Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Амелія знайшла Елісію в саду.
Дівчинка сиділа на лавці, загорнувшись у теплий кардиган. Вона спостерігала за метеликами, які кружляли над квітами, і час від часу усміхалася.
Та коли Амелія підійшла ближче, помітила, як Елісія притиснула руку до грудей.
— Знову погано?
Дівчинка похитала головою.
— Не так, як раніше. Просто іноді мені стає важко.
Амелія сіла поруч.
Вона знала, що самої її присутності недостатньо, аби Елісія почувалася добре постійно. І хоча вони ще не розуміли природи цієї незвичайної сили, одна річ уже була очевидною: поруч із нею дівчинка могла жити так, як інші діти.
Амелія торкнулася кулона на шиї.
— Елісіє, я хочу тобі дещо подарувати.
— Мені?
— Тобі.
Вона зняла прикрасу й поклала на долоню дівчинки.
Елісія здивовано подивилася на неї.
— Але це ж твоя прикраса!
— Так. Родинна реліквія. Вона багато років була зі мною, а тепер я хочу, щоб ти трохи поносила її.
— Чому?
Амелія усміхнулася.
— Бо я помітила, що вона реагує на твою присутність. Можливо, зможе допомогти тобі й тоді, коли мене не буде поруч.
Елісія обережно торкнулася кулона.
На мить срібний метал засвітився м'яким світлом. Дівчинка глибоко вдихнула, а напруження в її плечах зникло.
— Тату! — покликала вона.
Керрі, який саме виходив із будинку, відразу прискорив крок.
— Що сталося?
— Подивися!
Елісія підняла кулон.
— Амелія подарувала його мені!
Керрі перевів погляд на прикрасу. Його обличчя змінилося.
— Амеліє… Ти впевнена?
— Так.
— Ти розумієш, що це може бути дуже важлива річ для твоєї родини?
— Розумію. Але зараз вона може допомогти Елісії. І я хочу, щоб вона мала шанс жити нормально, навіть коли я займаюся своїми справами.
Керрі довго дивився на дівчину, а потім схилив голову.
— Я не забуду цього.
— Тоді почніть із того, щоб більше не спалювати яйця на кухні.
— Амеліє! — обурився він.
Елісія розсміялася.
І цього разу сміх не перервався через біль.
Коли вони повернулися до будинку, Зоріан чекав на них у вітальні.
Він уже знав про кулон.
— Ти віддала його дитині, яку знаєш лише кілька днів, — сказав він.
Амелія сіла навпроти.
— Вона потребує допомоги.
— А якщо прикраса не повернеться до тебе?
— Тоді ми знайдемо інший спосіб.
Зоріан замовк, а потім усміхнувся.
— Твоя бабуся відповіла б так само.
Амелія відчула тепло в грудях.
Вона не знала, чи зможе повернути кулон собі. Не знала навіть, чи вистачить його сили надовго.
Але вона знала, що вчинила правильно.
Того дня Керрі підтвердив, що вони з Елісією залишаться в маєтку. Дівчинці потрібні були спокій, підтримка й можливість бути поруч з Амелією, поки вони шукатимуть спосіб допомогти їй остаточно.
І тепер у старому родовому маєтку стало на двох мешканців більше.
Сельвія вже подумувала, як перерозподілити кімнати.
Зоріан намагався звикнути до того, що його онука виросла без нього.
Керрі вчився жити в домі, де ніхто не боявся сказати йому правду.
А Елісія вперше засинала, не думаючи про те, наскільки важким буде наступний день.
На її шиї тихо світився кулон.
І далеко за межами їхнього світу хтось відчув, як давня родинна сила змінила свого
носія.
Хтось, хто знав справжнє призначення цієї прикраси.
І хто дуже давно чекав, коли вона знову прокинеться.
