Раді Вас бачити!

Перший тиждень, після відльоту, Шеремет не телефонував взагалі. Можливо, як «безвідмовна секретарка» я повинна була відразу набрати його й запитати про переліт? Але я тільки вважалася його помічницею, а насправді тепер була першою дійовою особою київського офісу й тому в мене було багато невідкладних справ.

А про пестощі ввічливості нехай забуде й навіть не мріє. Там, у нью-йоркському офісі на нього чекала ціла купа подружок, що моляться аби чарівний бос хоч подивився в їх бік. Златко, а хіба ти сама не зітхаєш та частенько поглядаєш перед сном на свій айфон? Буває! Але Богдан Шеремет мовчить, а значить і я від своїх переконань не відступлюся!

Кілька разів шеф коротко запитував у мене про справи й відразу вимикав зв'язок. Підозрюю, що це не через економію дорогого роумінгу, просто у нього до мене більше не було питань.

Зненацька мені зателефонувала Вероніка. З того часу, як вона фактично влаштувала мене працювати на «вершину світу» - ми ще жодного разу не спілкувалися. За навчанням та адаптацією в новій сфері у мене геть не було часу на дурні дівочі розмови.

– Привіт, бізнесвумен! Як воно справи нагорі? – радісно спитала Ніка про таке, чого в принципі не могла знати.

– Привіт, Нікусю! Дякую, добре. А звідки ти знаєш, що я нагорі? – завжди шукаю чіткості в усіх питаннях.

– Хм! Дивна ти у своєму норові. Та вже пів Києва знає, що ти успішно керуєш компанією замість Шеремета. То може заїдеш проставитися? – веселилась дівчина.

Я почула Його прізвище й тяжко зітхнула. Згадала чомусь свої безтурботні дні ще місяців зо два тому, коли була вільною безробітною, на утриманні батьків. А потім Ніка познайомила мене з суперзіркою мережевого маркетингу і все кардинально змінилося: прийшов інтерес до справи, з’явилося багато нових друзів. Сумувати стало ніколи, але чому ж тоді так гірко на душі?

– Так звідки ти все це знаєш, Ніко? – цікавлюся в неї.

– Ну, ти даєш, відміннице! Та Київ - то ж велике село і тут нічогісінько не приховаєш. А вона собі залізла в піднебесся й думає, що не видко. Знаю хоча б тому, що в нас кілька дівчат підробляють вашими дистриб’юторками. Є й відвідувачі, що користуються продукцією компанії Inwey. Ось так чутками земля й повниться, подруго. Заїхала б якось, я прицінилася б до твого нового іміджу. Ні, наливати мені за просування кар’єрними східцями не треба. То я пожартувала. Я й сама за зустріч наллю. А ще розповіси старій знайомій: який той розбещений іноземець у ліжку...

Вона розсміялася, а мені здавалось, що помираю. Та не знаю я: який він у ліжку! Страшенно хотіла, але не вийшло... А тепер всередині, завелася якась болячка, що мучить кожної ночі. Ні, я кажу не про яєчники, а про душу. Вона просто нестерпно болить! Навіщо я тоді Йому відмовила? Господи, за що ти мене такою впертою на світ пустив?

Відносно зустрічі Ніка мене все-таки переконала й ми домовилися посидіти на Подолі, у плавучому ресторані, де колись наш клас святкував випускний.

Вероніка з’явилася на своєму улюбленому червоному Ягуарі й тому пила безалкогольний коктейль. А я взагалі спиртного не люблю й тому приєдналася. Фруктовий напій мені сподобався, а говорили ми про різні дівчачі дурниці та весь час обходили тему про мене й Шеремета. Тільки перед розставанням вона мені сумно сказала:

– Ти не дуже затягуй з улюбленою грою в гордощі. Пізнай його світ. А що, коли він виявиться саме твоїм? Я так багато жіночого горя в клубі бачу. Нещодавно одна прийшла вночі, я була на подіумі. Вона спочатку напилася, а потім келих розбила та себе ним по горлянці. Кровищу прибиральниці змивали два дні, а врятувати не вдалося. Казали, що заміж за хлопця хотіла, а він запропонував іншій... Златко, я завжди говорю: гордість – то наша кара! Хапай, поки він ще твій.

– Але ж він не мій! – змучено скрикнула я та не знала: кого зараз більше хочу переконати, себе чи її, дівчину з великим життєвим досвідом.

– Твій-твій... Ти б очі свої зараз бачила. А я в них бачу велику тугу й біль. Ти ж в нього по вуха закохана!

