Раді Вас бачити!

Скоро Богдан Шеремет почав готуватися до своєї першої великої презентації в Києві. Спочатку він дав нам з водієм список старих Палаців культури, що колись були приписані до заводів-гігантів, а тепер на жаль, стояли пусткою.

Саме такі об’єкти цікавили людей, що прибували до України попрацювати над своїми статками та підвищити рівень цікавості населення досягненнями капіталістичного світу. І пан Шеремет був не виключенням. Він запропонував промоніторити старі будівлі на предмет оренди. Завдання я виконала й талановитий бізнесмен з усього обрав пристойне та недороге приміщення.

Там треба було елементарно прибратися й попрацювати над освітленням та дизайном. Розмістити атрибутику й логотип компанії, а ще додати фірмових барв. Щодо меблів я підказала не ставити стільці рядами, а орендувати столики, щоб клієнт почувався затишніше.

Після перегляду моїх пропозицій Богдан почувався здивованим та натхненним. Йому дуже сподобався вигідний варіант на Печерську й тоді Шеремет сказав непередбачуване:

– Злато, де ти все це береш?

– Я зробила щось не так? – злетіли догори мої брівки.

– Навпаки! Я ще зроду так сильно не бажав простої презентації. Навіть договір оренди приміщення надто вдалий.

Може це тому, що свою першу справу я намагалася виконати навіть краще, ніж відмінну дипломну роботу? А ще в мені прокинувся дивовижний азарт, що межував з легким фанатизмом. Звичайно я поки не замислювалася: навіщо докладаю стільки зусиль? Думала, що просто звикла все в житті робити якісно.

А коли пан Шеремет знайшов час подивитися на підготовку зали - його охопив відвертий шок! Як домашня столична дитина, що зроду не займалася рекламними трюками, досконало не знала ні продукції, ні тонкощів бізнесу, змогла створити настільки звабливу атмосферу від компанії Inwey? Це були Його слова.

Столики я попрохала хлопців розставити в шаховому порядку так, щоб кожен охочий міг бачити й чути все, що його зацікавило. А ще на столиках, вкритих скатертинами основного кольору Inwey, я порозкладала купки буклетів. Макет створила сама, за кілька ночей, а потім замовила невеличким тиражем.

Шеремет прогулявся залою, заглянув за лаштунки, посидів за столом на стільчику й оцінив зручність, аж раптом помітив рекламу. Він взяв яскравий листок до рук і серйозно запитав:

– Злато, що це таке? Де ти взяла гроші на подібний стартап? Я нічого подібного не замовляв.

– Та я зовсім трішки взяла з офісного фонду на канцтовари... – винувато знизала плечима.

– Але ж там були копійки. Я запитую про гонорар дизайнеру? – прискіпливо уточнив бізнесмен.

– Богдане, а дизайнер попрацював задарма, – задоволено посміхнулася йому помічниця.

– Хтось з твоїх знайомих? Але ж все одно треба заплатити. Гарна робота коштує грошей, – звик завжди розраховуватися за роботу бізнесмен.

– Дякую, але в мене хороша зарплатня, – розквітала я після слова «гарна робота».

– Ти хочеш сказати, що це твоя власна розробка? – тепер Шеремет був скоріше вражений, ніж здивований.

– Саме так! Я хотіла, щоб було привабливіше. Мені здається, що з рекламою люди краще запам’ятають презентацію. Гість потримає в руках, візьме з собою, покаже іншим... А що не треба було? – не розуміла я поки його реакції.

– Я думав, що вже все побачив у тобі, але тепер почуваюся сліпим! Людина, яку навчали геть іншому фаху та ніколи раніше не працювала на розкрутці публічних заходів - створила таке диво... Дякую, міс Злато, бо Ви золото нашої компанії й саме мені безмежно поталанило знайти скарб. Ти неймовірна! – сяяв його хижий погляд і саме тоді мені вперше здалося, що він закоханий.

– Та годі Вам, босе, перехвалите! Значить все нормально? Змінювати нічого не треба? – добивала я Його й безмежно цим насолоджувалась.

– Міняти? Ні за що! Навпаки, це я тепер повинен підготуватися аби бути гідним твоїх старань. Думав, захід пройде тихо-мирно, але наразі зателефоную деяким нашим особливим діячам. Тим, що вміють завести будь-яку публіку. Адже в цьому залі повинно статися багато чудес. Думаю, продажі підскочать в рази, – продовжували шаліли його збуджені хижі очі. В такому стані Він мене просто заворожував!

Коли настав вечір презентації - диво дійсно сталося. Я й подумати не могла, що розбещена театральними та концертними програмами столична публіка зверне увагу на нашу рекламу, якою рясніли соцмережі та деякі дошки оголошень у місті.

І ту кількість зацікавлених, що наповнили невеличку залу, навіть уявити не могла. А Богдан сприйняв набите людьми приміщення, як належне. Охочі послухати й подивитись не тільки сиділи за столиками, а й стояли під стінами та уважно слухали «особливих».

Я сама дивилася на деяких знайомих консультантів, наче вперше. Перевтілюватися ці люди вміли не на жарт. Наші працівники здавалися наразі гіпнотизерами. Вони розповідали про шлях свого злету в компанії настільки проникливо й доступно, що деякі жінки в залі змахували сльози.

В кінці, як вимагає гарна вистава, на сцену вийшов президент українського офісу. Він був професійним і бездоганним, але я точно відчувала, що Богдан Шеремет трішки хвилюється.

Я стояла за лаштунками, пригорнувшись до завіси та вперше неприховано милувалася ним. Мабуть, я занадто відверто демонструвала свої почуття, бо одна жінка з «особливих» раптом нахилилася до мене й прошепотіла:

– Заворожує? Ось такий він - наш бос. Але ти, дівчинко, не дуже западай на це диво, бо воно підступне й безсердечне.

Я вдала, що за аплодисментами її не почула. На сьогодні Богдан Шеремет уособлював для мене не тільки людину, що врятувала від бездіяльності та суму, а й наповнила життя сенсом та цікавими змінами, а ще додавала якоїсь таємничої наснаги на майбутнє.