Раді Вас бачити!

Дивно, але Богдан не накидався на мене нестримною тварюкою, як інколи розповідають про чоловіків-переможців. Навпаки грайливий настрій боса кудись зник і він став дуже серйозним. Обережно тримав мене в своїх обіймах і тихо пестив плечі. Я бачила наскільки він збуджений та хоче продовження, але боїться.

– Я тобі не сподобалася чи вже не потрібна? – з викликом поринула до Його гордого погляду.

– Навіщо ти провокуєш? Я зараз просто розірвуся, але більше не можна. Нехай мій скарб заспокоїться...

– Чому? Я хочу ще! – знущалася з бідолашного новостворена жінка.

– Невже ти будеш така нестримна? Хоча, якщо враховувати твою старанність в роботі, думаю, я геть пропащий, – радісно натякав на бурхливий темперамент коханої він.

– Тоді зроби з нами щось інше, не там... – нагнітала його муки невдячна помічниця.

– Навіть не думай. Ти ще маленька. Я й не уявляв: наскільки. Але пишаюся тобою, як ніким! Пішли краще поїмо. Я там привіз гарного хамону і найкращу в світі каву.

– Ну, якщо борщу немає, то нехай буде хамон! – тяжко зітхнула я, а Шеремет блаженно стиснув мене в обіймах і подарував жагучий поцілунок.

Неймовірно п’янка хвиля накрила нас і забувши про перестороги, ми кохалися вивільнивши всі мрії. Наостанок Богдан бурхливо кінчив мені всередину, а з травмованої щілинки потекла кров.

– Господи, що ти зі мною робиш? Я ж просив, – безсило опустився на ліжко він і я поцікавилась:

– То виходить ви також інколи плачете?

– Не завжди. Тільки з тими, кого безмірно кохаємо.

– А я тепер завагітнію?

– Ні! – щасливо розсміявся Шеремет і пояснив: – Знаєш, сьогодні я вперше страшенно радий, що два роки тому це зробив. Один мій лікар-підписник запропонував виконати деяку процедуру. Він сказав, що я видний і грішний, а тому аби до строку бути вільним, краще заблокувати репродуктивну функцію. Все відбувається як зазвичай, але після вазектомії не треба контрацептивів і немає страху небажаної відповідальності.

– Тобто зараз все було, як зазвичай? – діставала я знесиленого щасливця.

– Звичайно: чоловік, жінка, близькість... Як ти можеш? Я ледве не помер від щастя і залишився живим лише тому, що попереду ще стільки прекрасного. Скажи, а в тебе нічого не болить?

– Богдане, тепер ти нагадуєш мою маму! Мені так солодко, що й уявити не могла. Чому щастя таке величне? – задоволено горнусь я до його шовкових грудей.

– Воно не завжди таке. Тільки коли божевільно й віддано кохаєш. Якось один психолог пояснював мені, що секс то насичена емоціями дія для задоволення потреб організму або для продовження роду людського. А от кохання - то самопожертва. Коли бажаєш дарувати коханій людині набагато більше, ніж брати собі. Саме це ми зараз і відчуваємо, – він говорив дивовижні речі просто та щиро.

– Як красиво! Мабуть, дуже розумна людина той психолог... Слухай, ну якщо вже мені нічого не можна, то пішли куштувати хамон. Я страшенно зголодніла, – пригадала, що через хвилювання, цілісінький день прожила на каві й тепер з’їла б когось живцем.

* * *

Зранку Богдан завіз мене до офісу й кудись зник, а ввечері зателефонував аж з Черкаської області.

– Навіщо ти помандрував туди? – обурювалась я через те, що вночі не отримаю чергової солодкої лекції від коханого наставника.

– Проведу кілька презентацій. Я тут давно не був, – відчував мій стан Шеремет.

– А як же я? Невже це все, чого ти від мене хотів? – не бажала стримувати невдоволення.

– Потерпи, будь ласка! Я більше терпів. Ти ж вдома не даси мені спокою й обов’язково звабиш. А я хочу аби моя прекрасна кохана завжди була здоровою. Тому не все відразу. У нас попереду на шалені розваги довгі роки, – лагідно вмовляв мене він.

– Але ж ти міг мене попередити! – продовжувала дутися на його самостійне рішення.

– От саме через це й не сказав. Ти наче той вулкан. Тепер я розумію: чому в бізнесі у тебе все легко виходить. Ти азартна й настирлива, гірша ніж я, – веселився Шеремет і голос у мого закоханого шефа був неймовірно щасливий.

– Тоді я поїду до себе додому!

– Правильно, їдь. Збери поволі валізу з речами, а я повернуся й перевезу до себе назавжди. Будь ласка, не злись! Я тебе так шалено кохаю, що від одних думок зараз можу не руками машину вести... – таємниче пожартував він.

– Оцього не треба! Привези мені себе ціленького й наповненого, а я жадібно заберу все собі. Поїду збиратися. Кохаю тебе й нестерпно чекаю на всі наші гріхи!

– Златочко, змилуйся! Я ж кожен рух вчорашній пам’ятаю і весь час волію бути у тобі...

