Раді Вас бачити!

Зі ймовірним роботодавцем, бізнесменом Богданом Шереметом, ми домовилися зустрітися біля консерваторії. Аби не плутатися, обмінялися фейсами й він миттю відреагував коментарем: «З кожним разом Ви все чарівніші!»

В ту мить, коли я побачила на екрані айфона його лице, всередині наче щось тріснуло. Ні не боляче, а так, немов зойкнуло й завмерло... Дійсно, танцівниця Вероніка мала рацію. Його яскраві жовто-зелені очі нагадували розкішного хижака, з дикої природи.

От, наприклад, влітку в нашому зоопарку дуже шкода дивитися на вовків. Тоді вони линяють та зиркають на відвідувачів очима повними сліз, наче просять: «Добийте й мучте!» Сильна й розумна дика тварина, призначення якої жити на волі, отримує цукерками й чипсами по голові та нічого не може вдіяти. Такого життя нікому не побажаєш!

А переді мною стояв інший хижак. Він був справжній і саме такий, про якого розповідала Ніка. Наче зійшов зі сторінки модного журналу й дивиться на мене доброзичливим поглядом, де немає й тіні хтивого збудження. Така характеристика не означає, що я миттю закохалася в невідомого заможного красунчика, але все що вчора готувала – вилетіло з моєї голови в невідомому напрямку.

Збираючись на зустріч, я намагалася визначитись з діловим вбранням і здається вгадала. Сірий твідовий костюм, з приталеним жакетом і вузькою спідницею, трохи вище колін, виявився доречним. Волосся в мене гарне, а тому залишила вчорашню пухнасту зачіску. Ось такою постала перед очима майбутнього працедавця.

– Вітаю! Ви - Злата? А я - Богдан. Дуже радий нашому знайомству, – вимовив стандартну фразу, призначену для першої зустрічі чоловік і в мені знову щось «зойкнуло»...

Я простягнула руку, як навчали на уроках ділового етикету: не високо й не низько, сміливо й неквапливо. Якось так! А всередині вся тремтіла від хвилювання. Про це зрадливо підказували мої рум’яні щічки й розкосі блакитні очі випромінювали сяйво, мов дурні...

– Добрий день, Богдане! І мені приємно, – встигла вимовити я, коли чоловік з глянцю нахилився й доторкнувся пухнастими теплими вустами до моєї руки.

– Дякую. Але не так, як мені! – підкреслив співрозмовник своє ставлення й зараз все, що відбувалося між нами мало нагадувало розмову про співпрацю. Далі він запропонував: – Ви не проти, якщо поговоримо десь в кафе?

– Зовсім ні, – знову погодилася непокірна.

Ми йшли в бік Пасажу, і я тихенько продовжувала вивчати ідеального роботодавця. Темний дорогий костюм неймовірно ладно сидів на спортивній фігурі. Висока зачіска доглянутого волосся зранку побувала у стиліста. Годинник та взуття традиційно доповнювали бездоганний образ багатія. Здоровий колір обличчя, модна борідка і навіть непомітний чоловічий манікюр лише підкреслювати, що цей індивідуум скотився на Хрещатик саме з обкладинки глянцю. Тут зі спостережливою Веронікою не посперечаєшся!

Він запросив мене до однієї з кращих кафешок Пасажу, бо скоріше за все, вже бував тут. Ми вмостилися за маленьким столиком у кутку й замовили каву. Раніше, з друзями, я також заходила сюди. Приємна тиха музика не заважала розмові, а відвідувачів посеред робочого дня зовсім мало. Місце пан обрав просто ідеальне. Тільки мої думки продовжували плутатися, а всередині звучало: «Ти ж погодишся на всі його умови. Навіщо кривити душею? Таке трапляється лише раз у житті!»

І співрозмовник також непомітно вивчав мене. Від цих прихованих рентгенівських променів мені ставало дедалі лячніше.

– Злато, а розкажіть про себе, будь ласка, таке чого я ще не знаю. Все про Вашу красу, характер та виховання я вже зрозумів. Мене цікавить щось більш особисте, – ввічливо попрохав він.

– Не знаю, що Ви маєте на увазі. Але про міжнародний факультет універу Вероніка Вам розповідала. Батьки мої працюють в Катарі. Тато нафтовик, мама вчителька англійської. Мабуть, саме тому я з дитинства добре знаю мову. Заміжня не була й не збираюся. Ось власне про мене і все.

