Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вероніка дійсно була хорошою візажисткою, але я відразу побачила замальовані синці й обережно доторкнулася до щічки:
– Тварюки! Що вони з тобою зробили?
– Ой, Златко! Все о’кей. Теж мені знайшла недоторкану особу. От же всевидяча! А Богдан прийняв за чисту роботу, – посміхнулася Ніка.
– То ви з Богданом удвох малювалися? – підіграла я їй.
– Ну, все поїхали! Він так і сказав, що ти страшенно ревнива. Та не чіпала я твого красеня. То ж святе! – почала щиро виправдовуватися дівчина.
– Ніко, я жартую! Ти найдорожча людина у нашому житті. Звісно, після Мірчика, – обійняла я подругу, а вона як почула про малого, відразу закрутилася:
– А де мій майбутній похресник?
– З бабусею, в спальні бавиться. Прокинувся і вже весь палає до гри вогнем. Просто Богданова копія!
– До речі про «вогник», подруго. Навіщо ти змушуєш нещасного так довго утримуватися? Хіба не знаєш статистики? Саме в ці чарівні моменти вони й починають ходити наліво. Спочатку заради здоров’я, а потім за звичкою. Не дурій і впусти дикого звіра до своєї кліточки... А ось і вони: бабуся зі внуком. Привіт! – зайшли ми до спальні.
– Ну-ну! Яка я тобі бабуся? На такі слова лише мій онук має право, а всі інші - зась! Я вічно молода леді. Зрозуміло? – закопилила свої підмальовані губки невиправна мама.
– Даруйте, молода леді! Я помилилася й виправлюсь. Тьотю, а ходімо прогуляємося Хрещатиком. Дамо чарівним Шереметам відпочити від гостей. Я дуже хочу послухати розповідь про африканську пустелю.
Дивно, але мама на ці байки купилася. Можливо сама зрозуміла, чи просто роль бабусі їй геть не властива. Вона швиденько зібралась, а Ніка таємниче підморгнула мені й узяла маму під ручку.
Вони пішли й ми вдома залишилися тільки втрьох. Я вклала Мірчика спати трішки раніше, та він був не проти. Мабуть, від спілкування з бабусею дещо зморився. Перестороги Вероніки запали до моєї голови болючою скабкою та й взагалі вже несила тримати пристрасть у собі. Тому я забула про брудний посуд на столі у їдальні й хтиво заглянула в очі своєму чоловікові:
– Усі пішли. Мірчик спить... Ти нічого не хочеш сказати мені у цій тиші?
Богдан так звик бути поруч зі мною залізобетонним стовпом, що поки не довіряв власним вухам. Я бачила, як Він страшенно сумує за нашими колишніми палкими баталіями в ліжку, але ж це Шеремет і він у всьому дисципліна та непорушний спокій. Якщо сказали: буде терпіти.
– Я не зрозумів? Ти даєш зелене світло нашим божевільним мукам? Я не сплю? – здурів від щастя Він, підхопив мене на руки та поніс до спальні.
Я танула у вогнях Його хижацького погляду й передчувала щось неможливе. Змучений довгим утриманням чоловік не міг довго й тихо збуджувати жадану жінку. Розкутий моєю згодою й покірністю, він стогнав від насолоди та був особливо гарячим і нестримним. Боже, як довго я чекала на його талановиті фантазії!
Наразі я звивалась під ним гнучкою гадюкою та додавала коханцю жаги. Ми блаженно вслухалися в мову тіл, а вони розмовляли солодко й неповторно. Жодного разу, у будь-якому стані я не пожалкувала, що прикипіла до свого Щастя й підкорила Його собі. Адже він у всьому був саме моїм! Підсвідомо доповнював кожен рух і подих та розумів мову наших сердець безпомилково.
– Богданчику, опам’ятайся! Тільки не туди. Такі часті вагітності я не витримаю... – прошепотіла, як побачила палкі жовто-зелені очі свого чарівного хижака у найвідповідальніший момент близькості.
