Раді Вас бачити!

Богдан Шеремет доволі довго жив і працював у Сполучених Штатах аби навчитися знаходити вихід з найскрутніших ситуацій. Звісно там працюють закони, але скрізь знайдуться шукачі пригод і легких заробітків.

А вже після втечі свого попередника з Києва, навіть без підказок місцевих працівників, бізнесмен зрозумів розклад майбутньої діяльності. Дистриб’ютори в один голос стверджували, що найголовніше - це комунікація з деякою особистістю. Інакше нічого не буде.

Шеремет посміявся, але на зустріч з таким собі Маркіяном Дем’яновичем погодився й поїхав на лівий берег столиці, до нічного клубу Голлівуд. Богдан мчав широким мостом через Дніпро й милувався синьою гладдю ріки та не зважав на вимушене неприємне спілкування.

Він познайомився з місцевим «рішалою» й хотів швидше піти, як раптом побачив, що до зали зайшла чарівна дівчина. Висока струнка білявка миттю сподобалася Шеремету, але за столиком з нею сидів афроамериканець і вихований бізнесмен не мав права заважати «коханцям». Та потім до них приєдналася танцівниця, що раніше була на сцені й почала загравати до хлопця. І Шеремет зрозумів, що в нього є шанс. Так МИ зустрілися.

Тендітна Вероніка стала ниточкою, що започаткувала на полотні життя родини Шереметів прекрасний візерунок. Вона назавжди стала частинкою родини, а в цьому випадку згуртована зграя обов’язково захистить від біди того, хто в неї потрапив.

От і наразі Богдан піднявся до свого офісу в Гулівері та зателефонував людині, що напевно була обізнана в справах нічного клубу. Маркіян Дем’янович, який свого часу великодушно дозволив Шеремету бізнес у столиці, відповів жваво та весело.

Спочатку він подякував за досконалі фінансові звіти, котрі вимагав щомісяця. А вже з них отримував процент до власної кишені. Потім вислухав мотив звернення й відповів доволі змістовно:

– А, Ви про це? Не переймайтеся, Богдане Мирославовичу, дівчина жива і майже здорова. Ті дикуни не вміють культурно спілкуватися й трохи подряпали, але нічого серйозного. Зараз її відпустять додому, я дам розпорядження. Повірте, мої прохання виконуються беззаперечно. У Вас до мене ще є якісь питання?

– Ні, це все. Дякую, Маркіяне Дем’яновичу, за допомогу й розуміння. Дівчина вона хороша, ось тільки замолоду пішла хибною стежкою. Для нашої родини вона близька людина, адже познайомила мене з дружиною й тепер я її опікаю, – дав зрозуміти потворі Богдан, що Вероніку більше чіпати не варто.

– Розумію, містере Шеремет. То у Вас тепер, окрім крихітного синочка ще й доросла хвойда на шиї? До речі, вітаю з поповненням у родині! – зараз незрозуміло було: чи то він ввічливий, чи як завжди нахабний?

– Дякую! До побачення, – сухо відповів Шеремет та негайно набрав мене. Ми з мамою сиділи у вільні.

– Так, коханий! Вдалося щось дізнатися про Вероніку? – запитую схвильовано.

– Все добре, золотко. Вона жива й здорова. Скоро привезу її до нас, – запевняє мене Богдан.

– Яке ж ти в мене диво! А де її носило? – як завжди, відразу шукаю всі відповіді.

– Вона тобі сама все розповість. До зустрічі й цілую! – прошепотів мій сором'язливий коханий, відчуваючи поруч тещу.

– Ви наче ті підлітки. Я ж не глуха й не дурна аби не чути флюїдів, що пурхають навіть з трубки... – традиційно відреагувала матуся.

– Мамо заздрість тобі не пасує! – щасливо реагую на її відгук, але заперечувати й не думаю.

А Богдан уже помчав на квартиру до Вероніки. «Рішала» не збрехав і дівчину відпустили. Навколо ока у бідолашної красувався синець, а на зап’ястках виднілися сліди міцного зв’язування липкою стрічкою. Та Ніка не зважала на таке й піднесено запросила гостя до квартири.