Ось таким був фінальний вердикт нашої з Веронікою розмови.

Я приїхала додому та коли б палила, то робила це до світанку. Але такої згубної звички я не мала й тому пробіглася очима фінансовими звітами, а як глянула на годинник, влягатися було вже марно. Та я згадала поради Ніки й просто набрала боса.

Звісно о цій порі в Нью-Йорку тільки влягалися спати, тому якийсь час телефон не відповідав, але потім я почула на диво яскраве привітання.

– Столиці моєї Батьківщини, привіт! – радісно вимовив він і я запідозрила, що за океаном в його житті сталися невідомі позитивні зміни.

– Вітаю, босе! А хіба ми ще й досі твоя Батьківщина?

– На всі віки! Ну, розповідай: як справи у мого чарівного керівника? – продовжував радісно говорити він, а мені вже страшенно хотілося дізнатись причину його щастя.

– Богдане, а ти нічого не наплутав? Це ти мій керівник. І що, дозволь запитати, такого неймовірного у твоєму житті відбувається? – недовірливо запитала його.

– Та ні, я нічого не наплутав. Особливо тоді, коли взяв тебе помічницею. Дякую за позитивні фінансові звіти. А чому радісний? Та тому, що тебе почув. Думав, сама вже ніколи не зателефонуєш, – щиро зізнався він.

– Ну, припустимо, що ніякої моєї заслуги у підйомі продаж немає. То все новий склад та твої підписники гарно працюють. А зателефонувала я з ввічливості, чому тут радіти? Скоріше за все ти там знову одружився й тому такий щасливий, – не стримувала я ревнощів у собі.

– Не дочекаєшся! А ще офіційно повідомляю, що скоро приїду. Трішки тут навів лад і страшенно сумую за Києвом. Вже й не знаю: де саме тепер мій дім? – здавалося зараз він знаходиться поруч і тому на душі зробилося дуже спекотно.

– І коли саме на тебе чекати? – міцно притискаю айфон до щоки, наче так Він стає ближчим до мене.

– А ти дійсно хочеш мене бачити? – підступно запитує Шеремет.

– Всі хочуть, особливо Абрамович. У нього народився внук. Він п’яний три дні ходив. Переплутав два постачання, але ти його не жури. У чоловіка така неймовірна радість!

– Та навіщо він мені? Злато, в мене буде до тебе особисте прохання...

– Яке? – від того «особистого» в мені все аж затремтіло.

– Пам’ятаєш, я бездомний? Тому прошу тебе: знайди мені помешкання на свій розсуд. Я довіряю твоєму смаку, – хитрує він.

– Богдане, так не вийде. Я у тебе в гостях не бувала, тому уточни, чого саме ти хочеш? – розгубилась я та почула неймовірно жадану відповідь:

– Саме цього й хочу. Щоб обрала, як для себе. А коли приїду - ми розв'яжемо питання наших стосунків. Навіщо ці перепони? Ми ж шалено подобаємося одне одному! Тоді після вистави ти виявила характер та сказала: «Пообіцяй забути». А в мене не виходить, бо ти вже застрягла в мені скрізь так, що не дістати. Тільки зараз не заперечуй, добре? Просто зроби, як я попросив...

Я сиділа наче під гіпнозом і відлуння його слів тануло в кожній моїй клітинці.

– Чому ти мовчиш? Я знову тебе образив? – здогадувався досвідчений і закоханий чоловік, як мені солодко.

– Але ж ти заборонив заперечувати, а я дурна лише це й умію робити. Ні, не образив. Обіцяю: я зроблю все, як хочеш, – загадково відповіла йому.

– Господи, як же це приємно чути! Я навіть не очікував від Києва таких неймовірних змін. Думав: просто відкрию офіс та розкручу бізнес. А потім побачив у клубі тебе й відчув себе справжнім, геть не таким як раніше. Щось ти в мені переробила і тепер так добре, як не було ніколи... Я що знову зайвого наговорив? Скажи, що НІ. Завтра вилітаю. А тебе лише про одне прошу: не забирай у мене мрію. До зустрічі, Злато!

Мамо рідна, як же я хотіла почути «МОЯ», але він не посмів. Знаю, що дуже хотів та не сказав... Зв’язок перервався і навколо запала глуха тиша. Тільки моє заворожене серце калаталося божевільно й нестримно. Я намагалася зібратись та привести до ладу думки, а вони збуджено розповзались і не хотіли ставати звичайними, адже були занадто щасливими.