Раді Вас бачити!

Лариса Тарнавська вийшла за ворота жіночого виправного закладу, гірко плюнула в бік воріт та й пішла до перевізників, що стовбичили на узбіччі. Зморена очікуванням чоловічої ласки, вона обрала міцного на вигляд дядька та вже зваблювала його грайливою посмішкою на блідих губах.

Навзаєм чолов'яга прицінився до апетитних форм пасажирки й помірковано запитав:

– Що не сподобалося Вам у наших краях? Є бажання забути й зникнути?

Тепер Ларисі він сподобався ще як співрозмовник і вона жваво погодилася:

– Ну, за ґратами звичайно не мед, але на волі від хорошої компанії я не відмовлюсь...

Звісно на ній ще залишались аромати невільницького життя, та перед виходом дамочка добряче вимилася яблучним шампунем і зробила з сивого волосся пухнасту зачіску, наче готувалася саме до цієї зустрічі.

– Красуне, ти мене зваблюєш чи як? А може за подорож до міста розрахуватися нічим? – продовжував вивчати звільнену чорнявими очима перевізник.

Якби він таксував у місті, то може й боявся б цих шалених бабів. Але він сам обрав маршрут від виправної колонії й тому мав доволі багатогранний досвід. Лариса ображено дістала з-поміж грудей кілька сотень доларів і гордовито запитала:

– Стільки вистачить?

– Ого! Це з вами так за пошиття білизни тепер розраховуються? Треба кидати кермо та прибити когось, аби опинитися за ґратами. Сидиш собі без діла, хавчик подають та ще й доляри підсипають... – розсміявся могутнім грудним сміхом таксист.

– А ти спробуй! Може й сподобається. Бо мені геть не до смаку були ні місцеві страви, ні наглядачі. Нахабні й безмозкі суки! Ось наразі дихаю й відчуваю, яке навколо повітря п’янке. А ти, красеню, не бажаєш зі мною помилуватися співом пташок у найближчому чагарнику? Дуже вже скучила я за такими міцними руками, – розстібнула Тарнавська кілька ґудзиків на кофтині аби продемонструвати водію в дзеркалі «небачену красу».

Той криво посміхнувся й зрозумів, що сьогодні вполював доволі спекотну дівку. Здоровань вправно повернув авто до запашних кущів й видко було, що робить він такі екскурсії не рідко.

– Тут згодиться «помилуватися»? – запалив цигарку на галявині він. Лариса простягла руку й попрохала:

– Дай затягнуся пару разів. Сподіваюся, тебе на пару разів вистачить?

– От же зголодніла лярва? Вистачить! Аби тебе стало, – він віддав їй цигарку, а сам залюбки всунув ручище у той виріз, яким вона вихвалялася й задоволено пом’яв великі, дещо пристаркуваті груди.

Лара застогнала від насолоди та чомусь пригадала недешевий фалоімітатор, що інколи перепадав їй від лесбійок з блатної хати. А чолов'яга загнав авто глибше до кущів, аби не стояло на сонці, й лише тоді грубо штовхнув дамочку на траву.

– У тебе що немає підстилки? – пригадала зеківка колишні м'які дивани.

– Чому ж? Ось вона, зручна й тепла! А ще презик зі смаком суниці, – нахабно розсміявся таксист.

Лариса очікувала на лагідні прелюдії, але перевізник либонь поспішав на трасу чи завжди був таким? Ходою неперевершено гусара він повернувся до випадкової партнерки передком і розстібнув штани.

– Спочатку відсоси! Не бійся, я віддячу. Давай, шльондро, на коліна, – він дістав з ширінки свій робочий інструмент і без згоди засадив Ларі до самісінького горла.

Наразі Тарнавська пригадала, як намагалася колись підіймати старече хазяйство свого боса - Маркіяна та ще багато «трудових» моментів з життя на зоні. І тому оцей стрімкий невіглас здавався їй навіть приємним. Та й чоловікові її досконалий мінет сподобався так, що він задоволено кінчив їй до рота й на обличчя...

– Що ж ти робиш, дорогенький? Як я в місто поїду? – лагідно обурювалася Тарнавська розуміючи, що по життю їй зустрічалося мало джентльменів та цим жеребцем задовольнитися страшенно хочеться.