Коли я зайшла до нашого двору на Прорізній мені здалося, що він став більшим. Дерева стрункішими, дитячий майданчик яскравішим, а зорі висипали чарівні та ясні.

Після просторів на Лумумби, в нашій сталінці було тісно. Я навіть не розуміла, що то моє шалене кохання виросло й геть не вміщається в мені. Навіть дихати важко!

Зателефонувала мама.

– Мамусю, привіт! Як у вас справи?

– Та добре, доню. А що трапилося? Ти вся гориш? – за тисячі кілометрів відчула вона мій піднесений настрій.

– Мамо, я Його кохаю! Яке ж це прекрасне і надзвичайне почуття! Воно так заворожує й поглинає, що навіть всередині все болить... Але мені казково! – не змогла втримати у собі я того, що сталося.

– Ого, це щось занадто нове. А ну давай, розповідай, кому так поталанило? – миттю прикипіла мамця до свіжих новин.

– Мені! Я Його страшенно довго чекала. Думала, що втратила, бо спочатку проганяла, а він повернувся й тепер тільки МІЙ! Доля мене нагородила. Мамо, він найкращий на землі!

– Та хто, я тебе питаю! Розповідай, бо все кину й прилечу. Нащо воно мені, щоб дитина розум втрачала? – обурювалась матуся.

– Ти ж сама хотіла, щоб він був моїм!

– Хто небіж тітки Мані, з Миронівки? – чомусь розчаровано спитала мама.

Я розсміялася щасливим дурним сміхом та пригадала, як колись у підлітковому віці один прищавий парубок дарував мені на дачі ромашки.

– Ні, мамусю! Мій найдорожчий у світі чоловік і бос - Богдан Шеремет. У нас з ним неймовірне Кохання...

– Ага, он у чому справа! Ти ж казала, що він глянцевий привид, хижак і серцеїд. А тепер щось змінилося? – ніколи відразу не здавалася мама.

– Та ні, він завжди був хорошим. Просто в нашій роботі є таке поняття, як «лице напоказ». Ось він таким і був. Тільки на мене з першого дня запав, талісманом називав, а тепер став моїм чоловіком.

– Ну, знаєш, талісман - то не дружина. І що він тобі пропонує? Ліжко на час перебування в Україні? – тепер суворо присіпалася мама.

– Себе на все життя. Хіба цього мало? Мамо, ти тільки лекцію про контрацептиви не починай, будь ласка. Тут все добре, він безплідний, – піднесено ляпнула я й почула через далекий простір гучний матусин стогін.

– Що ти сказала? Навіщо тобі інвалід? Ми тут з батьком, мов прокляті, кістки на сонці паримо, про внуків мріємо, а вона нам подяку приготувала. Кинь його й думати не смій водитися з таким! – волала в трубку ненька.

– От бачиш яка ти? Не дослухала й висновок зробила та вимагаєш дурниць. Мамо, він спеціально це зробив. Є у них в Штатах така процедура, щоб все вчасно відбувалося, – намагаюся пояснити й чую:

– Та, страшне! Прямо, тільки у них в Штатах. Чула я про цю процедуру. То й нехай. Дійсно так спокійніше. Але я геть незадоволена твоїм розбурханим станом. Ти його мені хоч покажи?

– Зараз скину, дивись... – зраділа я. – Правда гарний?

– Так він же старий! І взагалі якийсь несправжній, – видала вона свій вердикт бачення гарних чоловіків.

– Ну, це ти в нас ровесника покохала. А Богдан гарно камеру відчуває. І щодо справжнього, я тобі нічого не скажу... Та й про внуків не переживай. Я від нього купу діточок хочу. Він добрий, розумний і дуже відповідальний. Краще скажи: татко як завжди на буровій? Дуже хотіла його почути.

– Як завжди... – зітхає мама.

– Зате він відповідає всім твоїм вимогливим стандартам. Вибач! Я тут речі почала збирати, ми вирішили жити разом, – радісно звітую перед ненькою.

– Де, в готельному номері? То бери вже його хоча б до нас додому, – дає дозвіл вимоглива жінка.

– Ні, Богдан орендував квартиру на Лумумби...

– Але ж вони там страшенно дорогі, – знає все про рідне місто мама.

– Та не дуже. Всього дві тисячі доларів на місяць. Для Шеремета то дрібниці, – без пафосу повідомляю їй, бо з деяких часів подібні числа мене не бентежать.

– Ну, нічого собі дрібниці! А скільки ж він заробляє на місяць?

– Мамо, краще тобі не знати. Та й взагалі ти колись вчила мене не цікавитися чужими статками.

– Так то чужими, а це зятеві, – трішки пом’якшила свій тон майбутня теща. Не через жадібність, ні! Мама - людина широкої душі, а ще їх з татом заробітки також гарні. Звісно менші, ніж у мільйонера Богдана Шеремета, але чого порівнювати? У кожного вони свої.

– Все, мамуню, не хвилюйся! Твоя маленька донечка геть не бідує. Головне, що тепер у мене є мрії та безмежно коханий чоловік. Поцілуй за мене татка і бувай здорова! – завершую розмову й тепер в нашій порожній квартирі мені геть не сумно.