш допомоги.
І найбільше я боялася, що ти виростеш і зненавидиш свій дар. Так само, як колись ненавиділа його я».
Амелія перечитала останнє речення.
Потім ще раз.
Її мама знала.
Не про майбутнє. Не про всі випробування, які чекали на доньку. Вона знала цей страх із власного досвіду.
І, можливо, саме тому так старалася зробити дитинство Амелії щасливим.
Раптом аркуш затремтів у її руках. На папір упала сльоза, розмиваючи чорнило.
— Мамо… — прошепотіла Амелія. — Чому ти ніколи мені не розповіла?
Відповіді не було.
Лише тиша старого будинку.
Але тепер Амелія розуміла: можливо, мама мовчала не тому, що не довіряла їй.
Можливо, вона просто дуже боялася, що її маленька дівчинка колись відчує такий самий страх, якого сама не змогла позбутися.
І це було набагато болючіше за будь-яку таємницю.