– Дивись яка вишукана шмара! Вмиєшся з калюжі, нещодавно тут пройшло багато дощів... Жартую! Зараз дам тобі води, – пішов до свого залізного коня перевізник, обережно протер власне хазяйство рушником і застібнув штани. А тоді приніс Ларисі пляшку з мінералкою. Вона вмилася й попила та змучено глянула йому на зіпер:

– А казав, що тебе стане на кілька разів? То хоч би один добряче відтрахай! – вивільнила Лара груди з цупкого ліфчика. Далі зухвало задрала спідницю й стягнула з апетитних стегон труси. Вона широко розставила ноги й почала демонстративно пестити збуджений клітор, періодично глибоко засовуючи пальці до вагіни й стогнала, наче лошиця.

– Ого! Який екземпляр сьогодні впав мені до рук! Бачу, ти за колючкою була суперзіркою та не сумувала, – підсвідомо висунув язика з рота мужик і його очі палали отетеріло й хтиво.

– Так, були в мене вдячні подружки... Але вони й поруч не лежали з твоїм одороблом, – знайшла гідного співрозмовника собі Лара.

– Хм, дякую! Ще ніхто не скаржився. Ну, давай відновлю справедливість на землі, – з розгону впав на неї центнер м’яса й засадив так глибоко, що Лара скрикнула та вчепилася в його стегна, мов бажала залишити те добро навіки в собі.

Дядько був справжнім сексуальним маніяком. Він мовчки гарчав і без будь-яких допоміжних ласощів працював над власним задоволенням. Здавалося, що жінка знизу його взагалі не цікавить. Брутальний здоровань відходив партнеру так, що десь з середини акту Лара побоювалася за цілісність органів. Вона вже не сподівалася на оргазм, адже це було звичайне грубе ґвалтування. Коли пітекантроп кінчив, він просто зліз з неї, викинув до кущів повнісінький презерватив та знову пішов доглянути власне хазяйство.

– Вставай, підстилко! Чого розляглася? Мені треба працювати, – скомандував він і вже був готовий вибратися з кушів, бо пташиний спів його точно не цікавив.

– А підмитися й привести себе до ладу? – несміливо запитала Лара.

– Потім почистиш пір’я, як до міста довезу. Не витрачай, курко, мого дорогоцінного часу, – задоволено втягував дим цигарки він.

– Скільки з мене? – покірно запитала пасажирка, коли екзотичний перевізник висаджував її на вокзалі.

– Ну, ти смішна! Ми ж з самого початку домовилися про ціну, – весело розсміявся чоловік.

– Але ж це все, що в мене є. Як я квиток на потяг купуватиму? – відчувала біль між ногами Лара.

– З картки знімеш, шмаро. Чи що там вам видають? А в нас за долари квитків не купиш. Ну, швидко! – простягнув він до неї ручище. Тарнавська мовчки дістала зелененькі й віддала з думкою: «Щоб ти ними вдавився, нахабо!»

– Ось тепер розрахувалася. Ну, щасти тобі, смачнюча бабо! – засунув до кишені легко зароблені купюри водій, увімкнув гучну музику й зник з очей.

– От же дике бидло! Ледве не розірвав мене на шматки, – ображено буркотіла вслід автомобілю Лара та пішла замовити квиток до Білої Церкви.

Вона поїла рідкого борщику в привокзальному кафе та навіть, у кімнаті гігієни для пасажирів, прийняла душ. Далі перевдяглася в одяг, що дбайливо берегла для виходу на волю і всілася чекати на потяг серед звичайних простих людей.

Тепер Лариса Тарнавська, що кілька років тому вважала себе успішною бізнесвумен згадувала приємне й страшне одночасно. Як ганяла до Польщі у справах відомої іноземної компанії та навчала працювати нових людей. І сама колись навчилася багато чому доброму й цікавому в одного блискучого львів'янина, що проміняв її на довгоногу білявку з Хрещатика...

Ну, чому Він не побажав смакувати її талантами? Хіба та недосконала малолітка краща? А їй дістався старий смердючий дід, що звів старання Лари нанівець та ще потягнув за собою до тюрми... Ні! Всього цього не можна так залишати.

Коли оголосили посадку на приміський потяг, жінка гордо здійняла голову й зловтішно посміхаючись поклялася, що помститься солодкій парочці Шереметів за її знищений світ.