Раді Вас бачити!

Від отриманих новин Шеремет просто не міг довго залишатися на одному місці й ганяв скляними кімнатами офісу, мов одержимий. Колись я порівнювала свого хижака з красивим вовком, але тепер він більше нагадував кондора, що натхненно ширяє просторами й тішиться розмахом власних крил.

– Все, Златочко, кидай свої звіти й поїхали додому! – пританцьовував мій бос і не давав закінчити систематизацію дистриб’юторських накопичень.

– Зажди, мені зовсім трішки залишилося...

Аби я не могла чинити спротиву, він підхопив на руки й виніс з кімнати, хвацько натиснувши завершення програми. Я відчувала його шалену силу й оте традиційне сп’яніння, що закінчувалося народженням малечі. Кілька незнайомців щиро посміхалися, спостерігаючи картину біля ліфтів.

– Що тут дивного? Вона дала згоду стати моєю дружиною! - пожартував Шеремет.

Тепер люди ввічливо зааплодували та невідкладно пропустили всередину.

– Босе, ти сьогодні просто сам не свій! Постав на землю, я ж ще не вагітна й можу ходити, – передався мені його бурхливий настрій.

– Невже? То ми вдома миттю цей недолік виправимо! – ще більше завівся він.

– Коханий! Я знаю, що ти ненормальний, але ж не настільки! – намагалася достукатися до його гострого розуму та не могла.

– Ти ще так багато не знаєш про мене, золотко! – тепер однією рукою вів авто досвідчений керманич, а іншою обіймав мене.

Відчуття того, що ми цілі й неушкоджені, з Богдана зняли звинувачення, а Дем’яновича посадили за ґрати - надихали й мене, але ж не до втрати свідомості.

– Чого ти притихла, моя зіронько? – його хижацький погляд відверто обмацував мої пишні груди.

– Боюся заважати, бо керуєш ти зараз як хлопчисько, що вперше вкрав у батька авто.

– Як точно ти завжди все помічаєш, моя чарівнице! А я себе так і відчуваю та хочу літати... – не крив свого щастя Шеремет.

– Скажи, а тобі в Інтерполі часом не наливали? Хоча від спиртного ти не такий. Це скоріше від радощів, що наш хлопчик заговорив. Але ж перше слово - то ще не розмова. Наприклад, я хочу аби Мірчик сказав «тато» чи «мама», – спробувала я розмовляти з цим божевільним про інше й почула:

– Та скаже він ще мама і тато. Ось донечку народимо й вона обов’язково вимовить першим твоє ім’я. Я спеціально буду її цілими днями цілувати та промовляти «Злата».

Я мовчки зітхнула й стукнула дверцятами авто. Пані Орися, з онуком на руках, вийшла нас зустрічати. Інколи відкрита щирість Шереметів просто вражала.

– Привіт матусю! Привіт, моє кохане дитятко! – підхопив Богдан синочка на руки й почав підкидати, наче кульку. Свекруха посміхалася, а мені було не до жартів:

– Богдане, припини! Він же може впасти, або злякається, – захищала я найдорожче. А Шеремет притис сина до грудей і жваво пояснив:

– Хто? Мій спадкоємець злякається? Мамо, не чуди! Це найсміливіше у світі дитя, що не боїться ніяких ворогів. Матусю, а ти пастору вже телефонувала? 

– Так, синочку. Він чекає на вас у костелі, будь-якого часу, – підтвердила пані Орися.

– То, може до ночі ще встигнемо зайти поспілкуватися? – глянув на мене нестримний чоловік.

– А, може, ми спочатку поїмо? Мамо, Мірчик не голодний? – допік мене своїми радощами Богдан.

Шеремети мовчки обмінялися розумними поглядами та не перечили мені, коли чули подібний тон.

– Ні, доню, він щойно добре поїв, а вам я вже накрила у їдальні.

«Яка шустра! Точно, як син. Не встигнеш щось запитати, а вже все виконано!» - подумала я про свекруху й попрямувала в дім.

Такою я була ще й через те, що всі ці дні мене гризла єдина думка. Шеремети вирішили, що заради щастя родини я повинна змінити віросповідання. А мені «перехрещуватись» якось не всміхалося. Так, я зустріла й покохала навіки свого католика і, кажуть, в цьому немає нічого крамольного. Та все одно неспокійно на душі.

– Златочко, тобі додати цього салатику? Ти хотіла поїсти, але чомусь нічого не їси, – взялася доглядати мене свекруха біля столу й допитливо поглядала на Богдана так, наче ми вже зробили другу дитину.

– Дякую, мамо. Все дуже смачно, як завжди. Я просто замислилась, вибачте, – взяла я у пані Орисі з рук полумисок й виховано поклала трішки зелені, щоб не образити.

Богдан в цей час тримав на руках Мірчика й вони весело годували одне одного. А я милувалася їх спілкуванням і тяжкі думки про зраду своїй вірі дещо відповзли з моєї відповідальної голови.

– Так скажи ж мені, маленький, як у тебе сьогодні справи? – хитро підійшов Богдан до відповіді сина: – Все о’кей?

А малеча розсміялась своїм чарівним сміхом, заплескала в долоньки й голосно та чітко відповіла:

– Окей!

– Моє ж ти золотко! – традиційно кинувся гратися Богдан, цілуючи малому животик. – Бачиш, матусю, у нас все о’кей! А тепер, синочку, скажи «мама»!

Тільки те, що я почула зараз точно не надихало, бо дитина яку я народила на світ у страшних муках, знову розсміялася й чітко вимовила:

– Тата...

Я обожнюю свою родину, але це вже занадто! Ясно, що мій Шеремет від сказаного злетів до небес.

– Мамо, давай свою наливочку! Я навіть не думав, що сьогодні такий блаженний день. Вибач, кохана! Ну, що візьмеш з чоловіків? Обіцяю у донечки перше слово буде «мама».

– А що уже планується донечка? – не витримала свекруха та нахилившись ближче до сина додала: – Я ж не глуха!

– Мамо! Всьому свій час, – відчув мій збурений настрій Богдан. – Неси, будь ласка, випивку!

Я ще поколупалася в тарілці й, подякувавши свекрусі за смачну вечерю, пішла перевдягтися до церкви. Чи до костелу? От біда! І це ж мені пощастило, що не треба приймати буддизм або іслам. Ой, Златко, чого ти така смикана стала? Ну, обвінчаєшся ти зі своїм коханим Шереметом та й будете жити довго і щасливо.

Дивись, яка мазана зробилася! Готувати й прибирати не треба, за синочком свекруха дивиться як за власною душею, чоловік тебе кохає ніжно й гаряче. Він заможний і красивий та вірний, мов раб. У тебе є в руках улюблена справа і непогане житло... Ще перераховувати землі блага, чи вистачить?

А пам’ятаєш, як сиділа одна в чотирьох стінах, без батьків, без роботи, без будь-якої перспективи? Невже тоді було краще? Чи тоді, коли нас усіх ледве не вбили? Хіба Нікусі, там де вона зараз, ліпше? Тому зупинися й поблагослови своє життя...

– ...Де моя крихітка? Пішли, обговоримо деталі з отцем Захарієм; а після храму, я буду з тобою в ліжечку таким, яким ще ніколи не бував. Адже скоро нам промовляти присяга перед Богом і перед людьми, – почула я слова Шеремета і не знайшла слів для спротиву.