– Прости, я зараз зовсім з глузду їду та ледве не накоїв дурниць, – скрикнув він і наповнив своїм гарячим сім’ям руку. А я звела брівки до купи й ніжно попрохала:
– Коханий, не ображайся. Я люблю твій вогник у собі. Але ж дай трішки перепочити...
– А давай я знову поставлю «бар’єр», – знесилено опустився Він поруч.
– Навіщо? Ще зіпсуєш вкрай необхідну на майбутнє функцію. Ти ж сам казав про велику родину і я не проти, тільки пізніше. А взагалі: як тобі стара дружина? Мірчик мене не дуже розтягнув? – відверто поцікавилась я враженнями коханого чоловіка про перший післяпологовий секс.
– Ти неймовірна і прекрасна. Краща, ніж була раніше. Це я тобі з усією відповідальністю кажу, – поглинав він мене загарбницькими очима.
– Тобто раніше я була не дуже, а тепер подобаюся? – шаліла я, передчуваючи наступний Його крок. Адже ця секс-машина ніколи не зупинялася на одному нещасному збудженні. Та Шеремет похитав головою на подушці й зробив традиційний комплімент:
– А ще ти страшенно вреднюча, як завжди. І я до нестями кохаю тебе за це. Колись просто помру від насолоди й не пошкодую про жодну мить...
– І я також... Ну, от ми й відпочили! – почула я бойовий клич нашого нащадка з сусідньої кімнати та була вдячна малечі, що подарував нам благодатну мить.
В одязі Єви я забігла до дитинки, накинула щось і похитала колиску. А синочок примхливо схлипнув кілька разів і знову заснув, наче розумів, що у мами з татом залишилися ще невідкладні й дуже важливі справи.
Коли я повернулася до ліжка, Богдан вже встиг привести себе до ладу та був готовий до нової «розмови». Він простягнув до мене обидві руки й отим своїм магічним тоном попросив:
– Йди до мене, моя царівно! Пам’ятаєш, коли я зробив тебе жінкою та боявся продовжувати кохатись, ти хотіла пізнати щось інше, а я відмовив. Сьогодні я хочу подякувати їй за казкового нащадка... – таємниче глянув на мене Шеремет і звалив на ліжко дещо грубо.
Далі гаряче обцілував моє збуджене тіло, а потім зайнявся таким, чого я ще не знала. Передати стан божевільно збудженої жінки неможливо. Це потрібно відчувати. Я стогнала у нестерпних муках, наче знову народжувала. Тільки тепер це була магія Кохання. А ще я розуміла, що вже не забуду спекотних бажань та буду, час від часу, вимагати подібного катування. Власне цей шалений чоловік і сам розраховував на подібне.
Зголодніла за його пестощами, я намагалася стримуватись, але в мене нічого не виходило. Бурхливо кінчила під його вустами, а жадібний Казанова, задоволений моєю реакцією на його старання подивився схибленими очима й прошепотів:
– Тепер я остаточно отруєний твоїми чарами, моя солодка жінко...
– Любий, змилуйся над бідолашною. Навіщо тобі божевільна? – спробувала підтягнути його вище та Шеремет відповів:
– Щоб кохала мене єдиного...
– Здається це було закладено в мені долею ще до народження. А потім ти прийшов і скорив навіки, навіть не спитавши дозволу, – жартували ми про доволі серйозні речі й розуміли, що не можемо бажати більшого.
– Златочко моя, я дістав би для тебе з неба усі зорі, але нехай собі сяють. Краще ми під ними створимо власний осяяний щастям світ і будемо залишатися такими ж божевільними до скону. Тільки наразі у мене є до тебе одне невеличке проханнячко... – загадково посміхнувся Він, а я поглянула вниз і не в змозі відмовитися сказала:
– Ну, проханнячко в тебе дай Боже, але я згодна ще кілька разів його розглянути.
