Раді Вас бачити!

Наступного дня я знову мучила телефон, з безглуздими сподіваннями знайти гідну роботу. Про вчорашню мандрівку на лівий берег майже забула, але як побачила виклик Вероніки стало ясно, що мені прийдеться знайти вагомі аргументи аби відкараскатися від чергової подорожі до того Голлівуду.

Тільки наразі традиційно легковажний тон Ніки зник і голос був серйозним, навіть схвильованим.

– Привіт, Златко! Як почуваєшся і чому не телефонуєш? Аж так не сподобалося в нашому клубі?

Я людина відверта, але вихована й тому наразі дещо злукавила:

– Даруй, не встигла подякувати. Чому ж, сподобалося! Просто нудний процес пошуку роботи поглинає мене повністю.

– О, з цим можеш більше не паритися! Вважай, роботу я тобі знайшла. І не дякуй, ми ж подруги! – почула я доволі дивні слова та все ж наважилась уточнити:

– Ким? Охоронцем у вашому клубі? Так здається всі ваші дядьки на своєму місці.

– Це точно. Ні, для тебе я маю непередбачуваний сюрприз... Хочеш дізнатися: про що я торочу? – нетерпляче запитала дівчина.

– Вибач, звісно хочу. Розумієш, останнім часом мене приголомшують такими запитаннями, що я й нормальних людей полохаюся, – відверто зізнаюся, а Вероніка продовжує:

– Ось я й пропоную більше не слухати нісенітниці старих маразматиків, а зустрітися зі справжнім роботодавцем. Ти не думай, що мені нічим зайнятись і я відкрила агенцію з пошуку роботи для тебе. Все вийшло цілком випадково. Тут такий франт тобою зацікавився, що не знаю як і сказати. Вчора помітив у темряві зали, а сьогодні намалювався знову та вимагає твій контакт. Але ж я дівчинка обережна й без твоєї згоди ні за що не дам.

– Ну так, якомусь пихатому дідові сподобались мої довгі ноги? Ніко, краще б ти не тягнула мене затуркану до себе в гості, бо тепер будуть проблеми. Ти номер мій не смій нікому давати! Скажи нехай забуде та йде собі геть, – намагаюся відкараскатися від пропозиції й тепер розумію, що той пильний погляд мені не примарився.

– Е ні, мала! Ти так не гони, бо ніякий він не дід, а красень яких я зроду не бачила. Мужику десь років тридцять п’ять. Хрін їх розбере цих доглянутих та спортивних. Він не наш постійний клієнт і був тут здається вперше. Зранку я була на репетиції, а хлопці покликали вийти. Я коли побачила його Porsche, мало не знепритомніла. Думала, що до мене припхався та НІ! Почав про тебе розпитувати. А я візьми й ляпни, що ти роботу шукаєш. Він про освіту й мови запитав. Так і вийшло, що я була твоїм ходячим резюме. Далі цей казковий легінь подумав хвильку та вирішив тебе найняти. Ось просить контакт...

Я сиділа на стільчику посеред кухні, слухала Ніку й розуміла, що від тієї подорожі до лівобережного Голлівуду в моєму житті щось змінилося. Але що? Ну, побачив мене якийсь фірмач, котрий відпочивав учора з друзями й прийняв рішення щодо моєї долі. Та хто він такий, щоб це робити?

– Ніко, а бери його собі, коли сподобався. Я - пас. Буду далі розважати дурнів зі слухавки, – сердито відрізаю подрузі.

– Кралечко, ти не зрозуміла. Цей не відчепиться. У нього очі хижі. Красиві, але хижі. Я їх тут стільки передивилася. Кажу тобі: Він вартий уваги. Бери скарб, коли сам до рук іде! – напосідала Ніка.

– А він хоче мене цілою чи на фарш? – цинічно відреагувала я на підказку досвідченої.

– Та дурненька ти, Златко. В помічниці він тебе хоче. Варто хоча б спробувати.