– Привіт, Богдане! Заходь, будь ласка... Як почувається прекрасне сімейство?

– Хто вони й чого від тебе хотіли? – на диво збуджено запитав Шеремет, пропускаючи ввічливість дівчини.

– Облиште, пане. Все нормально. Хіба я вперше бита? – прибирала зайві речі з дивану Ніка. – Прошу, сідай.

– А хіба не вперше? – допитувався цивілізований чоловік, що не міг зрозуміти: як можна бити жінку.

– О, містере! Відстали Ви там, у своїх Америках, від простого життя на землі. Мене й рідний таточко, як нап’ється, не гребував тицьнути кулаком між ребер. А вже в клубі... Та нічого, жінка створіння живуче. Каву будеш? – старанно затуляла халатиком Ніка інші синці.

– Ні, дякую. Поїхали до нас. Там моя теща з Катару прилетіла і в хаті до чортиків весело. А Мірчик за тобою сумує і весь час шукає оченятами тьотю. Тільки з синцями щось зроби, бо Златка розхвилюється, а їй не можна, – сів на диван Шеремет.

– Зараз-зараз, я це красно робити навчилася. Ніхто й не помітить. Та й з одягу пошукаю щось більш закрите. А Вам, пане Шеремет, варто більше спати. Синці навколо очей гірші, ніж у мене! – жартувала дівчина й перевдягалася за дверцятами шафи.

– Та яке там! Ми зі Златкою кожну ніч чергуємо, наче вартові. Але то неймовірне щастя, а тобі вдячність, з усього серця! – при згадці про крихітку ще яскравіше засяяли очі батька.

– Ой, до чого тут я? Ти ж розумієш, що ви зі Златкою повинні були зустрітись. А в моєму клубі, чи в супермаркеті - байдуже. Головне, що результат правильний! А ну дивіться, містере, як я Вам? – показала личко дівчина й Богдан тільки повів головою:

– Ну, ти візажистка просто клас! Гарно замалювала. Ось тільки Злата все одно помітить. Вона наче той рентген.

– Це так. Шевчук у нас з першого класу була особливою. Якби ж ти знав: скільки хлопців за нею впадало, а вона дочекалася саме тебе.

Богдан солодко зітхнув і подумав про щось своє та прониклива дівчина, що бачила багато зустрічей, посміхнулася й весело додала:

– Ти потерпи трішки. Вона скоро одужає, тоді й віддячиш своїй красуні за все.

– Це ти про що наразі? – зашарівся Шеремет.

– Про те саме. У тебе ж вигляд, як у кота посеред березня. Я на такі очі надивилася, щасливі й не дуже, не розбереш. Але у твої вогні Златка, наче школярка закохана, повір мені! – взялася Вероніка за сумочку.

– Вірю! А знаєш, Ніко, тобі треба підписатися до нас. Твій вроджений талант розуміти сутність людей в нашій справі дорого оцінять і продажі будуть добрі. Ну, ходімо вже, бо Злата ще в чомусь недоброму запідозрить. Вона ревнива стала страшне... – пожалівся вродженому психологу Шеремет.

– Якщо ти про свою чорняву, то воно й не дивно. Як би ти повівся на її місці, коли б отримав серед ночі таке? – примружила солідарний жіночий погляд Ніка.

– Вона тобі показувала гидоту? – здивувався Шеремет. – Ти права. Я сам був у повному шоці й боявся, що втрачу Кохану. То був дуже страшний момент.

– Та ні фіга б ти її не втратив! По-перше, вона тебе вже божевільно кохала. А по-друге, ваша доля бути разом, хоч би яка Леслі не влізла. Давно хотіла поцікавитися: а скільки у Вас, містере, було дружин? – забула про власну біду дівчина й відверто жартувала.

– Одна-єдина, на все життя! А то лише тренувальні заходи випадали, – замріяно відповів Богдан і впевнено помчав до житлового комплексу на Лумумби.