– Прекрасно! Ви кількома реченнями точно схарактеризували ціле життя та навіть свої плани на майбутнє. Для роботи, яку я збираюся Вам запропонувати - це просто неоціненне надбання. Бо опис наших товарів, то робота дистриб’юторів. А Ваша діяльність буде полягати в тому аби допомогти мені не з’їхати з глузду серед дзвінків та презентацій. Згодом на Вас ляже координація роботи київського офісу, в мою відсутність. Це дуже важливо, бо мій робочий графік функціонує між двох півкуль. І частенько звичайної доби не вистачає. Я намагаюся охопити все, але якщо Ви погодитеся мені допомагати, я буду дуже радий, – знову щиро посміхнувся чоловік.

– Вибачте, Богдане, але Ви зовсім нічого не сказали про напрямок Вашої діяльності, – вирішила проекзаменувати його.

– Невже? Щиро перепрошую! Просто мені здалося, що та дівчина з клубу про нашу продукцію Вам вже розповідала. Я їй презентував традиційний стартовий набір товарів і вона, по-моєму, була в захваті.

– Хм! Вероніка - дівчина щира, але в неї мозок трішки розпорошений у всі боки. Не повірите та вона мені не часто телефонує. Напередодні в її клубі я була вперше у житті, – зізнаюся закордонному магнату.

– Дивовижно! То може це доля, що я Вас побачив? Адже теж випадково опинився серед відвідувачів. Ну добре, я розповім Вам так, як робимо це на презентаціях. Я представляю міжнародну компанію Inwey - прямі продажі номер один у всьому світі. Народилася вона в США. Її найпопулярніші напрямки - це вітамінні дієтичні добавки. Є ще система очищення води та побутова хімія. Але гордість бренду - лінія косметики й догляду для жінок. Ми вже маємо офіси в Дніпрі, Одесі та Львові. До речі, Львів моє рідне місто. Там я народився і ходив до школи. А потім відразу почав кочувати світом й опинився у Нью-Йорку. Туди пізніше перетягнув батьків, але за Львовом ми всі дуже сумуємо. Бачите, Злато, я не зміг так лаконічно, як Ви описати мій світ.

Я уважно вислухала «презентацію» й зрозуміла, що Він мені підходить. О, Господи! Я хотіла сказати, що мені підходить робота в Його компанії, тільки й по всьому. Адже цей пан точно одружений і щасливий. Просто таку інформацію глянцевий принц на люди не виносить. Та й не повинен він звітувати про сімейний стан перед дівчиськом, яке прийматиме дзвінки в одному з його офісів. А дізнатися чомусь дуже хочеться!

Та Шеремет продовжив:

– У нас раніше був офіс у Києві. Але тоді в мого попередника бізнес не склався й він на деякий час зник. Сам пізніше виринув у Ізраїлі, залишивши столичному філіалу купу боргів. Без хвастощів скажу, що я так не працюю. Моя життєва позиція - це відповідальність перед людьми. Та й залишатися винним комусь, геть образливо. Що тепер скажете, Злато? Чи можна нас привітати з майбутньою співпрацею? – вчергове продемонстрував свою ідеально білосніжну посмішку чоловік.

– Скажу, що готова спробувати, Богдане. Чи краще звертатися до Вас «містере Шеремет»? – показала й свої рівненькі зубки претендентка.

– Ні в якому разі! Містер я там, за океаном. А тут, серед своїх, я завжди намагаюся бути тим хлопцем, що навчався у львівській школі.

– Добре, я це запам’ятаю,– розчулено посміхнулась я, адже його щира відповідь не могла не сподобатися. – То куди й коли мені виходити на роботу?

– Та хоч зараз. Ми орендували частину тридцятого поверху в Гулівері. Дуже зручне місце. Раніше я про таке навіть мріяти не смів, але тепер в захваті від київських бізнес-центрів. Поїдемо? Побачите своє робоче місце. А завтра зранку почнете обживатися, – м’яко запропонував мені (не)містер Шеремет подорож у його світ і я знову погодилась.

Наразі він запросив мене в авто, в якому я ще ніколи не їздила. Ні, у мого тата завжди була якась машина, але Porsche-911 не так вже й часто ганяють вулицями Києва. Та й в офісних приміщеннях величезної скляної споруди нашого Гулівера я ще ніколи не бувала. Заходила колись до супермаркету, на першому поверсі, й на тому знайомство з гордістю столичних будівельників у мене закінчилось. А сьогодні мій майбутній бос провів невеличкий екскурс по тридцятому поверху й ми розпрощалися до завтра.

Я неквапливо йшла рідним Хрещатиком у бік дому й раптом піймала себе на думці, що безглуздо посміхаюся. Не знаю: чому та на душі було дуже хороше. Звісно через те, що все-таки знайшла роботу, хоч і за допомогою Вероніки. Але пояснити причини тієї невідомої радості я навіть не намагалася.