– Тобто в безвідмовні секретарки? Чарівно! Виходить я все життя вперто навчалася, аби стати шматком м’яса для заможного дядечка. Дякую, Нікусю!

– Ну, не знаю. Моя справа запропонувати. Якщо не хочеш стати обличчям світового бренду, то й сиди у своїй сталінці з батьками довіку.

– Що? Якого бренду? Це він тобі наплів? – презирливо перепитую в неї.

– Та не наплів він, бо показував глянцеві каталоги компанії, де сам красується на перших сторінках, з моделями й телезірками. Всі ті відомі люди користуються їх продукцією, а мережа снує по всьому світу. Я навіть не знала, що до нас такі заходять. Мабуть, випадково у справах забрів і побачив тебе. Злато Шевчук, а може то твій зоряний час настав? – піднесено діставала мене Ніка.

Я слухала маленьку танцівницю й набундючено думала про те: звідки їй відомі такі визначення, як «хижак» чи «зоряний час»? Виходить не дарма Вероніка з ранку до ночі пілон своїм тілом шліфує? Он яким філософом стала! Тоді я ще геть не уявляла: наскільки встигла пізнати правду життя ця непомітна дівчинка.

– Добре, Нікусю, дай йому мій номер. Сама спробую виховано послати твого зіркового франта. А тоді вже зваблюй його сама, – щиро ділюся небаченим добром з подругою.

– Ні, мала! Мені такого не треба. Рівень не мій. Я своє місце давно визначила. ОК, чекай дзвінка від зірки Форбсу і бувай здорова!

Я відключила зв’язок та байдуже насолоджувалася смачним виноградом, що купила на Бесарабці. Яка різниця, що скаже претендент у мої боси, я ж все одно відмовлюся. Але до вечора мені ніхто так і не зателефонував.

«Мабуть, передумав закордонний рабовласник або вже знайшов когось більш доступного» - думала я, завантажуючи зранку пральну машину. Сьогодні в мене було велике прання. Самотня господиня зібрала літні речі, котрі через похолодання вже не знадобляться аж до наступного року...

Та не встигла я запустити помічницю, як почула виклик. Номер незнайомий. Протерла руки і взялася за айфон. Ясно, що людині з вищого світу треба відмовити ввічливо. У мене вийде!

– Алло! Слухаю, – сказала наче диктор.

– Ваш голос ще чарівніший, ніж Ви самі! Хоча, спочатку представлюсь. Мене звати Богдан Шеремет. Ми організовуємо в Києві нове представництво компанії Inwey і мені конче потрібна освічена помічниця, зі знанням столиці й мов. Даруйте за таку сумбурну презентацію.

В одну мить вся моя самовпевненість розтанула, а Його голос звучав приємно й серйозно. Я забула все, про що хотіла сказати й лише відчувала теплі хвилі, що хлюпаються всередині. Через накопичення дивних емоцій я оніміла.

– ...Перепрошую, Ви ще слухаєте? – поцікавився незнайомець.

– Так, слухаю. Тільки не знаю, що Вам відповісти. У мене зовсім немає досвіду, після вишу я ніде поки не працювала, а тому Вам не підійду.

– Навпаки. Саме таку людину я й шукаю. Без усіх тих слизьких офісних напрацювань. Ви ж наче чиста сторінка, яку я хочу заповнити сам. Давайте десь зустрінемося. Диплома не треба, я чув, що ви відмінниця. Головне аби ми з Вами порозумілися. Згода? – він говорив так, наче професор на лекціях і я не знайшла жодного аргументу для відмови.

– Добре, я згодна. Призначайте час і місце. Я буду, – на диво легко здала свої позиції недовірлива й чомусь страшенно розхвилювалася.

А щодо багатіїв скажу так. Не дивлячись на те, що я дівчинка з центрального району, просто ненавиджу хвалькуватих мажорів, які вештаються містом на таткових авто й пишаються досягненнями предків, наче своїми. Можливо й цей саме такий, але хочеться роздивитись.